№1
У місті Че дощить...
Краплі падають гучно... Гуп.. Гуп.. Гуп...
Ми живемо під дахом. От лише 30 см - і можна злітати в небо)))
У нашій стелі живе вікно. Вікно живе на кухні. Живе і дихає. Ми з Марчелло лягаємо долі - і кожен шукає своє.
Марчелло мукає - пропливає хмарка-корівка... На пузо залазить Мануелла - але то все обман, бо молока ніхто не дає. Тому Маня скручує гнучке котяче тіло у мохнату дулю - і гуде. Всі коти муркочуть, а наша гуде! Марчелло зачудовано мовчить...
"Уп-уп!" - звуконаслідує краплі. Котиця потягується і гордо вигинає спину. Принюхується. Тихо... Засинає далі...
"Бах-бах..." - котел запалюється вкотре, підтримуючи тепло у нашій манюній квартирі. Марчелло залазить на табурет - і заглядає в газове око котла-циклопа. "Бах-бах-бах!" - Марчелло мужньо вислуховує монолог велета і відповідає. - "Ба-бах!". Суне табурет на місце - і знову лягає поряд.
"Сісь... да-да..." - обідній сон на підході.
Обіймає сісю і починає дрімати.
Дивлюся крізь скло - вгору - гарно...
Вікно живе під кутом. Воно схиляє воду - і вода втікає. Вниз, дахом, до перехожих...
Пахне ваніллю і медом. Над нами сохне посуд від сирникового сніданку.
Гуп... Гуп... Гуп... Викапують залишки води із крана.
У місті Че дощить і пахне сирниками...
Марчелло сопе:)