Хороша дівчинка
Хороша дівчинка! - часто доводиться чути це. Чомусь особливо тоді, коли відчуваєш, що робиш щось неправильно, те, чого не хочеш, але, здається, не маєш вибору. Ти - заручниця, втім, чиєї системи?
«Хороша дівчинка» - стрічка Мігеля Артета за сценарієм Майка Уайта, 2002 рік. Натрапила на неї кілька днів тому, здається, переглядаючи архів кіно-анонсів на «Кореспондерті». У головній ролі Дженіфер Еністон. Не те, щоб фанатка, але подивувало, що досі не бачила. Відразу звернула увагу на жанр - КОМЕДІЯ. «Ахрінітєльно!» - подумала собі. Коли дивишся навколо, дедалі частіше хочеться легкості і позитиву, тому поставила галочку. Анонс, звична річ, ні про що не сказав. Головна героїня Джастін скніє у маленькому містечку, невдоволена чоловіком, роботою, глобально - своїм життям, та раптом на горизонті вимальовується молодий хлопчина, у якому вона знаходить рідну душу. Джастін зраджує чоловікові, все заходить надто далеко… О, боже ж мой, что будєт дальше?! Охі-вздохі… Ну, власне, як ви зрозуміли, на цьому анонс переривається. Звісна річ, читачам мало б зірвати дах від такого опису, втім, мені чомусь не зірвало, але все ж викроїла час подивитися.
Початок достатньо милий, як для КОМЕДІЇ, ніби у «Сонній лощині» (1999): сіро, похмуро, порожньо і тихий голос оповідачки, який відає про солодощі… «У дитинстві світ здається великою кондитерською, у якій повнісінько різних цукерок і солодощів, та з часом ти роззираєшся і бачиш, що це в’язниця. Хочеш втекти, закричати, заплакати, але щось тебе зупиняє. Невже інші лише корови, котрі жують свою гумку в очікуванні, коли їх поведуть на забій?». На цих словах я зрозуміла, що щось тут не так, проте ще не розуміла, наскільки вони є ключовими для сприйняття усієї стрічки. Подумала, якось усе надто тупо, ніби у «Винаході брехні» (2009), мабуть далі розвиватиметься подібна абсурдність і від цього з часом стане смішно. Десь приблизно так і було. Усі епізоди такі ж депресивні, як і початок, герої позбавлені емоцій, жодних, упродовж картини тотальне невдоволення, ненависть, нерозуміння, нереалізованість, розчарування, безвихідь, лицемірство, зради, насильство, смерть… Хи-хи, у американців своєрідний гумор. Втім, стрічка досить психологічна і глибока, в ній немає жодного поганого актора чи сцени, усе тісно взаємопов’язано, взаємозумовлено і ще декілька взаємо.
Трішки про сюжет… О богі!
Джастіна 30-річна продавчиня відділу косметики у якомусь богом забутому магазині богом забутого містечка, яка нагадує гумову ляльку, котра з дня в день механічно виконує свою роль, зрештою, як і всі інші. Вона цілком і повністю порожня і розуміє, що нічого не зміниться. Усе настільки безнадійно, що варто виділити один з початкових епізодів: Джастін зупиняє охоронець на виході з магазину і запитує, чи чула вона про біблійні зібрання і чи не хоче якось сходити почитати Біблію, мовляв, багато хто, з їхнього магазину туди ходить, втім, якщо вона відмовиться він не буде їй нагадувати про пекельні муки. Вона відмовляється і охоронець таки говорить про пекельні муки.
Чоловік Джастіни, - Філ, - муляр, який часто густо під кайфом, впродовж фільму він є лише в кількох сценах і зазвичай або зі своїм напарником Буббою веде дуже відірвані від життя розмови, або лежить у ліжку і розмірковує про вітер, або дрочить (просто дрочить - що тут ще скажеш).
Джастін хоче дитину, але… Тут місце для ще одного цікавого епізоду. Наші герої лягають у ліжко, очевидно, що у них не клеїться, і жоден з них не знає, що робити, вони дивляться у вікно, де починає розгулюватись вітер.
У магазин влаштовується на роботу 22-річний хлопець - відлюдькуватий, замкнений, одиним словом, чи пак двома, - злегка ненормальний, як часто у нас говорять, про тих, чий тип мислення і спосіб життя відмінний від інших. Джастін іде з ним на контакт з цікавості і нудьги.
Увага! Хлопець читає «Над прірвою в житі» і називає себе Холденом. Кілька хвилин вони говорять про Селінджера. Це дивовижний епізод. Хлопець говорить, що він письменник. Джастін іде. Втім, цього ж дня вирішує, як добрий самаритянин, підвезти Холдена додому, ну і звич, зайти до нього в гості.
Холден живе з батьками. Його батьки присутні у кількох сценах і завжди більше схожі на дерева, зовсім ні на що не реагують. Хлопець зізнається Джастін, що його ніхто не розуміє, бла-бла-бла, зараз розплачуся… і дає їй прочитати кілька своїх оповідань. Джастін іде.
Наступний день починається з того, що Джастін читає оповідання Холдена. Вони про його життя. Про хлопчика, який ненавидить батьків, котрого ніхто не розуміє, особливо дівчатка, він робить божевільні вчинки і закінчує життя самогубством. Джастін починає проводити обідні перерви з Холденом. Холден розцінює це як знак і робить крок. Джастін йому відмовляє, мовляв, заміжня, самих чесних правил… і тут знову увага!
Холден не приходить на наступний день на роботу, передає лист охоронцем. Як це знайомо. Що ви думаєте у посланні? Ага. Люблю-туфлі куплю, опис страждань, ніби юного Вертера, якщо ти не прийдеш до 5, всьо, не побачиш мене ніколи. До того ж, хлопчина (лівша) дірявить собі правицю, щоб вичавити для пущєй важності крові на лист. Ах-ах…
Подруга Джастіни Гвен (оптимістична старушенція, продавчиня з відділу косметики) купує у дядічки при дорозі ожину і отруюється. Джастін везе її до лікарні і, буквально, виштовхує з машини, обіцяючи, що поставить автівку і повернеться. І не повертається. Вона їде до Холдена. Вони кохаються. Тут вперше звучить дуже наївна фраза: ти мене не зрадиш? - запитує Холден у Джастін. Ну, Джастін леді, канєшно, відповідає: звичайно, ні. Респект бабі.
Опісля Джастін їде домів, чоловік, класика жанру, запитує, де вона була. Відповідає, що з Гвен у лікарні.
Роман Джастіни і Холдена набуває обертів. У Холдена зриває дах, бідняжка настільки закоханий і надає усьому значеня, що розмірковує про подальше спільне життя і сюсі-масюсі. Джастіна боться, що про них хтось дізнається. І це стається. На виході з мотелю Джастіна помічає автівку Бубби.
Гвен помирає. Ожина була повна якихось паразитів. Спасіба дяді.
Джастіну мучить почуття провини: і щодо зради подруги, і щодо зради чоловіка. Вона гримає на Філа через телевізор і каже, що їй не потрібно від нього дітей, було б більше користі, якби він поладнав ящик. Вирішує піти на біблійне зібрання.
Бубба погрожує розповісти про стосунки Джастіни з Холденом і вимагає, щоб та приїхала до нього. Джастіна ігнорує Холдена з усією його романтичністю. Хлопчинка ображається, звісна річ, але відпускає.
Бубба зізнається Джастін у тому, що вона для нього чуть лі не ікона Матері Божої і він на неї молився, а вона виявилася шльондрою. Світ його розбитий, щас знову розплачуся, і, ну хто б сумнівався, ставить її перед вибором: або його спасіння (тобто секс з ним), або він розповідає усе Філу (хароший друг). Джастін погоджується. І ось тут мушу зупинитися. Це ще одна дивовижна сцена. Жаль, що я поки надто мала, аби знайти влучні слова для її опису.
Але цю сцену, окрім мене, бачить і Холден. Його рве і плющить, тому Джастіна вирішує, що треба з милим любімим єдінствєнним закінчувати. Вона везе Холдена чорт зна куди, купує на дорозі ожину і згодовує йому в надії. Увесь цей час Холден говорить про щастя і помремо в один день. Джастін м’якшає і вирішує піти іншим шляхом.
Цього ж дня Джастін веде Філа до лікаря, допомагає бідолашці подрочити в баночку. Це теж мило. Говорить з Буббою. Іде до батьків Холдена і розповідає про його психологічну хворизну і що йому протрібно в лікареньку. Проте батьки Холдена, як вже писала, дерева. Ніяк не реагують.
Холден дізнається про цей вчинок Джастіни. Джастіна дізнається, що вагітна, і Філ полагодив телик. Філ дізнається, що безплідний.
Холден грабує магазин. Підозра падає і на Джастін. Керівник магазину натякає, що усі знають про їхній зв’язок, і якщо Джастін хороша дівчинка, вона знає, що робити.
Холден віддає Джастіні написане ним оповідання про неї і пропонує втечу, мовляв, чи є їй що втрачати. Виявляється, що ні.
Джастіна лягає у ліжко з чоловіком і знову ж той самий вітер.
Джастіна збирає речі і їде до Холдена, але на перехресті зупиняється на світлофорі і в цю коротку мить думає, що її чекає: якщо поїде направо (як у казці) - те ж сіре життя, якщо наліво - невідомо. І їде направо.
Вона здає Холдена. Холден під час набігу міліціянтів накладає на себе руки.
Бубба попереджає Джастін, що Філ усе дізнався про її роман. Відповідно сцена побиття, зізнання у коханні, канєшно, дитина твоя, а чия ж ще…
Наступного дня Джастін читає оповідання Холдена про дівчинку, яка ненавидить своє життя, яку не розуміють, особливо її чоловік, але вона зустрічає сородну душу у хлопцеві, з яким працює, вони закохуються, вирішують утекти і живуть довго і щасливо.
Стрічка закінчується ідилією: Джастіна, Філ і дитина Холдена.
Варто зазначити, під час перегляду я жодного разу не усміхнулася. Як післясмак залишилися поодинокі образи: цукерок, корів, вітру, біблії, ожини, світлофорів… Думаю про Селінджера, етимологію слова «хороша», загалом - життя, пак його відсутність, і що у сірості такого, якщо заради неї ми убиваємо свої мрії і перетворюємося на ето, без вогника в очах, ніби у найвідповідальніший момент тиснемо замість газу на гальма і проїздимо на автоматі ще кілька км до остаточної зупинки, хоча могли б бути вже за сотні і сотні…?! Хіба мрія не варта боротьби? Хіба монотонність краща за невизначеність? Зізнаюся, я пишу усю цю хрінь лише через те, що просто шокована фіналом. Якось в моїй маленькі голові він не вкладається. Хороша дівчинка - здала поганого хлопчика, зберегла роботу і сім’ю, зважила і покерувалася законом і суспільною мораллю? Ну рєспєкт. А нічого, що це життя, яке вона обрала - суцільне лицемірство і, по великому рахунку, не життя, а звичка робити певні речі у певний час? Що заради нього вона вбила цілий окремий світ, де були і почуття, і фарби, і майбутнє, як не банально, можливо, щасливе? Хіба світ Холдена, так, припустимо хворий і преречений на загибель, але щирий і такий близький, був ніц не вартий? Хз, але я б на світлофорі поїхала наліво, бо навіть якщо ти лише на мить вирвешся із системи, яка тебе отруюює, поряд того, що робить твоє життя життям - це все одно краще ніж жувати свою гумку в очікуванні, коли тебе поведуть на забій. Я якраз нічого не бачу у роботі, котра не подобається, у чоловікові, котрий не розуміє, у дитині, яка є єдиним стимулом жити… У невизначеності, хоча б існує ймовірність того, що цього не буде, що буде щось інше, а якщо і буде шило на мило - то ти хоча б спробував щось змінити. Що хорошого у тупому слідуванні, в довгому очікуванні незворотнього? Адже, якби Джастін не зважала на осуд, не боялася свого чоловіка, а підтримала Холдена у потрібний момент, до крайнощів взагалі б не дійшло. І ось тут ще момент. Джастін говорить Холдену на початку стрічки: «Я не хочу, щоб хтось постраждав». А в той час, коли вона говорить це, хіба не страждає сама і чи не страждає Холден? Так, чому страждання двох людей менш важливі ніж страждання одного? Чому збережений світ - це світ Філа? Хіба так кайфово бути Філом, який приймає дружину після зради і свято вірить у те, що дитина його, коли тобі кажуть яблуко і ти бачиш яблуко, а насправді - це камінь? Знову ж, я не певна, що змогла б бути щасливою, знаючи, що мене обрали з точки зору обов’язку, моралі і бла-бла-бла… Яке щастя, коли людина поряд тебе не щаслива, хоча і говорить, що любить. І таких суперечностей багато… Хз, можливо, я просто не вкурила КОМЕДІЇ, або зовсім не маю почуття гумору? Принаймні заради цього «Хорошу дівчинку» варто подивитися. Скажіть мені, якщо комусь буде смішно:)
«Хороша дівчинка» - стрічка Мігеля Артета за сценарієм Майка Уайта, 2002 рік. Натрапила на неї кілька днів тому, здається, переглядаючи архів кіно-анонсів на «Кореспондерті». У головній ролі Дженіфер Еністон. Не те, щоб фанатка, але подивувало, що досі не бачила. Відразу звернула увагу на жанр - КОМЕДІЯ. «Ахрінітєльно!» - подумала собі. Коли дивишся навколо, дедалі частіше хочеться легкості і позитиву, тому поставила галочку. Анонс, звична річ, ні про що не сказав. Головна героїня Джастін скніє у маленькому містечку, невдоволена чоловіком, роботою, глобально - своїм життям, та раптом на горизонті вимальовується молодий хлопчина, у якому вона знаходить рідну душу. Джастін зраджує чоловікові, все заходить надто далеко… О, боже ж мой, что будєт дальше?! Охі-вздохі… Ну, власне, як ви зрозуміли, на цьому анонс переривається. Звісна річ, читачам мало б зірвати дах від такого опису, втім, мені чомусь не зірвало, але все ж викроїла час подивитися.
Початок достатньо милий, як для КОМЕДІЇ, ніби у «Сонній лощині» (1999): сіро, похмуро, порожньо і тихий голос оповідачки, який відає про солодощі… «У дитинстві світ здається великою кондитерською, у якій повнісінько різних цукерок і солодощів, та з часом ти роззираєшся і бачиш, що це в’язниця. Хочеш втекти, закричати, заплакати, але щось тебе зупиняє. Невже інші лише корови, котрі жують свою гумку в очікуванні, коли їх поведуть на забій?». На цих словах я зрозуміла, що щось тут не так, проте ще не розуміла, наскільки вони є ключовими для сприйняття усієї стрічки. Подумала, якось усе надто тупо, ніби у «Винаході брехні» (2009), мабуть далі розвиватиметься подібна абсурдність і від цього з часом стане смішно. Десь приблизно так і було. Усі епізоди такі ж депресивні, як і початок, герої позбавлені емоцій, жодних, упродовж картини тотальне невдоволення, ненависть, нерозуміння, нереалізованість, розчарування, безвихідь, лицемірство, зради, насильство, смерть… Хи-хи, у американців своєрідний гумор. Втім, стрічка досить психологічна і глибока, в ній немає жодного поганого актора чи сцени, усе тісно взаємопов’язано, взаємозумовлено і ще декілька взаємо.
Трішки про сюжет… О богі!
Джастіна 30-річна продавчиня відділу косметики у якомусь богом забутому магазині богом забутого містечка, яка нагадує гумову ляльку, котра з дня в день механічно виконує свою роль, зрештою, як і всі інші. Вона цілком і повністю порожня і розуміє, що нічого не зміниться. Усе настільки безнадійно, що варто виділити один з початкових епізодів: Джастін зупиняє охоронець на виході з магазину і запитує, чи чула вона про біблійні зібрання і чи не хоче якось сходити почитати Біблію, мовляв, багато хто, з їхнього магазину туди ходить, втім, якщо вона відмовиться він не буде їй нагадувати про пекельні муки. Вона відмовляється і охоронець таки говорить про пекельні муки.
Чоловік Джастіни, - Філ, - муляр, який часто густо під кайфом, впродовж фільму він є лише в кількох сценах і зазвичай або зі своїм напарником Буббою веде дуже відірвані від життя розмови, або лежить у ліжку і розмірковує про вітер, або дрочить (просто дрочить - що тут ще скажеш).
Джастін хоче дитину, але… Тут місце для ще одного цікавого епізоду. Наші герої лягають у ліжко, очевидно, що у них не клеїться, і жоден з них не знає, що робити, вони дивляться у вікно, де починає розгулюватись вітер.
У магазин влаштовується на роботу 22-річний хлопець - відлюдькуватий, замкнений, одиним словом, чи пак двома, - злегка ненормальний, як часто у нас говорять, про тих, чий тип мислення і спосіб життя відмінний від інших. Джастін іде з ним на контакт з цікавості і нудьги.
Увага! Хлопець читає «Над прірвою в житі» і називає себе Холденом. Кілька хвилин вони говорять про Селінджера. Це дивовижний епізод. Хлопець говорить, що він письменник. Джастін іде. Втім, цього ж дня вирішує, як добрий самаритянин, підвезти Холдена додому, ну і звич, зайти до нього в гості.
Холден живе з батьками. Його батьки присутні у кількох сценах і завжди більше схожі на дерева, зовсім ні на що не реагують. Хлопець зізнається Джастін, що його ніхто не розуміє, бла-бла-бла, зараз розплачуся… і дає їй прочитати кілька своїх оповідань. Джастін іде.
Наступний день починається з того, що Джастін читає оповідання Холдена. Вони про його життя. Про хлопчика, який ненавидить батьків, котрого ніхто не розуміє, особливо дівчатка, він робить божевільні вчинки і закінчує життя самогубством. Джастін починає проводити обідні перерви з Холденом. Холден розцінює це як знак і робить крок. Джастін йому відмовляє, мовляв, заміжня, самих чесних правил… і тут знову увага!
Холден не приходить на наступний день на роботу, передає лист охоронцем. Як це знайомо. Що ви думаєте у посланні? Ага. Люблю-туфлі куплю, опис страждань, ніби юного Вертера, якщо ти не прийдеш до 5, всьо, не побачиш мене ніколи. До того ж, хлопчина (лівша) дірявить собі правицю, щоб вичавити для пущєй важності крові на лист. Ах-ах…
Подруга Джастіни Гвен (оптимістична старушенція, продавчиня з відділу косметики) купує у дядічки при дорозі ожину і отруюється. Джастін везе її до лікарні і, буквально, виштовхує з машини, обіцяючи, що поставить автівку і повернеться. І не повертається. Вона їде до Холдена. Вони кохаються. Тут вперше звучить дуже наївна фраза: ти мене не зрадиш? - запитує Холден у Джастін. Ну, Джастін леді, канєшно, відповідає: звичайно, ні. Респект бабі.
Опісля Джастін їде домів, чоловік, класика жанру, запитує, де вона була. Відповідає, що з Гвен у лікарні.
Роман Джастіни і Холдена набуває обертів. У Холдена зриває дах, бідняжка настільки закоханий і надає усьому значеня, що розмірковує про подальше спільне життя і сюсі-масюсі. Джастіна боться, що про них хтось дізнається. І це стається. На виході з мотелю Джастіна помічає автівку Бубби.
Гвен помирає. Ожина була повна якихось паразитів. Спасіба дяді.
Джастіну мучить почуття провини: і щодо зради подруги, і щодо зради чоловіка. Вона гримає на Філа через телевізор і каже, що їй не потрібно від нього дітей, було б більше користі, якби він поладнав ящик. Вирішує піти на біблійне зібрання.
Бубба погрожує розповісти про стосунки Джастіни з Холденом і вимагає, щоб та приїхала до нього. Джастіна ігнорує Холдена з усією його романтичністю. Хлопчинка ображається, звісна річ, але відпускає.
Бубба зізнається Джастін у тому, що вона для нього чуть лі не ікона Матері Божої і він на неї молився, а вона виявилася шльондрою. Світ його розбитий, щас знову розплачуся, і, ну хто б сумнівався, ставить її перед вибором: або його спасіння (тобто секс з ним), або він розповідає усе Філу (хароший друг). Джастін погоджується. І ось тут мушу зупинитися. Це ще одна дивовижна сцена. Жаль, що я поки надто мала, аби знайти влучні слова для її опису.
Але цю сцену, окрім мене, бачить і Холден. Його рве і плющить, тому Джастіна вирішує, що треба з милим любімим єдінствєнним закінчувати. Вона везе Холдена чорт зна куди, купує на дорозі ожину і згодовує йому в надії. Увесь цей час Холден говорить про щастя і помремо в один день. Джастін м’якшає і вирішує піти іншим шляхом.
Цього ж дня Джастін веде Філа до лікаря, допомагає бідолашці подрочити в баночку. Це теж мило. Говорить з Буббою. Іде до батьків Холдена і розповідає про його психологічну хворизну і що йому протрібно в лікареньку. Проте батьки Холдена, як вже писала, дерева. Ніяк не реагують.
Холден дізнається про цей вчинок Джастіни. Джастіна дізнається, що вагітна, і Філ полагодив телик. Філ дізнається, що безплідний.
Холден грабує магазин. Підозра падає і на Джастін. Керівник магазину натякає, що усі знають про їхній зв’язок, і якщо Джастін хороша дівчинка, вона знає, що робити.
Холден віддає Джастіні написане ним оповідання про неї і пропонує втечу, мовляв, чи є їй що втрачати. Виявляється, що ні.
Джастіна лягає у ліжко з чоловіком і знову ж той самий вітер.
Джастіна збирає речі і їде до Холдена, але на перехресті зупиняється на світлофорі і в цю коротку мить думає, що її чекає: якщо поїде направо (як у казці) - те ж сіре життя, якщо наліво - невідомо. І їде направо.
Вона здає Холдена. Холден під час набігу міліціянтів накладає на себе руки.
Бубба попереджає Джастін, що Філ усе дізнався про її роман. Відповідно сцена побиття, зізнання у коханні, канєшно, дитина твоя, а чия ж ще…
Наступного дня Джастін читає оповідання Холдена про дівчинку, яка ненавидить своє життя, яку не розуміють, особливо її чоловік, але вона зустрічає сородну душу у хлопцеві, з яким працює, вони закохуються, вирішують утекти і живуть довго і щасливо.
Стрічка закінчується ідилією: Джастіна, Філ і дитина Холдена.
Варто зазначити, під час перегляду я жодного разу не усміхнулася. Як післясмак залишилися поодинокі образи: цукерок, корів, вітру, біблії, ожини, світлофорів… Думаю про Селінджера, етимологію слова «хороша», загалом - життя, пак його відсутність, і що у сірості такого, якщо заради неї ми убиваємо свої мрії і перетворюємося на ето, без вогника в очах, ніби у найвідповідальніший момент тиснемо замість газу на гальма і проїздимо на автоматі ще кілька км до остаточної зупинки, хоча могли б бути вже за сотні і сотні…?! Хіба мрія не варта боротьби? Хіба монотонність краща за невизначеність? Зізнаюся, я пишу усю цю хрінь лише через те, що просто шокована фіналом. Якось в моїй маленькі голові він не вкладається. Хороша дівчинка - здала поганого хлопчика, зберегла роботу і сім’ю, зважила і покерувалася законом і суспільною мораллю? Ну рєспєкт. А нічого, що це життя, яке вона обрала - суцільне лицемірство і, по великому рахунку, не життя, а звичка робити певні речі у певний час? Що заради нього вона вбила цілий окремий світ, де були і почуття, і фарби, і майбутнє, як не банально, можливо, щасливе? Хіба світ Холдена, так, припустимо хворий і преречений на загибель, але щирий і такий близький, був ніц не вартий? Хз, але я б на світлофорі поїхала наліво, бо навіть якщо ти лише на мить вирвешся із системи, яка тебе отруюює, поряд того, що робить твоє життя життям - це все одно краще ніж жувати свою гумку в очікуванні, коли тебе поведуть на забій. Я якраз нічого не бачу у роботі, котра не подобається, у чоловікові, котрий не розуміє, у дитині, яка є єдиним стимулом жити… У невизначеності, хоча б існує ймовірність того, що цього не буде, що буде щось інше, а якщо і буде шило на мило - то ти хоча б спробував щось змінити. Що хорошого у тупому слідуванні, в довгому очікуванні незворотнього? Адже, якби Джастін не зважала на осуд, не боялася свого чоловіка, а підтримала Холдена у потрібний момент, до крайнощів взагалі б не дійшло. І ось тут ще момент. Джастін говорить Холдену на початку стрічки: «Я не хочу, щоб хтось постраждав». А в той час, коли вона говорить це, хіба не страждає сама і чи не страждає Холден? Так, чому страждання двох людей менш важливі ніж страждання одного? Чому збережений світ - це світ Філа? Хіба так кайфово бути Філом, який приймає дружину після зради і свято вірить у те, що дитина його, коли тобі кажуть яблуко і ти бачиш яблуко, а насправді - це камінь? Знову ж, я не певна, що змогла б бути щасливою, знаючи, що мене обрали з точки зору обов’язку, моралі і бла-бла-бла… Яке щастя, коли людина поряд тебе не щаслива, хоча і говорить, що любить. І таких суперечностей багато… Хз, можливо, я просто не вкурила КОМЕДІЇ, або зовсім не маю почуття гумору? Принаймні заради цього «Хорошу дівчинку» варто подивитися. Скажіть мені, якщо комусь буде смішно:)