Коли зраджують друзі, це завжди боляче
В кожного ж бувало таке, правда...
-----------------------------------------------------------------------------------------
Знаєте, що мене бісить у цьому житті найбільше? Коли в людях немає віри. Тоді вони мертві. Тоді увесь світ навкруги для них настільки ж чорний і гнилий, наскільки багато в них у самих всередині бруду.
Вбиває підлість у людях і зрада. Коли тобі в очі спочатку усміхаються, братаються з тобою, найліпшим другом називають, кажуть про те, що що б не сталося у цьому житті, їх ставлення до тебе завжди буде рівним і ніколи не зміниться, а на практиці виходить так, що тебе виставляють винним наприкінці у всіх бідах людства. І всі навкруги - нормальні чуваки, а ти х*йло. (Ха-ха, як завжди усе подібно у цьому світі. Я тільки що подумав, десь те ж саме росіяни і "ватні" українці можуть сказати свідомим)
Коли ти з'їв з чуваком не один пуд солі, пройшов вогонь, воду і мідні труби, був поруч у важкі хвилини, підтримував, поступався деякими власними бажанням заради дружби, допомагав усім, чим міг, і це нормальна річ, так і треба. Теж, звичайно, не був святим, але хто з нас ідеальний?.. А потім якісь уроди, про яких ще вчора тобі розповідали, які вони свині, зрадники, нехороші типи, які жодного разу про чувака і не згадували, коли йому було погано, так от ці уроди - дорогі і важливі люди у його житті, а твоя дружба виявляється і не була дружбою, ти так - людина, допомогою якою зручно користатися, поки ти це робиш. Як тільки перестанеш, так вже й не друг зовсім.
Коли, знаючи про твої болючі місця (а ти ж сам спокійненько про них розказував, бо довіряв людині), навмисно б'ють саме у них, аби лише відбілити себе, відмити від бруду і прикрити власні нехороші вчинки. А у наймерзеннішему випадку ще й перекрутити усю ситуацію таким чином, ніби це ти коїв усю цю підлість - видати тебе за себе. І ніколи, ніколи не вибачаються за біль, який тобі нанесли. Лише одного разу за зовсім неважливу дрібницю, ніби усього іншого й не було ніколи.
Я не розумію, хіба це так важко - взяти і вибачитися перед людиною?
Хочеться зруйнувати увесь світ, коли бачиш, як людина, усередині якої є стільки всього класного, яка має крила, зраджує усе людське і світле, що в ній є.
А найбільше болить, коли обіцяли вірити у тебе, щоб не коїлося навкруги, а потім не дотримують свого слова. Відсутність віри вбиває потяг до того, щоб зрозуміти іншу людину, а слово - що в наші часи слово...
Хоча ні. Я зрозумів, що вбиває найбільше. Коли тобі спочатку створили ілюзію, що ти важливий для когось, а потім узяли і огидним і найпідлішим способом зруйнували усе це. Коли насміхаються над щирістю.
І так хочеться вірити, що усе це - просто непорозуміння, і на тому кінці за тобою болить так само. Але вчинки, нажаль, не підтверджують це сподівання...
Усі причини завжди у нас самих. Обманюємо себе лише ми самі, коли закриваємо очі на підлість в інших людях і пробачаємо їм її. Самі обрікаємо себе бути співучасниками, може й голосно сказано, але свого роду злочинів, які вони коять по відношенню до тебе, але що найважливіше - по відношенню до людяності у самих собі.
--------------------------------------------------------------------------------------------
Вибачте, наболіло. Треба було терміново кудись усе це вилити. Може комусь теж знайомо... Та що там казати - усе це реально можна виказати моїм свідомим співвітчизникам. Хоча я писав про власний біль.
Когда ложь подойдет к концу - с кем останешься ты...
Click to view