# 10
Хтось прозорий живе у Че...
Щоночі він із відерцем повзе партизаном кожною гіллячкою - і склеює крижаним інеєм повітря довкола дерев. Хтось натирає до блиску дупла. Полірує кожну шпарочку деревини. Пшикає чудодійною памороззю видимі понад ґрунтом корені.
Хухає на крила снігурів і лоскоче їхні червоні піряні пуза)))))
Синички шкребуть лапкою біля скроні, сон над містом, а ви тут реготулі влаштували!
Хтось дражливо чубить задеркуватий мороз, а той, шибеник, розмальовує казковим графіті вікна. О! Краса...
Хтось детально розробляє ескізи для кожного вікна. Казки ж бо різноманітні;-)
Разом із місяцем хтось натирає дахи сніговою крупою - і покрівлі вдоволено поскрипують. А синички ошелешено кліпають: дайте вже поспати...
Хтось тупотить підвіконнями і підвішує бурульки. Цитьте! То ювелірна робота, тому і потрібне сяйво зір. Кришталеві морквини найліпше приймаються після півночі.
Великий міх і непомітний хтось... Треба ж потрусити і небесні верітки. Він витягує чудні білі сувої. Довжелезні... Ба! Безкінечні! І розгортає їх за вітром... І місто вкриває мерехтлива пороша. Холодні потоки заплітають її у прекрасні коси - то коси зими... Хтось підводить її до люстра-озера. Вона погладжує піввидимі кучері і сміється....
Десь пугукає сич. Кличе ранок. Виманює на схід сонце.
Синички розминають зеленаві крила, розпушують жовту грудку, підтягують чорну "краватку" - зустрічати сонце - почесна місія!
Хтось тягнеться до неба - запускає сніжком - і феєрверком розривають вранішню тишу перші промені!
Сніжить... Замітає сліди...
Невидимий хтось чаклує для мого міста неймовірні зимові ночі :-)
Щоночі він із відерцем повзе партизаном кожною гіллячкою - і склеює крижаним інеєм повітря довкола дерев. Хтось натирає до блиску дупла. Полірує кожну шпарочку деревини. Пшикає чудодійною памороззю видимі понад ґрунтом корені.
Хухає на крила снігурів і лоскоче їхні червоні піряні пуза)))))
Синички шкребуть лапкою біля скроні, сон над містом, а ви тут реготулі влаштували!
Хтось дражливо чубить задеркуватий мороз, а той, шибеник, розмальовує казковим графіті вікна. О! Краса...
Хтось детально розробляє ескізи для кожного вікна. Казки ж бо різноманітні;-)
Разом із місяцем хтось натирає дахи сніговою крупою - і покрівлі вдоволено поскрипують. А синички ошелешено кліпають: дайте вже поспати...
Хтось тупотить підвіконнями і підвішує бурульки. Цитьте! То ювелірна робота, тому і потрібне сяйво зір. Кришталеві морквини найліпше приймаються після півночі.
Великий міх і непомітний хтось... Треба ж потрусити і небесні верітки. Він витягує чудні білі сувої. Довжелезні... Ба! Безкінечні! І розгортає їх за вітром... І місто вкриває мерехтлива пороша. Холодні потоки заплітають її у прекрасні коси - то коси зими... Хтось підводить її до люстра-озера. Вона погладжує піввидимі кучері і сміється....
Десь пугукає сич. Кличе ранок. Виманює на схід сонце.
Синички розминають зеленаві крила, розпушують жовту грудку, підтягують чорну "краватку" - зустрічати сонце - почесна місія!
Хтось тягнеться до неба - запускає сніжком - і феєрверком розривають вранішню тишу перші промені!
Сніжить... Замітає сліди...
Невидимий хтось чаклує для мого міста неймовірні зимові ночі :-)