Привіт
Знайоме обличчя виринає із натовпу, що котиться в метро. Кілька секунд, щоб пригадати спільну історію. Кілька секунд, щоб посміхнутись, помахати рукою, схопити за рукав або просто пробігти повз... І як би там не було, відчути, що в цьому місці, в цей час, в цьому потоці людей є хтось, хто знає як мене звати. А може й не пригадає ім'я, але все одно ніяково вдивлятиметься в обличчя, згадуючи інше місце й час, де ми вже перетинались. В цьому натопві є хтось "свій")
Своїх я зустрічаю повсякчас, майже щоденно. В кіно, картинній галереї, езотеричній вечірці, в клубі, на вулиці чи на паті, - всюди трапляються знайомі люди, часом цілком несподівано. І від цього місто здається таким маленьким, домашнім, підкореним ;) Можна йти будь куди одною, бо там вірогідно буде хтось, кого я вже знаю.
А розширяючись ще більше, відчуваю, що це місто пульсує зі мною в одному ритмі. І всі люди навколо - не випадкові. Всі свої. В цьому місці і в цю секунду. І всім можна казати "Привіт..."
Posted via LiveJournal.app.