(no subject)
Людина-фільтр приходить замість людини-шукача. Людина-шукач не має, але знаходить, людина-фільтр має всього вдоста, але мусить вибирати. Обоє виростають в особистості. Але часи їх різні. Ні, в якійсь мірі вони переплітаються, і навіть взаємодоповнюються, але йдеться про характерні риси.
Для Шукача існує диктат сили, для Фільтру, - диктат хаосу, глобалізації (в деструктивному сенсі цього слова). Шукачу потрібна воля до пізнання, Фільтру, - хороший вчитель. Шукачем можна стати, людина-фільтр може зникнути. Поле діяльності обох - інформаційне. Перелік можна продовжити і навіть дорости до теорії, але хочеться говорити про «Самвидав» і про його значення для обох.
Чи думала колись тоталітарна система, що підкладає небачену «міну» під майбутні покоління, що відчитавши, процензурувавши, відфільтрувавши, задля: «ідеального контролю і маніпулювання» - читаємо у призабутій статті в «Критиці»Павла Шведа «Samvydav. Net: безмежжя і межі постмодернізму» вона моделюватиме своєю поведінкою теперішню людину мережі, людину-фільтра. Але якщо раніше вона це чинила з метою запобігання «альтернативних ідеологій», то зараз ідеологія невідомих «жидо-масонів» полягає у безперервному і впевненому накиданні недо-ідеологій. Типовий приклад впливу дідуся сталініста, на внука постмодерніста в обхід батька-модерна. І коли дід-сталініст на старість дізнається, що сам в учомусь модерний, то бризкає гнівом. Але це лише відступ…
Отож, для сучасної людини Сам-видав став методом(дієсловом) і як явище віджив своє. Але якщо спробувати оновити це «явище» задля пробудження сучасника, то потрібно зберегти ту живу іскру значення первісного сам-видаву, який був затребуваний серед широкого кола. І тут з’являється ще одна ознака явища, що дає його краще усвідомити. Попит. З його точки зору Самвидав непотрібен, бо Інтернет повністю, але чи безповоротно витіснив його. «Але» означає те, що відчуття принципової інакшості Самвидаву навертає до нього. На цьому місці хочу розпрощатися з цим поняттям, бо нам радше цікавими стають його ознаки, а не соціальна тодішня суть. А саме та довіра до тексту, яку підірвала постмодерна епоха. Довіру(недовіру) до САМ… перенісши смислове навантаження на ВИДАВ.
Можна не заангажовуватись і нагадати про важливість телебачення і ми це зробимо, бо за ним як не майбутнє, то принаймні сила.
Я заплющую очі і уявляю, як посеред телепрограми «Свобода слова», чи якогось мега-популярного телешоу з’являється провалля і невідомі теле-пірати, всупереч законодавству України вмикають свої альтернативні новини на фоні глухої стіни в бункері десь серед жмеринських лісів. Новини тривають хвилин п’ять не більше, а по тому лунають звуки їх альтернативної відео-доріжки, такий собі «Can’t Buy Me Love» нон-стоп з 25-м кадром, або без, не важливо.
Далі програма різко обривається, апаратура закопується, люди розбігаються в різні боки на різних швидкостях. Вони розуміють чим це може закінчитись, адже це не перший їх вихід в ефір. Вони влаштовували такі-собі флеш-моби з регіональними представництвами в різних областях. Фактично це партизанська війна з високими технологіями. Війна затягується, виходи у ефір частішають і зухвалішають. Стає очевидним, що у боротьбистів є прихвати у розвідці та контррозвідці. Населення підтримує підпільників, адже це несподіваний поворот у постійному шоу. Сюжети ускладнюються, герої стають досвідченішими. Держава на межі вибору. Розробляються і впроваджуються технології, що симулюють вривання в ефір, але не носять у собі згубної для держави (державного апарату) інформації: спец служби пускають чутки, що це самі теле-магнати задля підняття рейтингу застосовують такі ноу-хау. І справді з’являється безглузда дезінформація з алюзією на якусь попсову зірку, чи політика, що покликана зпрофанувати партизанів, ввівши їх в шоу на законних правах, адже їх новини насправді не є антинародними, але всі розуміють, що сам факт зазіхання на медіа простір чаїть небезпеку для держави.
Слід припустити, що партизани готуючись до війни закомулювали пристойний арсенал проти-засобів: напад на ефір лише в окремих районах міст, чи селищ, витіснення зацікавлених глядачів на «вільні» хвилі, підключення до кабельних кабелів, та ін.
Цю фантазію можна не лише розширити, але й докладно спростувати. Для мене ж вона несе ту животворну енергію самвидаву, який втратив текст. Зняти з ТБ тавро політичного інструментарію, ось задача варта для вирішення. Навіть якщо це невинний канал для дітей, він несе певний комерційний інтерес, і без нього не може існувати.
Про нет мовчу.