Сколько раз ты человек?
Коли я пишу українською - складається враження, мов граюся надзвичайно красивим дорогезним камінням. Підкидую його у повітря, а камінці, пританцьовуючи, повертаються до моїх рук. Грають на сонці, виблискують усіма кольорами веселки та зачаровують тисячами незабутніх відтінків.
Я пошматую на дрібні частини кожного кожного, хто посміє заявити, що моя мова не має права на існування чи нікому не потрібна.
Хоча, з іншого боку часом я думаю, що не варто злитися на таку людину, адже вона просто... не відчула цю мову на смак.
Знаєте, я впевнений, що в кожної мови є свій смак, незабутній особливий аромат і ні з чим післясмак. Мов якісний алкоголь. Кожна діє на тебе по-різному, викликає варіації форм сп'яніння.
Відчути і зрозуміти народ та його культуру можна лише тоді, коли ти зміг спробувати на смак його мову і віднайти, яким чином вона приносить задоволення, як саме нею можна насолоджуватися.
Це, як з алкоголем. Як з музикою, доречі. Існує купа стилів музики, і якісь тобі можуть бути до душі, якісь не подобаються особливо... Але. На мій погляд, істина у тому, що якщо ти зможеш абстрагуватися від власних уподобань, на деякий час втратити себе та увімкнути емпатію на максимум, вдасться осягнути невідому тобі досі і до цього закриту для тебе таємницю - чому незрозуміла тобі музика подобається іншій людині, як вона її відчуває, як ловить кайф від неї. Так ти зможеш відчути те, що досі не відчував ніколи. Але для цього доведеться ненадовго втратити себе. А це, зазвичай, людям зробити важко, бо десь глибоко усередині видається дуже страшним і небезпечним. Але повірте, це лише ілюзія, яку створює наш інстинкт самозбереження. Бо цей чувак не дуже полюбляє експерементувати :)
Отак і з мовою. Коли ти опановуєш сигнальну систему іншого народу, ти, фактично, отримуєш доступ до того сховища, де лежать особливого роду скарби. Мова - це місце, де закодовані усі відтінки почуттів та емоційних проявів, які характерні саме цьому народові. Знаючи мову, ти розумієш, як відчувають ці люди, опановуєш характерний їхній нації стан відчуття себе, власної особистості, сам у момент використання можеш на деякий час відчувати, як ці люди. І скоріш за усе, певною мірою, набуваєш національних рис, характерних цій групі людства. Не повністю, звичайно. Це ніби ти приміряв образ, якщо зміг, навчився у цих людей усього хорошого і корисного, і знов повертаєшся у свій природній стан, але вже оновленим. Мені здається, що це дуже дієвий шлях обміну інформацією та досвідом між націями.
Не дарма ж кажуть - скільки ти знаєш мов, стільки разів ти людина...
P.S. Моя мова має багато крутих відтінків і присмаків. На мій погляд, вона є дуже сексуальною, наприклад. Чому, де і як? :) - Обіцяю, поділюсь з вами усім, але вже в окремому пості завтра. Усе вам покажу і доведу ;) Сподіваюся, будете чекати!
[Перевод на русский]
Перевод даю, но пост затрагивает такую тему, что как раз его нужно читать именно на украинском, чтобы распробовать. На перевод советую просто ориентироваться.
[Смотреть]
Когда я пишу на украинском - создается впечатление, будто играю очень красивыми дорогущими камнями. Подкидываю их в воздух, а камешки, пританцовывая, возвращаются в мои руки. Играют на солнце, сверкают всеми цветами радуги и очаровывают тысячами незабываемых оттенков.
Я порублю на мелкие части каждого каждого, кто посмеет заявить, что мой язык не имеет права на существование или никому не нужен.
Хотя, с другой стороны время я думаю, что не стоит злиться на такого человека, ведь он просто... не почувствовал этот язык на вкус.
Знаете, я уверен, что у каждого языка есть свой вкус, незабываемый особый аромат и ни с чем не сравнимое послевкусие. Как качественный алкоголь. Каждый действует на тебя по-разному, представляет собой разновидность форм опьянения.
Почувствовать и понять народ и его культуру можно только тогда, когда ты смог попробовать на вкус его язык и найти, каким образом он доставляет удовольствие, как ним можно наслаждаться.
Это, как с алкоголем. Как с музыкой, кстати. Существует куча стилей музыки, и какие-то тебе могут быть по душе, какие-то не нравятся особо... Но. На мой взгляд, истина в том, что если ты сможешь абстрагироваться от собственных предпочтений, на некоторое время потерять себя и включить эмпатию на максимум, удастся понять неизвестную тебе до сих пор и по сей день закрытую для тебя тайну - почему какая-то конкретная непонятная тебе музыка нравится другому человеку, как он ее чувствует, как ловит кайф от нее. Так ты сможешь почувствовать то, что до сих пор не испытывал никогда. Но для этого придется ненадолго потерять себя. А это, как правило, людям сделать трудновато, потому что где-то глубоко внутри кажется чем-то очень страшным и опасным. Но поверьте, это лишь иллюзия, которую создает наш инстинкт самосохранения. Ибо этот чувак не любит экспериментировать :)
Так и с языком. Когда ты осваиваешь сигнальную систему другого народа, ты фактически получаешь доступ к тому хранилища, где лежат особого рода сокровища. Язык - это место, где закодированы все оттенки чувств и эмоциональных проявлений, характерных именно этому народу. Зная язык, ты понимаешь, как чувствуют эти люди, овладеваешь характерным их нации состоянием ощущения себя, своей личности, сам в момент использования языка можешь на некоторое время чувствовать, как эти люди. И скорее всего, в определенной степени, приобретаешь национальные черты, характерных этой группе человечества. Не полностью, конечно. Это будто ты примерил образ, и, если смог, научился у этих людей всему хорошему и полезному, и снова возвращаешься в своё естественное состояние, но уже обновленным. Мне кажется, что это очень действенный путь обмена информацией и опытом между нациями.
Не зря же говорят - сколько ты знаешь языков, столько раз ты человек ...
P.S. Мой язык имеет много крутых оттенков и привкусов. На мой взгляд, он очень сексуален, например. Почему, где и как? :) - Обещаю, поделюсь с вами всем, но уже в отдельном посте завтра. Всё вам покажу и докажу;) Надеюсь, будете ждать!
Click to view