Тому роду немає переводу, де брати милують згоду (с) роман "Вершники"
Згадав роман Юрія Яновського, що колись проходили на уроках української літератури. Вирішив перечитати і вам раджу, якщо зацікавить. Якщо чесно, подробиць не пам'ятаю, залишилось загальне враження від книги, яке дуже схоже мені на той біль, що відчуває Україна сьогодні.
Суть у тому, що у цьому творі зображена трагедія української родини під час громадянської війни. Пiдiймає руку брат на брата, бо хоч i одного роду, та до рiзних берегiв прибились вони: Андрiй командував загоном Добровiльноï армiï Денiкiна, Оверко воював у кiннотi Петлюри, Панас i Сашко були махновцями, а Iван - бiйцем Червоноï Армiï. Ними керують ідеали, що взаємовиключають один одного. Громадянська війна - це завжди смерть, завжди трупи, завжди невиліковний біль. Як і будь-яка інша війна, звичайно. Будь-яка війна антиприродня. Але щось таке є надзвичайно жахливе у тому, коли рідні люди вбивають один одного. Коли проливається одна кров, коли один одного приносять у жертву безумству, за задумом сторонніх гравців, які знайшли найкращій спосіб знищити свого сильного ворога - його ж власними руками.
Як кажуть у розумних рецензіях, «Вершники» - це справжня поема про боротьбу добра і зла на землі, про красу українського неба і степу, про людську витривалість і жадання свободи. Як перечитаю, розкажу вам детальніше, але все одно ж кожна людина усе сприймає через призму свого внутрішнього світу, світогляду, своїх переживань, свого життєвого досвіду. Тому краще читайте самі, потім може обмінятися враженнями.
[Перевод на русский]
Вспомнил роман Юрия Яновского, что когда-то проходили на уроках украинской литературы. Решил перечитать и вам советую, если заинтересует. Если честно, подробностей не помню, осталось общее впечатление от книги, которое очень похоже мне на ту боль, что чувствует Украина сегодня.
Суть в том, что в этом произведении изображена трагедия украинской семьи во время гражданской войны. Поднимает руку брат на брата, потому что хоть и одного рода, но к разным берегам прибились они: Андрей командовал отрядом Добровiльноï армiï Денiкiна, Аверкий воевал в коннице Петлюры, Панас и Саша были махновцами, а Иван - бойцом Красной Армии. Ими руководят идеалы, взаимоисключающих друг друга. Гражданская война - это всегда смерть, всегда трупы, всегда неизлечимая боль. Как и любая другая война, конечно. Любая война антиприродна. Но что-то такое чрезвычайно ужасное есть в том, когда родные люди убивают друг друга. Когда проливается одна кровь, когда друг друга приносят в жертву безумию, по замыслу сторонних игроков, которые нашли лучший способ уничтожить своего сильного врага - его же собственными руками.
Как говорят в разумных рецензиях, «Всадники» - это настоящая поэма о борьбе добра и зла на земле, о красоте украинского неба и степи, о человеческой выносливости и жажде свободы. Как перечитаю, расскажу вам подробнее, но все равно ведь каждый человек всё воспринимает через призму своего внутреннего мира, мировоззрения, своих переживаний, своего жизненного опыта. Поэтому лучше читайте сами, потом можете обменяться впечатлениями.
