про псів
Сусід моєї тітки - мисливець. У нього завжди було по 4-5 спеціальних собак, схожих на тер'єрів, які в нас називалися просто - порода мисливська. І звалися вони теж невигадливо - Зорька, Бєлка, Стрелка, Майка, Тур, Жучка і т.д. Вони були зовсім не схожі на інших псів - такі розумні, стримані й тихі. Якщо гавкали на чужих, то мінімум разів і після кожного дивилися, чи почули господарі. Їсти просили не казячись - хитали обрубком хвоста і пильно дивилися. І справді розуміли, що ти їм кажеш. Спеціальним командам їх ніколи не вчили.
А от Бєлка була по доброму скажена і припадочно-радісна сучечка. Я ніколи не бачила, щоб вона сиділа, стояла чи ходила - тільки стрибала, причому найчастіше відшовхуючись усіма лапами. І коли мені було 6 років, вона вистрибувала вище мого зросту, тому я її спочатку трохи боялася. Ще Бєлка голосно гавкала, скавучала, нявкала і пищала. Мабуть, вона була соромом своєї породи, тому господар її не любив, на полювання не брав і тримав в далекому закутку, куди ніхто не заходив. А ми, малі, її обожнювали, це була ідеальна дитяча собака, яка всім радіє і ніколи не втомлюється гратися.
Їхала я вчора в ліфті з такою собакою. За вісім поверхів вона встигла обійти всю кабінку між ногами людей, обплутавши їх повідком, залізти в мій чобіт - з розмаху загнала мордочку в халяву, стати на задні лапи і пильно подивитися мені в очі, а на виході примудрилася запхати свою допитливу голову мені під куртку і там застрягти, бо куртка знизу стягується і получаєцця колокольчік. Господареві було за неї соромно, він весь час її смикав і кричав. Дурень, коротше. І навіть не мисливець.
Останній сусідський пес, якого я пам'ятаю - Тур. Якось сусід ходив з ним на полювання і Тур не зловив лисицю. Таке бувало дуже рідко і зачепило Тура за живе. Тому наступного ранку він відірвався з ланцюга і побіг виправляти невдачу. Лисицю він дістав, загриз і ніс показати хазяїну. Але під час боротьби та його дуже подряпала - Тур майже осліп, тому випадково зійшов з узбіччя, вибіг на трасу і потрапив під колеса. Водій був місцевий, впізнав пса і привіз разом з лисицею сусідові додому. Поховали Тура в садку за хатою. Після цього сусід закинув полювання і активніше взявся бухати. І квіти вирощувати через якийсь час теж закинув. Він мав дві пристрасті - полювання і квіти. Таких клумб ні в кого в селі не було. Він дозволяв мені брати квіти на перший і останній дзвоник, щороку пам'ятав про мій день народження і передавав через когось тюльпани, підсніжники чи нарциси - що встигало розцвісти до березня. Правда, за це він обов'язково просив пляшку "Проскурівського" або на крайняк гранчак горілки - "щоб здорова росла".
А от Бєлка була по доброму скажена і припадочно-радісна сучечка. Я ніколи не бачила, щоб вона сиділа, стояла чи ходила - тільки стрибала, причому найчастіше відшовхуючись усіма лапами. І коли мені було 6 років, вона вистрибувала вище мого зросту, тому я її спочатку трохи боялася. Ще Бєлка голосно гавкала, скавучала, нявкала і пищала. Мабуть, вона була соромом своєї породи, тому господар її не любив, на полювання не брав і тримав в далекому закутку, куди ніхто не заходив. А ми, малі, її обожнювали, це була ідеальна дитяча собака, яка всім радіє і ніколи не втомлюється гратися.
Їхала я вчора в ліфті з такою собакою. За вісім поверхів вона встигла обійти всю кабінку між ногами людей, обплутавши їх повідком, залізти в мій чобіт - з розмаху загнала мордочку в халяву, стати на задні лапи і пильно подивитися мені в очі, а на виході примудрилася запхати свою допитливу голову мені під куртку і там застрягти, бо куртка знизу стягується і получаєцця колокольчік. Господареві було за неї соромно, він весь час її смикав і кричав. Дурень, коротше. І навіть не мисливець.
Останній сусідський пес, якого я пам'ятаю - Тур. Якось сусід ходив з ним на полювання і Тур не зловив лисицю. Таке бувало дуже рідко і зачепило Тура за живе. Тому наступного ранку він відірвався з ланцюга і побіг виправляти невдачу. Лисицю він дістав, загриз і ніс показати хазяїну. Але під час боротьби та його дуже подряпала - Тур майже осліп, тому випадково зійшов з узбіччя, вибіг на трасу і потрапив під колеса. Водій був місцевий, впізнав пса і привіз разом з лисицею сусідові додому. Поховали Тура в садку за хатою. Після цього сусід закинув полювання і активніше взявся бухати. І квіти вирощувати через якийсь час теж закинув. Він мав дві пристрасті - полювання і квіти. Таких клумб ні в кого в селі не було. Він дозволяв мені брати квіти на перший і останній дзвоник, щороку пам'ятав про мій день народження і передавав через когось тюльпани, підсніжники чи нарциси - що встигало розцвісти до березня. Правда, за це він обов'язково просив пляшку "Проскурівського" або на крайняк гранчак горілки - "щоб здорова росла".