Jul 04, 2012 02:39
Я спілкуюсь російською мовою і думаю теж російською. Переважна більшість моїх родичів, друзів та колег - також. ЖЖ, твітер, фейсбук, усілякі вконтактікі в мене теж ведуться російською. Більше того, з 2003 року я граю в групі, де переважна більшість пісень - англійською, ну ок - ще трішки українською та все тїєю ж російською. В мене (яка крамола) немає вишиванки чи, навіть, фотки у вишиванці. Й портрет ідолоподібного Тараса-Григоровича вдома теж не висить.
Але місце, де я живу, називається Україна - так домовились у 91-му, мабуть. Мене ніхто не питав, але до сфери моїх інтересів тоді скоріше входили фантики з картинками, футбольний м'яч та фільм "В поисках капитана Гранта". Так що, все вирішили без мене й вірно зробили.
Так от. Я абсолютно впевнений, що єдиною офіційною/державною/і т.д. мовою в моїй країні має бути українська. Я впевнений, що вона не "теляча" і не "відрижка". Вона не є мені рідною - сам колись вчив та вивчив. Але місце, де я живу, називається Україна і в паспорті кожного, хто тут народився, написано "громадянин України". І питання офіційної мови взагалі не мало б бути дискусійним. Нажаль, в нас багато чого не так, як мало б бути :)
Щось мені підказує, що зрозуміло-який закон чи не запрацює, чи пропрацює обмежено та недовго. Але ті люди, які взагалі торкнулись його прийняття, сьогодні остаточно викреслили себе з будь-якого мого лонг чи шорт-лісту на будь-яких виборах чи будь-чому іншому. Зроблене ними - жалюгідно. Бажаю їм усього найгіршого.
Forza, українська!
ukraine