Райончик, спогади, листя
Робочі дні пройшли чередою і сьогодні, юху, нарешті вихідний… Чим би то займалася молода і красіва у необжитій квартирі, де ще все розкидане і, мов маля пустушку, просить руки? Ага, пішла оглядати райончик. Мушу визнати, доволі таки непогано у сьогоднішню непогану погоду. Будинки, ніби люди у черзі в маршрутку на Трою, туляться один до одного, один на одного такі схожі, наче близнюки, заледь відмінні вікнами, балконами… Все пропахле листям і пронизане дитячим сміхом, ібо дітей і листя, і листя, і дітей достовбіса, та від цього, не знаю, як кому, а мені лише хороше. Пригадалося, як жила колись на КарДачах і виходила у подібні теплі дні на дитячий майданчик з якою б то не було поезією. Читалося неймовірно смачно. А ще, як хлопець з минулого, зі студентства, якого найбільше любила, приволочив якось букет із пожовклого листя. Здавалося б нічого, але в той момент я була по-особливому щаслива, ще більше, коли на одному з листочків побачила кілька слів корявим почерком. Романтика. Дитячість. О да. Майже така ж, як і коли сидиш з тою таки поезією на підвіконні з чимось пряним і теплим у холодну холоднечу. Попри весь цинізм і вроджену уїдливість
таки десь там, дуже і дуже далеко в мені залишається романтика. Приємно. Була б у руках чарка, неодмінно випила б за це, не маючи її, просто завважу, що помірна тиша і розміреність часом може бути солодшою за солодощі. Тут так і є. Низка аптек, наливайок, ломбардів, фітнес-клубів, перукарень, стоматологій, ремонтів взуття і бла-бла-бла, повернули до тями, так би мовити, до життя, земного-земного… Вийшла на Братиславську. Мабуть, це єдина неприємність, джерело шуму, пилу і, як наслідок - смутку. Звернула на ринок. Цікаво ж бо. Років 15 не бувала на справжньому ринку: з бабуськами, з матами… - такому як треба - ринку. «Дєвушка, беріть картошечку, помидори, гірки. Усьо своє домашнє!» - почулося. Усміхнуло. Завжди усміхає. Маю сторінку, у якій теж колись подібно стояла на базарі і так само щось продавала. Розумію. Повернулася, подякувала, сказала, що не за тим зайшла. Отримала: «А чо тоді? Тойво помидори…». Перервала своїм «бо тойво». Продавчиня миттю змінилася в обличчі. Закони джунглів, мабуть, відгукнулися, ми з тобою однієї крові і все таке, не рушила мене більше. Ринкові нетрі виявилися не такими спокійними, як мережеві, в них не витримала і 10 хвилин, вийшла до трамвайних колій і вирішила пройтися поздовж до самого метра, а потім провести зворотню дугу кола, яка загалом атмосферно і настроєво мало чим відрізнялася. Так пройшов мій полудень і день. А виходила ж всього навсього, щоб поповнити нет:)
таки десь там, дуже і дуже далеко в мені залишається романтика. Приємно. Була б у руках чарка, неодмінно випила б за це, не маючи її, просто завважу, що помірна тиша і розміреність часом може бути солодшою за солодощі. Тут так і є. Низка аптек, наливайок, ломбардів, фітнес-клубів, перукарень, стоматологій, ремонтів взуття і бла-бла-бла, повернули до тями, так би мовити, до життя, земного-земного… Вийшла на Братиславську. Мабуть, це єдина неприємність, джерело шуму, пилу і, як наслідок - смутку. Звернула на ринок. Цікаво ж бо. Років 15 не бувала на справжньому ринку: з бабуськами, з матами… - такому як треба - ринку. «Дєвушка, беріть картошечку, помидори, гірки. Усьо своє домашнє!» - почулося. Усміхнуло. Завжди усміхає. Маю сторінку, у якій теж колись подібно стояла на базарі і так само щось продавала. Розумію. Повернулася, подякувала, сказала, що не за тим зайшла. Отримала: «А чо тоді? Тойво помидори…». Перервала своїм «бо тойво». Продавчиня миттю змінилася в обличчі. Закони джунглів, мабуть, відгукнулися, ми з тобою однієї крові і все таке, не рушила мене більше. Ринкові нетрі виявилися не такими спокійними, як мережеві, в них не витримала і 10 хвилин, вийшла до трамвайних колій і вирішила пройтися поздовж до самого метра, а потім провести зворотню дугу кола, яка загалом атмосферно і настроєво мало чим відрізнялася. Так пройшов мій полудень і день. А виходила ж всього навсього, щоб поповнити нет:)