Новорічне
Завдяки Читанці нагадаю друзям про одну з найулюбленіших книг мого дитинства - саме пора, бо сніжить і настрій новорічних свят ще не розвіявся. Саме час читати такі історії й згадувати, що колись у нас була справжня українська література. Люди мого покоління памятають цю книгу дуже добре - ті, хто випадково загубив, дуже журяться за нею. Вона оригінальна, щира й тепла - здатна зігріти душу в будь-яке лихоліття.
Ірина Жиленко. "Новорічна історія про двері, яких нема, і про те, як корисно іноді помилитися номером" (Київ: Веселка, 1986. - 124 с.)
Повість-казка про передноворічні пригоди дівчинки Орисі від видатної майстрині слова, іншу повість якої - "Двічі по два дорівнює кульбабці" - я в дитинстві так палко любив, що навіть назвав свою першу кицюню Жозефіною. На честь кішки Жозефіни з тієї доброї книги, що містила ознаки як фентезі, так і магічного реалізму. Ця книга їй не поступається - проза Жиленко унікальна. Тут завжди є коти й собаки, родина, друзі, якісь загадкові красиві речі з минулого, завжди присутні дуже органічні й красиві вірші. Думається, що якби всі у дитинстві прочитали її твори, то добрих, хороших, порядних, щирих в усіх розуміннях цього слова українських людей побільшало б.
Книги шістдесятниці Ірини Жиленко - дуже професійні й витримують будь-яке випробування часом. Їх неодмінно варто перевидати. Як і Всеволода Нестайка. Як і Ларису Письменну. Як і багатьох інших. На тлі темного нуртування постмодерністської антиукраїнської гидоти, що спаскуджує, загиджує, цілеспрямовано деморалізує світ українського слова, вони світять, мов ліхтарики, розганяючи пітьму. Їх неодмінно треба екранізувати!
Для всіх добрих людей:
novorichnaistoriya170709.djvu (2,6 MB) Художник - Ольга Гуріна:
