Кілька думок про слов'ян...
Originally posted by borys_javir at Кілька думок про слов'ян...
Навіяні діалогом між мною та Костянтином.
Різноманітні науковці (академіки, дилетанти, аматори, ентузіасти...) вже давно намагаються звести докупи різноманітні кінці ниток, які стирчать із великого загального слов'янського клубка. Одним із питань є розміщення племен/етносів, про локалізацію яких у давніх літописах або не згадується, або згадується побіжно. Також досить цікавим є питання етноназв та їх міграцій.
Спробую й я.
На зламі ер
В останні століття І тис.до н.е. на територію Галичини приходять галли (грецька назва “кельти”). Ці досить войовничі племена, звісно, не застали пустки. Племена, які тут жили, можна назвати протослов'янськими, адже як таких слов'ян на той час світ, принаймні письмовий, не знав.
Одним із найбільших племен галлів були бойї. Саме вони, рухаючись північним краєм гір (спочатку Альп, потім Карпат) залишили по собі такі назви: Баварія (Бойя), Богемія, Бойківщина. Гуцули, які живуть в районі Рахова, ще станом на початок 21 ст. називають увесь північний бік Карпат “бойківським”, навіть своїх родичів-гуцулів, які живуть за вододільними хребтами, називають бойками. Певно, то народна пам'ять, яка зберегла прихід галльського племені та орієнтовний терен його побуту.
Галли піднесли технічний рівень місцевого населення, швидше за все, і на світогляд та культуру вплинули. Наприклад, саме територією Галичини завершується багатоголовість ідолів у Европі. Вплив був і мовний. Галли залишили назви Галич, Галичина, бойки, а також частину назв рік, гір, поселень.
Швидше за все, бойї були лиш верхівкою (передусім військовою) тодішнього поліетнічного суспільства, адже навіть пізніші бойки ще у 19 столітті пам'ятали, що їхня етноназва була “сербини”. Наприклад, про це згадує Вагилевич у листі до Шафарика від 7.Х.1838, пишучи, що що бойки - то назва зовнішня, як їх називають інші, а сербини - назва внутрішня, так вони називають один одного.
Підтвердження проживання сербів у Галичині знаходимо і у Костянтина Багрянородного, який писав, що на Балкани з Великої Хорватії прийшли хорвати та серби, які жили поруч. Цікавим є те, що серби чи не завжди є коло хорватів: серби-сорби коло чорних хорватів в сучасних Лужиці, Чехії, Польщі, білі серби коло білих хорватів та серби балканські коло хорватів південних або червоних.
До речі, між сучасними бойками та наддністрянцями (етноси у Галичині) чіткої межі нема, спостерігається поступовий перехід як в говорі, так і в звичаях. Колись, певно, то був один етнос, який з різних сторін піддався різним впливам.
До кельтського впливу можна теоретично віднести і Дажд-бога, який у кельтів має назву Даґда. Функції аналогічні - достаток, а потім і прив'язка до сонячного культу. Також галльський внесок залишився у крові - коло 20% жителів Галичини мають гаплогрупу R1b, яку пов’язують із кельтами.
Початок нової ери
Галли, ясна річ, розчинилися у більш переважному місцевому населенні, яке на початках нової ери було знане, як склавени (так їх називали греки, перекрутивши етнонім “словени” - слов’яни). Але верхівка пустою ніколи не буває. Саме тут, мабуть, і виходять на сцену історії хорвати.
Орієнтовна мапа розселення слов’ян на початку тисячоліття. Вікіпедія.
Сам етнонім хорвати віддає чимісь іранським (наприклад, суфікс -ат в етноназві). Якраз на початках вже нашої ери суттєво зростає сила сарматів - іранських племен. На мапах, які ілюструють ті часи за описом сучасників, так звана Сарматія починається ще від сучасної Польщі. Можливо, так звані стоянки сарматів, які знайдено коло річок Дністер та Збруч - то є стоянками іранців, але хорватів. Вони прийшли сюди зі сходу, стали новою верхівкою.
Хорвати південні виводять свій родовід від хорватів червоних, які прийшли на Балкани з Галичини, де жили хорвати білі. Така кольоровість, швидше за все, вказує на якусь ознаку за сторонами світу, але не на інакшість етносу. Ті хорвати червоні на своїх нових землях вважалися представниками “голубої крові”.
Саме іранські племена принесли слов’янам Хорса (майже так само й сучасні іранці називають Сонце), Симаргла. Взагалі, іранський вплив на слов’ян доволі значний.
Славія, Артанія, Куявія
За уявленнями арабів, у другій половині 9 століття на території Русі існували три великі області русів.
«Руси складаються з трьох племен, з яких одне найближче до Булгару, а цар його живе в місті під назвою Куяба, який більше Булгара. Інше плем'я, найбільш віддалене з них, називається Славія. Ще плем'я називається Артанія, а цар його живе в Арті. Люди відправляються торгувати в Куябу, що ж стосується Арти, то ми не пригадуємо, щоб хто-небудь з іноземців мандрував там, бо вони вбивають всякого чужинця, що ступив на їх землю. Вони відправляються вниз по воді і ведуть торг, але нічого не розповідають про свої справи і товари та не допускають нікого проводжати їх (приєднуватися до них) і вступати в їх країну. З Арти вивозять чорних соболів і свинець»
То відоме і найбільш повне повідомлення арабського письменника аль-Істахрі, що відноситься до середини 10 століття. Також численні наступні описи і згадки східних авторів про Куявію, Славію і Артанію стали основою для дослідження питання трьох «розрядів русів».
У Худуд ал-Алама додана ще одна стаття імпорту в Булгаріїю з Артанії - мечі.
Ал-Ідрісі у своєму тексті повідомляє, що «третє плем'я називається Артанія, і його цар живе в місті Арта. Місто Арта - гарне місто на укріпленій горі. Воно знаходиться між Куявією і Славією. Від Куяби до Арти 4 денних переходу і від Арти до Славії 4 дні».
Мапа-схема на основі мапи Ал-Ідрісі. Уривок.
Відомо, що Куяба - то Київ.
Славію цілком логічно помістити у край, де жили с(к)лавени - територія сучасної Галичини та околиць. Саме тут археологами виявлено, що в Білій Хорватії в 7-10 століттях було багато (понад 40) міст, площею укріплень від 20 гектарів (в тому числі - Стільсько 250 га, є інші, трохи менші), також для арабів Галичина власне і була найдальшою.
Артанію можна помістити у Болохівській землі: залізо на згадані мечі добували в південній Волині (там є залізовмісні болота, там було ціле місто ремісників, де знайдено багато мечів та кузень - Харалуг). Подібні міста та місця у тих краях якраз підходить під Артанію, - тим більше, між Галичиною та Києвом. Саме в південній Волині та на межі із Галичиною беруть початок Збруч, Горинь, тощо, якими можна плисти як до Дністра, так і до Дніпра (враховуючи, що рівень рік тоді був вищим, то судноплавство було більш розвинене). У тому краї є Кременецькі гори та інші підвищення, які різко виступають над горизонтом, - Арта могла б бути на одній з таких гір.
Суміш етносів?
Це цілком природно, що сучасні слов’яни є сумішшю різноманітних етносів далекого минулого: галли, іранці, праслов’яни, інші. Тисячоліття внесли і вносять щоразу щось особливе у цей край, творячи нове і ховаючи щось старе, покриваючи минуле таємницями.
А чи треба їх розгадувати?
Хто буде жити тут через сотні років? Як вони будуть називатися?..
_ _ _
2012, жовтень
Борис Явір Іскра
Від себе: Артанія, за Олегом Гуцуляком, - то Оратів, районний центр на Вінничині, столиця тиверців
http://primordial.org.ua/archives/1287
І я тут погоджуюся, бо то ж практично Болохівщина й є.
Навіяні діалогом між мною та Костянтином.
Різноманітні науковці (академіки, дилетанти, аматори, ентузіасти...) вже давно намагаються звести докупи різноманітні кінці ниток, які стирчать із великого загального слов'янського клубка. Одним із питань є розміщення племен/етносів, про локалізацію яких у давніх літописах або не згадується, або згадується побіжно. Також досить цікавим є питання етноназв та їх міграцій.
Спробую й я.
На зламі ер
В останні століття І тис.до н.е. на територію Галичини приходять галли (грецька назва “кельти”). Ці досить войовничі племена, звісно, не застали пустки. Племена, які тут жили, можна назвати протослов'янськими, адже як таких слов'ян на той час світ, принаймні письмовий, не знав.
Одним із найбільших племен галлів були бойї. Саме вони, рухаючись північним краєм гір (спочатку Альп, потім Карпат) залишили по собі такі назви: Баварія (Бойя), Богемія, Бойківщина. Гуцули, які живуть в районі Рахова, ще станом на початок 21 ст. називають увесь північний бік Карпат “бойківським”, навіть своїх родичів-гуцулів, які живуть за вододільними хребтами, називають бойками. Певно, то народна пам'ять, яка зберегла прихід галльського племені та орієнтовний терен його побуту.
Галли піднесли технічний рівень місцевого населення, швидше за все, і на світогляд та культуру вплинули. Наприклад, саме територією Галичини завершується багатоголовість ідолів у Европі. Вплив був і мовний. Галли залишили назви Галич, Галичина, бойки, а також частину назв рік, гір, поселень.
Швидше за все, бойї були лиш верхівкою (передусім військовою) тодішнього поліетнічного суспільства, адже навіть пізніші бойки ще у 19 столітті пам'ятали, що їхня етноназва була “сербини”. Наприклад, про це згадує Вагилевич у листі до Шафарика від 7.Х.1838, пишучи, що що бойки - то назва зовнішня, як їх називають інші, а сербини - назва внутрішня, так вони називають один одного.
Підтвердження проживання сербів у Галичині знаходимо і у Костянтина Багрянородного, який писав, що на Балкани з Великої Хорватії прийшли хорвати та серби, які жили поруч. Цікавим є те, що серби чи не завжди є коло хорватів: серби-сорби коло чорних хорватів в сучасних Лужиці, Чехії, Польщі, білі серби коло білих хорватів та серби балканські коло хорватів південних або червоних.
До речі, між сучасними бойками та наддністрянцями (етноси у Галичині) чіткої межі нема, спостерігається поступовий перехід як в говорі, так і в звичаях. Колись, певно, то був один етнос, який з різних сторін піддався різним впливам.
До кельтського впливу можна теоретично віднести і Дажд-бога, який у кельтів має назву Даґда. Функції аналогічні - достаток, а потім і прив'язка до сонячного культу. Також галльський внесок залишився у крові - коло 20% жителів Галичини мають гаплогрупу R1b, яку пов’язують із кельтами.
Початок нової ери
Галли, ясна річ, розчинилися у більш переважному місцевому населенні, яке на початках нової ери було знане, як склавени (так їх називали греки, перекрутивши етнонім “словени” - слов’яни). Але верхівка пустою ніколи не буває. Саме тут, мабуть, і виходять на сцену історії хорвати.
Орієнтовна мапа розселення слов’ян на початку тисячоліття. Вікіпедія.
Сам етнонім хорвати віддає чимісь іранським (наприклад, суфікс -ат в етноназві). Якраз на початках вже нашої ери суттєво зростає сила сарматів - іранських племен. На мапах, які ілюструють ті часи за описом сучасників, так звана Сарматія починається ще від сучасної Польщі. Можливо, так звані стоянки сарматів, які знайдено коло річок Дністер та Збруч - то є стоянками іранців, але хорватів. Вони прийшли сюди зі сходу, стали новою верхівкою.
Хорвати південні виводять свій родовід від хорватів червоних, які прийшли на Балкани з Галичини, де жили хорвати білі. Така кольоровість, швидше за все, вказує на якусь ознаку за сторонами світу, але не на інакшість етносу. Ті хорвати червоні на своїх нових землях вважалися представниками “голубої крові”.
Саме іранські племена принесли слов’янам Хорса (майже так само й сучасні іранці називають Сонце), Симаргла. Взагалі, іранський вплив на слов’ян доволі значний.
Славія, Артанія, Куявія
За уявленнями арабів, у другій половині 9 століття на території Русі існували три великі області русів.
«Руси складаються з трьох племен, з яких одне найближче до Булгару, а цар його живе в місті під назвою Куяба, який більше Булгара. Інше плем'я, найбільш віддалене з них, називається Славія. Ще плем'я називається Артанія, а цар його живе в Арті. Люди відправляються торгувати в Куябу, що ж стосується Арти, то ми не пригадуємо, щоб хто-небудь з іноземців мандрував там, бо вони вбивають всякого чужинця, що ступив на їх землю. Вони відправляються вниз по воді і ведуть торг, але нічого не розповідають про свої справи і товари та не допускають нікого проводжати їх (приєднуватися до них) і вступати в їх країну. З Арти вивозять чорних соболів і свинець»
То відоме і найбільш повне повідомлення арабського письменника аль-Істахрі, що відноситься до середини 10 століття. Також численні наступні описи і згадки східних авторів про Куявію, Славію і Артанію стали основою для дослідження питання трьох «розрядів русів».
У Худуд ал-Алама додана ще одна стаття імпорту в Булгаріїю з Артанії - мечі.
Ал-Ідрісі у своєму тексті повідомляє, що «третє плем'я називається Артанія, і його цар живе в місті Арта. Місто Арта - гарне місто на укріпленій горі. Воно знаходиться між Куявією і Славією. Від Куяби до Арти 4 денних переходу і від Арти до Славії 4 дні».
Мапа-схема на основі мапи Ал-Ідрісі. Уривок.
Відомо, що Куяба - то Київ.
Славію цілком логічно помістити у край, де жили с(к)лавени - територія сучасної Галичини та околиць. Саме тут археологами виявлено, що в Білій Хорватії в 7-10 століттях було багато (понад 40) міст, площею укріплень від 20 гектарів (в тому числі - Стільсько 250 га, є інші, трохи менші), також для арабів Галичина власне і була найдальшою.
Артанію можна помістити у Болохівській землі: залізо на згадані мечі добували в південній Волині (там є залізовмісні болота, там було ціле місто ремісників, де знайдено багато мечів та кузень - Харалуг). Подібні міста та місця у тих краях якраз підходить під Артанію, - тим більше, між Галичиною та Києвом. Саме в південній Волині та на межі із Галичиною беруть початок Збруч, Горинь, тощо, якими можна плисти як до Дністра, так і до Дніпра (враховуючи, що рівень рік тоді був вищим, то судноплавство було більш розвинене). У тому краї є Кременецькі гори та інші підвищення, які різко виступають над горизонтом, - Арта могла б бути на одній з таких гір.
Суміш етносів?
Це цілком природно, що сучасні слов’яни є сумішшю різноманітних етносів далекого минулого: галли, іранці, праслов’яни, інші. Тисячоліття внесли і вносять щоразу щось особливе у цей край, творячи нове і ховаючи щось старе, покриваючи минуле таємницями.
А чи треба їх розгадувати?
Хто буде жити тут через сотні років? Як вони будуть називатися?..
_ _ _
2012, жовтень
Борис Явір Іскра
Від себе: Артанія, за Олегом Гуцуляком, - то Оратів, районний центр на Вінничині, столиця тиверців
http://primordial.org.ua/archives/1287
І я тут погоджуюся, бо то ж практично Болохівщина й є.