Скілур - засновник Неаполя Скитського
Скити слугують наріжним каменем для історії козацтва не лише через успадкування від них сили-силенної побутових навиків і вірувань. Їх ніколи не оминає та потолоч, яка гундосить про казакійство. Цим неукам позаріз треба поділитися частиною скитської історії зі своїми поплічниками - пантюркськими шовіністами, котрі дуже хочуть привласнити собі всі стародавні цивілізації, починачи з шумеріян й етрусків і закінчуючи скитами, сарматами й аланами. Всі ці високоцивілізовані народи минулого мусять бути проголошені тюрками, щоб нероби з посоловілими від наркотичної жуйки насваї косими очицями змогли відчути себе королями світу, а не наспіх зігнаним із різномастних племен псевдонародом із придуманою самоназвою. А ось натрапив на реконструкцію вигляду царя Скілура, похованого в мавзолеї Неаполя Скитського:
Скілур (грецьк. Σκίλουρος - вірогідно від *skidura - «Ріжучий; Переможний») - цар Великої Скитії в II столітті до н. е.. Відомий як вельми хитрий і підприємливий політик. При ньому Скитська держава простиралася на всій території степової Тавриди до Дніпра і Південного Бугу. Заснував Неаполь Скитський і зробив його своєю столицею. Зумів підкорити грецький поліс Ольвію, отримуючи від неї грошові та збройові ресурси. Почав карбувати власну монету. Заснував містечка-фортеці Палакій і Хаб. Скілур, по всій видимості, мав плани з розширення скитського впливу на сарматів, Боспорське царство і Херсонес. Все, що ми знаємо про нього відомо з творів Плутарха, Страбона і археологічних розкопок.
Скілур прагнув захопити грецький поліс Херсонес, який був вельми багатим містом, що мало торговельні зв'язки з чорноморськими країнами і містами-державами. Заради цього цар уклав союзи з роксоланським царем, а також домовився про мир з Пантікапєєм. Скілур зумів обложити місто, однак, Херсонес знаходився під заступництвом понтійського государя Мітрідата VI Євпатора, флот якого висадився в Тавриді. У результаті невдалої облоги сам скитський цар гине в битві.
При розкопках Неаполя Скитського були виявлені останки II століття до н.е. з царськими регаліями. Вивчення показало, що це був міцний, сильний чоловік, загиблий приблизно в 45 років. Череп був зі штучною деформацією склепіння, яка була притаманна царським скитам, що перев'язували голови немовлят. Типово осетинська зовнішність.
Для осетинів властива наявність антопологічних ознак, характерних для північноіранських кочових племен: це та доліхокефальність, яка характерна для аланських черепів і зустрічається у частини осетинів, і що не менш важливо - будова очної щілини, яка характеризується рисами, наявними в тій чи іншій інтенсивності ступеня розвитку у всіх народів, що мешкали або нині мешкають на теренах Великого евроазійського степу від Дунаю на заході до пустелі Гобі і хребта Великий Хінган на сході. Подібна будова очної щілини, що стрічається у багатьох осетинів і виражена в більшій чи меншій мірі, відноситься вченими до елементу, характерного для північно-іранського расового типу (до якого належали як алани, так і їхні попередники сармати, скити й інші) який сам по собі є сумішшю палеоевропеоідного з cordid-подібним, монголоїдним і передньоазійським, і який зберігся сьогодні лише в осетинів, як північно-іранський елемент всередині кавказького расового типу, до якого в цілому належать сьогоднішні осетини. Північно-іранський елемент в будові очниць характеризується деякою мірою мигдалеподібною завуженною очною щілиною (це не монголоїдна ознака, бо відсутній епікантус, характерний для монголоподібного типу) із середнім ступенем розвитку складки верхньої повіки, при цьому, що найголовніше, зовнішній куточок очної щілини вище внутрішнього, що характерно тільки лише для північно-іранського типу. Коли осетини посміхаються, у них через таку будову повік із зовнішнього боку очей з'являються яскраво виражені, помітні промінчики, як і в представників нашого народу. Саме цей розріз очей, який часто трапляється в українців, тюркоманіяки видають за монголоїдність.