Таксист-економіст або проблеми вищої української освіти та постуніверситетського буття
Оригинал взят у andrey_kuzmin65 в Таксист-економіст або проблеми вищої української освіти та постуніверситетського буття
Нещодавно довелося їхати на таксі з Житомира у Бердичів. Таксист виявився досить говірким чоловіком середніх років. Спочатку ми поговорили про дороги, які справді просто жахливі (привіт Укравтодору). А потім він мені почав щось розказувати про макроекономічну ситуацію в країні. Я спочатку пропускав це повз вуха, бо думав - чергові польоти думки людини, яка не розбирається у цьому, але десь щось прочитала і тепер «учить» інших уму-розуму.
Але несподівано для себе виявив, що таксист використовує досить складні економічні поняття та теорії, думки викладає логічно і послідовно, знає провідних економістів і взагалі тицяє мені свій зошит з якимось економічними обрахунками щодо найближчих перспектив української економіки.
Виявилося, що мій супутник - кандидат економічних наук. І при тому дуже не дурний економіст, який однак підпрацьовує таксистом. Однак у таксі він мені здавався «городским сумашедшим», дуже вже дисонувала його бесіда з навколишньою обстановкою. Мені його стало шкода, адже було видно, що людина дуже любить свою професію, але вимушена таксувати, щоб прогодувати сім’ю.
Так до чого це я? В Україні щороку випускаються з ВНЗ десятки тисяч економістів, але сумніваюся, що хоча б 3% з них розбираються в економіці краще, ніж цей таксист. І ще більше сумніваюся, що більшість з них будуть працювати за професією. За Союзу людина з вищою освітою дійсно цінувалася, не кажучи вже про кандидатів та докторів наук. За теперішнього управління освітою і наукою, вони комерціалізувалися, що не пішло їм на користь. Влада перестала ефективно використовувати державне замовлення, як це було за «совка». Як наслідок -засилля юристів та економістів і відсутність толкових інженерів. Якість освіти сильно знизилася, і наявність диплома перестала бути ознакою освіченості людини. Відсутність чіткого планування, бачення розвитку - бич українського сьогодення.
У свіжому номері (№ 20) «Дзеркало тижня. Україна» довелося вчора прочитати статтю «Уроки японської для української економіки». Головний месидж статті - Японія застосовувала при виборі секторів економіки, які вважала перспективними та розвивала, адміністративні методи, які критикують адепти вільного ринку. Як результат - Японія одна з найрозвиненіших країн світу. На мою думку, те саме потрібно використовувати в Україні, особливо у нашій вищій освіті. Держава повинна жорсткіше використовувати державне замовлення для того, щоб ВНЗ готували тих фахівців, потребу в яких ми відчуваємо. Вседозволеність, як демонструє досвід останніх років - іде на шкоду. Подібні до своїх думок, я, до речі, знайшов в Антикризовій програмі КПУ. Тільки там це реалізовується через забезпечення випускників першим робочим місцем. Держава повинна управляти ринком трудових ресурсів через ті механізми, якими вона володіє, насамперед державне замовлення у вищій освіті.
І до речі, панове владо, не жаліємо грошей на науку!!!
Нещодавно довелося їхати на таксі з Житомира у Бердичів. Таксист виявився досить говірким чоловіком середніх років. Спочатку ми поговорили про дороги, які справді просто жахливі (привіт Укравтодору). А потім він мені почав щось розказувати про макроекономічну ситуацію в країні. Я спочатку пропускав це повз вуха, бо думав - чергові польоти думки людини, яка не розбирається у цьому, але десь щось прочитала і тепер «учить» інших уму-розуму.
Але несподівано для себе виявив, що таксист використовує досить складні економічні поняття та теорії, думки викладає логічно і послідовно, знає провідних економістів і взагалі тицяє мені свій зошит з якимось економічними обрахунками щодо найближчих перспектив української економіки.
Виявилося, що мій супутник - кандидат економічних наук. І при тому дуже не дурний економіст, який однак підпрацьовує таксистом. Однак у таксі він мені здавався «городским сумашедшим», дуже вже дисонувала його бесіда з навколишньою обстановкою. Мені його стало шкода, адже було видно, що людина дуже любить свою професію, але вимушена таксувати, щоб прогодувати сім’ю.
Так до чого це я? В Україні щороку випускаються з ВНЗ десятки тисяч економістів, але сумніваюся, що хоча б 3% з них розбираються в економіці краще, ніж цей таксист. І ще більше сумніваюся, що більшість з них будуть працювати за професією. За Союзу людина з вищою освітою дійсно цінувалася, не кажучи вже про кандидатів та докторів наук. За теперішнього управління освітою і наукою, вони комерціалізувалися, що не пішло їм на користь. Влада перестала ефективно використовувати державне замовлення, як це було за «совка». Як наслідок -засилля юристів та економістів і відсутність толкових інженерів. Якість освіти сильно знизилася, і наявність диплома перестала бути ознакою освіченості людини. Відсутність чіткого планування, бачення розвитку - бич українського сьогодення.
У свіжому номері (№ 20) «Дзеркало тижня. Україна» довелося вчора прочитати статтю «Уроки японської для української економіки». Головний месидж статті - Японія застосовувала при виборі секторів економіки, які вважала перспективними та розвивала, адміністративні методи, які критикують адепти вільного ринку. Як результат - Японія одна з найрозвиненіших країн світу. На мою думку, те саме потрібно використовувати в Україні, особливо у нашій вищій освіті. Держава повинна жорсткіше використовувати державне замовлення для того, щоб ВНЗ готували тих фахівців, потребу в яких ми відчуваємо. Вседозволеність, як демонструє досвід останніх років - іде на шкоду. Подібні до своїх думок, я, до речі, знайшов в Антикризовій програмі КПУ. Тільки там це реалізовується через забезпечення випускників першим робочим місцем. Держава повинна управляти ринком трудових ресурсів через ті механізми, якими вона володіє, насамперед державне замовлення у вищій освіті.
І до речі, панове владо, не жаліємо грошей на науку!!!