нeвыносимая легкость бытия
п.с. іноді трапляється так, що в певні періоди життя певна музика є дуже знаковою...
так, для мене колись і зараз трек Black Sun Empire - Breathe є телепортом в космос, в безкраї рівнини, в безверхі вершини криму, там де морре і вічне сонце, там, де люди і природа єдине, і там звучить дружний ритм джембе. туди хочеться повертатись і не їхати звідти, особливо, в не сезон, коли людей мінімум, прани максимум.
і ще один дуже знаковий трек, що так і тягне підірвати свою чарівну п*яту точку, зібрати найнеобхідніше і податись автостопом у далекі далекі гори Карпати, там десь заблукати з мольфарами, підспівуючи їм на дримбі, відчути іншу сторону життя
samata - Zahid
слухаєш такі штуки. відчуваєш їх кожним атомом своєї сутності. вони надихають, вони живуть своїм життям і у кожного вони свої...
і тут є два варіанта: або зійти з розуму, піддавшись своїй прихованій шизофренії/паранойі/біполярному_афективному_розладу
або піддатись на цю музичну провокацію, і творити той власний світ, в якому ти справді хочеш жити.
жити так, як прагне того душа/всі альтер его//підсвідомість.. чи що там у кого
але музика закінчується. вимикаю плейліст. і все повертається в те ж русло. такий небезпечний душевний порив, так легко подавлений, повстання задушено, і такий необхідний спокій і статичність відновлені. тому що навчання, тому що батьки, тому що тому що..
тому що не можна так просто зірватись, і так просто поїхати туди, куди таак хочеться, туди, де можлива безмежна енергія, абсолютні можливості, тотальна гармонія із собою, своїм Я, своїми всіма альтер его, космосами, всесвітом, природою
я протрухла акі древній пеньок вже достатньо, аби не вірити у щось окрім "свободи", яку ніколи не отримаєш в цих урбаністичних джунглях.
так, для мене колись і зараз трек Black Sun Empire - Breathe є телепортом в космос, в безкраї рівнини, в безверхі вершини криму, там де морре і вічне сонце, там, де люди і природа єдине, і там звучить дружний ритм джембе. туди хочеться повертатись і не їхати звідти, особливо, в не сезон, коли людей мінімум, прани максимум.
і ще один дуже знаковий трек, що так і тягне підірвати свою чарівну п*яту точку, зібрати найнеобхідніше і податись автостопом у далекі далекі гори Карпати, там десь заблукати з мольфарами, підспівуючи їм на дримбі, відчути іншу сторону життя
samata - Zahid
слухаєш такі штуки. відчуваєш їх кожним атомом своєї сутності. вони надихають, вони живуть своїм життям і у кожного вони свої...
і тут є два варіанта: або зійти з розуму, піддавшись своїй прихованій шизофренії/паранойі/біполярному_афективному_розладу
або піддатись на цю музичну провокацію, і творити той власний світ, в якому ти справді хочеш жити.
жити так, як прагне того душа/всі альтер его//підсвідомість.. чи що там у кого
але музика закінчується. вимикаю плейліст. і все повертається в те ж русло. такий небезпечний душевний порив, так легко подавлений, повстання задушено, і такий необхідний спокій і статичність відновлені. тому що навчання, тому що батьки, тому що тому що..
тому що не можна так просто зірватись, і так просто поїхати туди, куди таак хочеться, туди, де можлива безмежна енергія, абсолютні можливості, тотальна гармонія із собою, своїм Я, своїми всіма альтер его, космосами, всесвітом, природою
я протрухла акі древній пеньок вже достатньо, аби не вірити у щось окрім "свободи", яку ніколи не отримаєш в цих урбаністичних джунглях.