Народження Устима! Історія домашніх пологів 2 роки потому)
Originally posted by romashka_do at Народження Устима! Історія домашніх пологів 2 роки потому)
Другу лялю ми дуже хотіли і як тільки-так зразу в животику з'явився Устим. Вагітність проходила чудово, на облік в ЖК стала в 26 тижнів, з аналізів здала тільки загальні, від решти написала відмови, отримала всі документи і чекала пологів.
До пологів готувалась, читаючи Мішеля Одена, спільноту соло-роди і всякі статті в неті. Мене найбільше цікавило реанімація дитини( при необхідності ) і третій період пологів, тобто різниця між кровотечею і крововтратою, запобіжні засоби, народження плаценти, огляд на цілісність і післяродове відновлення. Бо схватки і потуги я розбирала ще до перших пологів, та як показали перші роди - в решті я ніц толкового не знала.
До кінця вагітності я вже просто хотіла народити, як і більшість мам на такому терміні)) Вадимко влаштовував мені дородову гімнастику - щодня випрошував ходити на гору до лісу. Буквально щодня! Не давав мені спокою, поки не підемо, деколи доводилось ходити ввечері, бо пообіцяла :)
Ігорко теж турбувався за моє фізичне здоров'я, ось так:
Цю всю стіну дрів ми склали протягом двох тижнів перед пологами) Через місяць вона завалилась, бо ми не правильно її склали, але то вже інша історія.
Отож, в ніч на 7 квітня в мене знову почались невеликі перейми, вони були дуже схожі на тренувальні, які в мене були періодично останній місяць. То ж я полежала трохи, потім вирішила порахувати інтервали - перейма кожні 5хв, таки певне роди починаються. Але Ігорко так солодко спав на печі і мені зовсім не хотілось його будити готувати кімнату для пологів. Думаю, спробую заснути, раптом вийде. Вийшло! Прокидаюсь в 8 ранку, животик теж відпочив, люкс.
Тут дзвонить сестра і каже, що хоче приїхати, бо дуже хоче застати мене і вагітну, і з дитинкою. Ніц їй не признаюсь, що її бажання здійсниться, кажу - приїжай.
Животик починає потроху хапати, розумію, що ще раз відмазатись не вийде, кажу Ігорю готувати кімнату. В нас там стояла грубка і змащені стіни глиною, які ми з Ігорком ліскували теж в цю вагітність. Тож Ігор мені нагрів кімнату, зробив штори і ліжко, я принесла фітбол - родзал готовий!
Та оскільки їхати і збиратись ніде не треба було, то ми з сестрою займались господаркою - спекли рибу, хліб, булочки. Продихувала схватки я все голосніше, ближче до 5 я вже порядно "гуділа" і ще вирішила начистити на вечерю картоплю. Стою, чищу, схватки що 2 хв десь, між тим спираюсь руками на стіл і голосно дихаю. Ігор прокинувся і з печі каже мені - "то дуже тобі тої картоплі треба?"
Встигла дочистити, поставила варитись і побігла в свій родзал - там було напівтемно і на фітболі було просто незрівнянно зручніше) Я сіла перед відкритим отвором пічки, підкидаю дрова, тепленько, чудово, думаю - ану спробую якусь іншу позу(начиталась же ж!).
Ох, як пережила ту перейму! її ледь не найбільше пам'ятаю з усіх родів)))) Залізла з горем навпіл на фітбол назад. Певне дихала я дуже голосно, бо прийшов Ігор зі словами "треба помагати?". Він сів на кріслі, я перед ним на фітболі, тримав мене за руки, бо на схватці я дуже голосно просила "тримай мене сильно, тримай!". Він переконував, що тримає і періодично сонно позіхав. Як вияснилось, він думав, що до кінця дуже далеко.
Розбудив його фонтан теплої води, який вилився з-під мене. Хлопок був сильним і голосним, Ігор миттєво прокинувся зі словами "а це що було?!". ... Наче й розказувала йому дві вагітності про відходження вод в тому числі, але наочно це всеодно несподівано виявилось)
Далі все було швидко - почались потуги. Я "співала" так голосно, що Ігор ні про що не хвилювався, тільки про те, щоб не почули сусіди, весь час просив, щоб я була тихіше. А мене понесло! Як на добрій розспівці я виспівувала таке голосне "а", що справді дивно, що ніхто не позбігався. Але мені було байдуже!
На одну мить в розумі забилась думка - як це зупинити??? Усвідомила, що вихід тільки один - народити, тому схопила знову руки Ігоря і "заспівала"))
На потузі я припіднімалась на ноги над фітболом, так було легше. Раптом на одному підйому між ногами з'явилось щось м'яке, кругле і таке тееепле! Це певне найсильніше пережиття родів - фізичне усвідомлення того, що в мене є дитинка і ось її голівонька! І це тепло від неї досі так пам'ятається, найбільше)
Кажу Ігорю - дивись, чи нема пуповини навколо шийки. Він обійшов мене, дивиться ззаду, каже, що нема. Питаю - а що дитинка робить? "Дивиться")))) Після цього був момент про який я стораз читала і зробила як усі - дитинка почала поворот плечиків, а я подумала, що то Ігор її за голову крутить! Зі криком "не рухай її, не рухай!"
.....
За секунду Ігор зловив малюка з словами "Ілонка, в нас хлопчик, в нас СИН!"
В той момент стало очевидно, кого чекав тато)) Він дав мені його на руки, але потримати я не змогла й пари хвилин, бо почула, що знову йде перейма - народжувалась плацента. Віддала сина Ігорю - народилась плацента, ми поклали її в скляну миску, знову взяла лялю і ми лягли. Тато нас понакривав, сів біля нас і ми думали на кого він схожий - на Степана, чи на Устима. То був не Степан, тож урочисто вирішили назвати Устимом.
Коли син взяв груди навіть не дуже пам'ятаю, бо матка скорочувалась дуже навіть болюче, що було мені несподівано. Виходило багато лохій, змінили кілька пеленок - виглядало страшнувато, але Ігор перевіряв періодично чи нема пульсуючого темно-червоного струменя крові, що означало б небезпеку. Все було добре, то ж я знов трималась за руку чоловіка і переносила скорочення. Хлопчик лежав то на мені, то збоку.
Нарешті прийшов Вадимко, який взяв мою сестру за руку якраз на період потуг і повів гуляти - коли привів, Устимко вже народився. Татко приніс його в кімнату і показує братика, але від перепаду світла Вадим не міг бачити братика і цілував повітря)))) Було весело. Потім очки звикли і він вже сидів з нами біля лялі.
Наступне, що пам'ятаю - Ігор приніс тоту несолену картоплю з кисляком в банці - нічого смачнішого я точно не їла :) Після вечері ми вирішили перерізати пуповину, бо вона стала дуже холодною і неприємно торкалась шкіри. Татко урочисто прокалив ножиці на вогні, перев'язав ниткою (сороківкою;) пуповину в двох місцях недалеко від животика і перерізав. Якби ми почекали ще трішки довше, її довелось би переламувати, так сильно затвердла.
Потім тато пішов вкладати Вадима, залишив мені телефон і так ми спали з Устимом біля вогню,в який я сама ж вночі підкидала дрова, добре, що були зразу біля печі))) Устимка поклала на животик зразу після родів практично, він за якусь годину сам підняв голівку і повернув її на другу щічку! Це було дивовижно спостерігати.
Зранку Вадим розбудив тата словами, що треба годувати маму і ми продовжили вечерю - їли ту ж картопельку)) Так що мої старання "передродові" були зусім не зайві.
Ігор приніс мені води помитись, ми промили добре плаценту, обдивились на цілісність, поставили в морозилку. Мене перевели в кімнату-кухню на ліжко, де Вадимко знайомився з Устимком вже біля циці, ось так:
і так
А це малюки ввечері другого дня:
Історію про те, як ми перелякали сусідів і до нас приїжджала бригада швидкої допомоги напишу за другим разом, лише скажу, що все було добре.
Загалом, пологи запам'ятались мені звичними якимись, робочими чи то буденними. Чекалось якось більшої ейфорії від самих пологів. І ще дивним було очікування в "той" день - відчуття того, що дуже-дуже скоро зустріч з ляльою і нічого спеціального для цього не треба робити, все відбудеться саме по собі, треба було просто приймати "родовий потік")
Вдячна Богу за чоловіка, який безмежно довіряв мені, моїй інтуїції і знанням, був опорою в пологах. Щаслива за старшого сина, який з великою любов'ю прийняв братика і з такою ж опікує його дотепер. Рада, що сестра після за покликом серця і приїхала і такий важливий для нас час. Дякую, що живу в країні, де така "самодіяльність" дозволена законом :)
Вдячна всім серцем за Сина, який прийшов в наш дім таким Дивом!
П.С. з нетерпінням чекаю зустрічі ще з одною лялею в наступних пологах ;)
Другу лялю ми дуже хотіли і як тільки-так зразу в животику з'явився Устим. Вагітність проходила чудово, на облік в ЖК стала в 26 тижнів, з аналізів здала тільки загальні, від решти написала відмови, отримала всі документи і чекала пологів.
До пологів готувалась, читаючи Мішеля Одена, спільноту соло-роди і всякі статті в неті. Мене найбільше цікавило реанімація дитини( при необхідності ) і третій період пологів, тобто різниця між кровотечею і крововтратою, запобіжні засоби, народження плаценти, огляд на цілісність і післяродове відновлення. Бо схватки і потуги я розбирала ще до перших пологів, та як показали перші роди - в решті я ніц толкового не знала.
До кінця вагітності я вже просто хотіла народити, як і більшість мам на такому терміні)) Вадимко влаштовував мені дородову гімнастику - щодня випрошував ходити на гору до лісу. Буквально щодня! Не давав мені спокою, поки не підемо, деколи доводилось ходити ввечері, бо пообіцяла :)
Ігорко теж турбувався за моє фізичне здоров'я, ось так:
Цю всю стіну дрів ми склали протягом двох тижнів перед пологами) Через місяць вона завалилась, бо ми не правильно її склали, але то вже інша історія.
Отож, в ніч на 7 квітня в мене знову почались невеликі перейми, вони були дуже схожі на тренувальні, які в мене були періодично останній місяць. То ж я полежала трохи, потім вирішила порахувати інтервали - перейма кожні 5хв, таки певне роди починаються. Але Ігорко так солодко спав на печі і мені зовсім не хотілось його будити готувати кімнату для пологів. Думаю, спробую заснути, раптом вийде. Вийшло! Прокидаюсь в 8 ранку, животик теж відпочив, люкс.
Тут дзвонить сестра і каже, що хоче приїхати, бо дуже хоче застати мене і вагітну, і з дитинкою. Ніц їй не признаюсь, що її бажання здійсниться, кажу - приїжай.
Животик починає потроху хапати, розумію, що ще раз відмазатись не вийде, кажу Ігорю готувати кімнату. В нас там стояла грубка і змащені стіни глиною, які ми з Ігорком ліскували теж в цю вагітність. Тож Ігор мені нагрів кімнату, зробив штори і ліжко, я принесла фітбол - родзал готовий!
Та оскільки їхати і збиратись ніде не треба було, то ми з сестрою займались господаркою - спекли рибу, хліб, булочки. Продихувала схватки я все голосніше, ближче до 5 я вже порядно "гуділа" і ще вирішила начистити на вечерю картоплю. Стою, чищу, схватки що 2 хв десь, між тим спираюсь руками на стіл і голосно дихаю. Ігор прокинувся і з печі каже мені - "то дуже тобі тої картоплі треба?"
Встигла дочистити, поставила варитись і побігла в свій родзал - там було напівтемно і на фітболі було просто незрівнянно зручніше) Я сіла перед відкритим отвором пічки, підкидаю дрова, тепленько, чудово, думаю - ану спробую якусь іншу позу(начиталась же ж!).
Ох, як пережила ту перейму! її ледь не найбільше пам'ятаю з усіх родів)))) Залізла з горем навпіл на фітбол назад. Певне дихала я дуже голосно, бо прийшов Ігор зі словами "треба помагати?". Він сів на кріслі, я перед ним на фітболі, тримав мене за руки, бо на схватці я дуже голосно просила "тримай мене сильно, тримай!". Він переконував, що тримає і періодично сонно позіхав. Як вияснилось, він думав, що до кінця дуже далеко.
Розбудив його фонтан теплої води, який вилився з-під мене. Хлопок був сильним і голосним, Ігор миттєво прокинувся зі словами "а це що було?!". ... Наче й розказувала йому дві вагітності про відходження вод в тому числі, але наочно це всеодно несподівано виявилось)
Далі все було швидко - почались потуги. Я "співала" так голосно, що Ігор ні про що не хвилювався, тільки про те, щоб не почули сусіди, весь час просив, щоб я була тихіше. А мене понесло! Як на добрій розспівці я виспівувала таке голосне "а", що справді дивно, що ніхто не позбігався. Але мені було байдуже!
На одну мить в розумі забилась думка - як це зупинити??? Усвідомила, що вихід тільки один - народити, тому схопила знову руки Ігоря і "заспівала"))
На потузі я припіднімалась на ноги над фітболом, так було легше. Раптом на одному підйому між ногами з'явилось щось м'яке, кругле і таке тееепле! Це певне найсильніше пережиття родів - фізичне усвідомлення того, що в мене є дитинка і ось її голівонька! І це тепло від неї досі так пам'ятається, найбільше)
Кажу Ігорю - дивись, чи нема пуповини навколо шийки. Він обійшов мене, дивиться ззаду, каже, що нема. Питаю - а що дитинка робить? "Дивиться")))) Після цього був момент про який я стораз читала і зробила як усі - дитинка почала поворот плечиків, а я подумала, що то Ігор її за голову крутить! Зі криком "не рухай її, не рухай!"
.....
За секунду Ігор зловив малюка з словами "Ілонка, в нас хлопчик, в нас СИН!"
В той момент стало очевидно, кого чекав тато)) Він дав мені його на руки, але потримати я не змогла й пари хвилин, бо почула, що знову йде перейма - народжувалась плацента. Віддала сина Ігорю - народилась плацента, ми поклали її в скляну миску, знову взяла лялю і ми лягли. Тато нас понакривав, сів біля нас і ми думали на кого він схожий - на Степана, чи на Устима. То був не Степан, тож урочисто вирішили назвати Устимом.
Коли син взяв груди навіть не дуже пам'ятаю, бо матка скорочувалась дуже навіть болюче, що було мені несподівано. Виходило багато лохій, змінили кілька пеленок - виглядало страшнувато, але Ігор перевіряв періодично чи нема пульсуючого темно-червоного струменя крові, що означало б небезпеку. Все було добре, то ж я знов трималась за руку чоловіка і переносила скорочення. Хлопчик лежав то на мені, то збоку.
Нарешті прийшов Вадимко, який взяв мою сестру за руку якраз на період потуг і повів гуляти - коли привів, Устимко вже народився. Татко приніс його в кімнату і показує братика, але від перепаду світла Вадим не міг бачити братика і цілував повітря)))) Було весело. Потім очки звикли і він вже сидів з нами біля лялі.
Наступне, що пам'ятаю - Ігор приніс тоту несолену картоплю з кисляком в банці - нічого смачнішого я точно не їла :) Після вечері ми вирішили перерізати пуповину, бо вона стала дуже холодною і неприємно торкалась шкіри. Татко урочисто прокалив ножиці на вогні, перев'язав ниткою (сороківкою;) пуповину в двох місцях недалеко від животика і перерізав. Якби ми почекали ще трішки довше, її довелось би переламувати, так сильно затвердла.
Потім тато пішов вкладати Вадима, залишив мені телефон і так ми спали з Устимом біля вогню,в який я сама ж вночі підкидала дрова, добре, що були зразу біля печі))) Устимка поклала на животик зразу після родів практично, він за якусь годину сам підняв голівку і повернув її на другу щічку! Це було дивовижно спостерігати.
Зранку Вадим розбудив тата словами, що треба годувати маму і ми продовжили вечерю - їли ту ж картопельку)) Так що мої старання "передродові" були зусім не зайві.
Ігор приніс мені води помитись, ми промили добре плаценту, обдивились на цілісність, поставили в морозилку. Мене перевели в кімнату-кухню на ліжко, де Вадимко знайомився з Устимком вже біля циці, ось так:
і так
А це малюки ввечері другого дня:
Історію про те, як ми перелякали сусідів і до нас приїжджала бригада швидкої допомоги напишу за другим разом, лише скажу, що все було добре.
Загалом, пологи запам'ятались мені звичними якимись, робочими чи то буденними. Чекалось якось більшої ейфорії від самих пологів. І ще дивним було очікування в "той" день - відчуття того, що дуже-дуже скоро зустріч з ляльою і нічого спеціального для цього не треба робити, все відбудеться саме по собі, треба було просто приймати "родовий потік")
Вдячна Богу за чоловіка, який безмежно довіряв мені, моїй інтуїції і знанням, був опорою в пологах. Щаслива за старшого сина, який з великою любов'ю прийняв братика і з такою ж опікує його дотепер. Рада, що сестра після за покликом серця і приїхала і такий важливий для нас час. Дякую, що живу в країні, де така "самодіяльність" дозволена законом :)
Вдячна всім серцем за Сина, який прийшов в наш дім таким Дивом!
П.С. з нетерпінням чекаю зустрічі ще з одною лялею в наступних пологах ;)