КЕЛЬТИЗМИ КРИМСЬКО-ГОТСЬКОЇ МОВИ
Рахно М.Ю., викл.
Полтавський національний педагогічний
університет імені В.Г. Короленка
КЕЛЬТИЗМИ КРИМСЬКО-ГОТСЬКОЇ МОВИ // Мовні і концептуальні картини світу. - Київ: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, ВПЦ «Київський університет», 2012. - Випуск 39. - С. 232-239.
Археологічна, мовна й культурна спадщина кельтських народів в Україні нині привертає увагу науковців. Пошуки слідів кельтів на півдні України, в Криму, з огляду на етнокультурну взаємодію кельтів і германців, вимагають звертання до кримсько-готського матеріалу. Кельтське походження мають деякі слова кримсько-готської мови, окремі антропоніми та топоніми Кримської Готії. У статті узагальнюються найновіші етимологічні рішення у цій сфері, пропонуються деякі кельтські етимології кримсько-готських мовних реліктів.
Ключові слова: мовознавство, германістика, кельтологія, кельти, готи, кримсько-готська мова, Кримська Готія, запозичення, етимологія.[с. 232]
Мова готів Криму вже понад півтора століття перебуває під пильною увагою дослідників. Відомостям про неї завдячуємо Ож’є Гіслену де Бюсбеку (1522-1592) - всебічно освіченому фламандському гуманісту, письменнику, ботаніку й дипломату на службі в трьох поколінь австрійських монархів. Знаючи кілька мов, Бюсбек поєднував особисту лінгвістичну обдарованість із кращими досягненнями науки свого часу, що й визначило його неоціненний внесок у германістику. Перебуваючи послом імператора в Константинополі, Бюсбек часто чув, що на Кримському півострові мешкають люди, мова, звичаї й зовнішній вигляд яких вказують на їхнє германське походження. Близько 1560 року він зустрівся з двома чоловіками з Криму, один із яких був готом і виглядав як фламандець чи голландець, а другий був греком із типовою зовнішністю, але, живучи серед готів, непогано володів їхньою мовою. Це були посланці від кримських германців до султана. Від них Бюсбек багато дізнався про готів - войовничий народ, що жив у численних селах біля своїх головних міст Мангуп і Сківарін, виставляючи на вимогу татарського хана вісімсот піхотинців з рушницями. Слід підкреслити заслугу вченого фламандця. На противагу всім іншим мандрівникам, які задовольнялися згадкою про германську говірку цих людей, Бюсбек мав наукове сумління, що спонукало його записати 80 слів і коротких висловів, які є нашим єдиним джерелом про мову кримських готів [Tomaschek 1881, 57-58; Loewe 1896, 127-179; Байер 2001, 244-258].
Знаменитий кримсько-готський глосарій Бюсбека, викладений 1562 року в його «Четвертому турецькому листі», не раз ставав предметом лінгвістичних суперечок. В цілому можна констатувати його германський характер. У лексиці готів півострова найбільш розлого представлені слова германської етимології в якнайширшому сенсі - від загальногерманських слів індоєвропейського походження і специфічних загальногерманських лексем (у тому числі й ранніх запозичень) до ареальних германізмів. При цьому, як можна бачити навіть на обмеженому матеріалі, до деяких вельми стійких груп лексики проникають запозичення.
Таке співвідношення консерватизму, з одного боку, і серйозних інновацій - з іншого, характерне для кримсько-готської як реліктової мови. Зокрема, дуже цікавим є несподіване відображення у ній мовної взаємодії з кельтами. Мова готів Таврії містить загальногерманські кельтизми, до яких, наприклад, належить кримсько-готське mycha ‘ensis’ ‘меч’ (не ‘gladius’!). Готська відповідність - mēki до грецького μάχαιρα ‘короткий меч’ (знахідний відмінок однини у контексті біблійного послання апосто.[с. 233]ла Павла до ефесян 6, 17), якому відповідають давньодатське рунічне makija (Вімозе), давньоісландське mǽkir, давньоанглійське maece, давньосаксонське maki [Balg 1887-1889, 276; Lehmann 1986, 250; Uhlenbeck 1900, 109]. Основа його - не споконвічно германське позначення меча, а крос-культурний термін, який бере початок із якогось зовнішнього джерела. Факт запозичення нової іншомовної назви якогось озброєння звичайно фіксує імпорт досконалішої, якіснішої зброї. Тому найбільш переконлива версія його проникнення в германську - з кельтської, як похідне основи *mecc- ‘сяяти, блищати’, що збереглася в бретонському mecet, micet ‘сяяти, блищати, іскритися’, звідки andemecet ‘честь, достоїнство’ і власне ім’я Kenmicet, в галльському ed-mygu ‘милуватися’, myged ‘захоплення, захват’, ірландському de-mecimm ‘перетирати, псувати’. Закінчення дієслова mecet, micet з огляду на їхню мінливість, за такого їхнього зближення з mēki, можуть не братися до уваги. Слід зважити, крім того, на власні галльські імена Meccius (на території сучасної Бельгії) і Maecius (на території Німеччини), фонетично й територіально близькі до готського *mēkeis у називному відмінку. Сюди ж треба віднести й давньокельтські власні імена Mici-o, Micia, Mic-ius [Одинцов 1985, 106, 110; Этимологический словарь 1993, 41-42]. Джерело культурного й мовного імпульсу при цьому пропонується вбачати не на Кавказі, як раніше [Менгес 1979, 198-202], а в Центральній Європі з її розквітом металургії заліза та металообробки латенської доби й такою технічною новинкою, як довгі мечі, що походили саме звідти й запозичувалися сусідами кельтів. Остання гіпотеза уявляється більш переконливою з огляду на надійне семантичне й культурне обгрунтування: позначення клинкової зброї як ‘білої, блискучої’ - відома лінія розвитку семантики, а співвіднесення основи з кельтською враховує роль кельтів як металургів і даного ареалу як джерела культурних впливів за латенської доби напередодні християнської ери [Одинцов 1985, 107-111; Этимологический словарь 1993, 38-41]. Важливо також відзначити відповідність цієї версії загальній картині германських запозичень із кельтської (терміни металообробки, бойового спорядження). Фонетичне оформлення основи дозволяє припускати запозичення до першого пересування приголосних, а чергування кореневих e/i в кельтських мовах пояснює виникнення кримсько-готської форми. Із давньогерманської ця значуща основа була запозичена до фінно-угорських і слов’янських мов [Топоров 1983, 239; Одинцов 1985, 106-112; Stearns 1978, 62,148; Ганина 2007, 15; Ганина 2011, 140-141].
Не менш цікаві ті кельтизми, які є серед кримсько-готських слів неясної етимології. З поводу походження останніх у даний час висунуті нові версії, які припускають їхній одвічний або ж запозичений характер. Одним із них є кримсько-готське cadariou ‘miles’ ‘воїн, солдат’. Етимологія його неясна, гіпотези виключно різноманітні [Lehmann 1986, 271; Stearns 1978, 133-134; Байер 2001, 255, 263; Ганина 2007, 9; Ганина 2011, c. 117-118]. Слід враховувати специфічне оформлення його кореня. Диграф (дифтонг?) -ou наприкінці кримсько-готського слова і взагалі в кримсько-готському матеріалі екзотичний; в записах Бюсбека немає інших слів із таким поєднанням. Тому або слід приймати кон’єктуру *cadarion (за графічної схожості u та n), або шукати пояснення диграфа. Далі звертає на себе увагу фонетичний вигляд слова: початковий глухий k, дзвінкий проривний d наприкінці чи в середині кореня, подоба сингармонізму коре[с. 234]невих голосних, закінчення слова латинського чи грецького типу (-ion, *-io). У такому випадку це або радикальна трансформація германської форми, або ж негерманська форма [Ганина 2007, 9; Ганина 2011, 118]. Існує припущення про запозичення з кельтської [Diefenbach 1851, 436; Lehmann 1986, 271; Тищенко 2008, 264, 380]. Його прибічники вказують на ранньоваллійське kadur ‘воїн’, ketwir, kedwir ‘воїни’, давньобретонське catuur, давньокорнуолльське cadvir ‘воїн’, ‘солдат’. Вони, в свою чергу, споріднені із галльським catu-, давньоірландським і гельським cath, валлійським cad, середньоваллійським cat, cad, давньокорнуолльським cat, корнуолльським cas ‘битва, війна, боротьба’, ‘армія, натовп, група’. Ця кельтська основа присутня у кельтських локальних і етнічних назвах, зокрема, Catabolon, Catalienses, Κατουρακνιον у Птолемея, Cataractoni, Cataracta (Cataractone) - сучасний Каттерік у Йоркширі, Catenates, Cattenates, Καθουλκοι, Catora, Catorissium, Cantourisa, Κατρλευκός Птолемея в Лузитанії, Cattharenses, Cađđar(enses), Catualienses (Catualinus), Catualium, Catuiacia, Catuonnenses та в іменах континентальних кельтів, таких, як Biracatus, Canrucatus, Igocatus, Madacatus, Vellocatus, Cata, Catabar, Catacius, Catacus, Catalia, Catalos, Catamantaloedis, Catamanus, Catamocus, Catandioni, Catasextus, Catavignus, Catello, Catellus, Catenus, Cateri, Caterto, Cattara, Catucius, Catucus, Catuinus, Catullianus, Catullinus, Catullinius, Сatullus, Catunius, Catunia, Catuos, Catussa, Catusso та багатьох інших, у тому числі й Catvalda - імені суперника та конкурента відомого вождя маркоманнів Маробода. Кельтський корінь був оформлений латинським суфіксом -arius, котрий запозичили як германські, так і кельтські мови, і відобразився в кримсько-готській як *kadarius ‘воїн’, ‘солдат’ [Fowkes 1946, 448-449; Stearns 1978, 133-134; MacBain 1911, 74; Evans 1967, 171-175; Falileyev 2000, 23; Ганина 2007, 9; Ганина 2011, 118]. Таким чином, цілком вірогідно, що перед нами запозичення кельтського слова до кримсько-готської мови, тим більше, що в кельтів германці здебільшого переймали лексику для позначення понять суспільного життя та військової справи.
Кримсько-готське knauen ‘bonus, bonum’ ‘хороший, добрий’ Бюсбек зафіксував також у виразі Knauen tag ‘bonus dies’ ‘доброго дня’. На німецьке gut, нідерландське goed, шведське god воно не було схоже. Для пояснення семантики цього слова, крім різних германських слів, притягували давньоірландське gnōe ‘чудовий’, середньобретонське gnou ‘явний, особливий’, валлійське go-gnaw ‘діяльний’, які походять від *gnavo ‘чудовий’ [Loewe 1896, 176; Much 1898, 198; Hamp 1976, 39; Stearns 1978, 142; Lehmann 1986, 219-220; Lewis, Pedersen 1961, 354; Stephens 1852, 247; Köbler 1989, 344; Ганина 2011, 133].
Кримсько-готське fers ‘vir’ ‘чоловік’ також є неясного походження, фонетично й семантично воно мало перегукується з тими германськими апелятивами, які пропонувалися. Найближчими до нього є давньоірландське fer, ірландське, гельське fear, валлійське gŵr, середньоваллійське gwr, gur, корнуолльське та давньоваллійське gur, бретонське gour ‘чоловік’ [Loewe 1896, 176; Stearns 1978, 135; Lehmann 1986, 113; Ганина 2011, 119-120; MacBain 1911, 168; Falileyev 2000, 76; Тищенко 2008, 379].
З кримсько-готського kilemschkop ‘ebibe calicem’ ‘пий чашу’, ‘пий до дна’ мовознавці реконструювали готське дієслово *kilan зі значенням ‘ковтати’, яке не засвідчене й не має паралелей у германському ареалі. З усіх індоєвропейських відповідників [с. 235]найближчим до цього незафіксованого дієслова виступає давньоірландське gelim ‘їм, пожираю, пасуся’, споріднене з ірландським goile, gaile, середньоірландським gaile ‘шлунок, горло’, ‘бажання їсти’ [Grienberger 1898, 130; Tomaschek 1881, 62; Stearns 1978, 141; MacBain 1911, 201; Ганина 2011, 131-133].
Значно більш важке для ідентифікації кримсько-готське marzus ‘nuptiae’ ‘шлюб, весілля’. Етимологія його неясна, однак запропоновані версії різноманітні й цікаві. Для пояснення притягувалися індоарійські мови та їхні причорноморські релікти, литовська, латиська, прусська, грецька, латина, італійська, французька, румунська, вірменська і навіть арабська мови, а семантика задіяних слів зводилася до понять ‘весілля, ‘одруження’, ‘молодий хлопець’, ‘молода дівчина’, ‘наречена’ [Loewe 1896, 175; Stearns 1978, 146; Lehmann 1986, 246; Трубачев 1999, 50, 167, 255; Байер 2001, 253; Ганина 2007, 9; Ганина 2011, 137-138; Тищенко 2008, 379]. Привабливо виглядає гіпотеза, за якою в кримсько-готському слові слід убачати термін, споріднений із валлійським morwyn ‘дівчина’, merch ‘дочка’, бретонським merc’h ‘дочка’, давньокорнуолльським moroin ‘діва’, що походять від пракельтського *morignā і мають відповідності в балтійських мовах. Сюди ж належать гельське smarach ‘юнак, підліток’, ірландське marlach ‘мале дитя’ [MacBain 1911, 329-330; Lehmann 1986, 246]. З огляду на кельтсько-іллірійські мовні зв’язки цікаво, що дуже подібне походження від гіпотетичного іншомовного позначення молодої жінки припускають для албанських martesë ‘шлюб’, martoj ‘одружуватися’, віддалено споріднених із тими ж балтійськими лексемами [Orel 1998, 246]. Тому, можливо, що й албанські слова, й загадкове кримсько-готське marzus також є кельтизмами.
Усіх цих слів кельтського походження не засвідчено у класичній готській, яку ще звуть церковноготською, тобто мові перекладу Святого Письма IV-VI століть, у рунічних написах, які інтерпретуються як готські, у малих готських текстах, що виникли в рамках церковної традиції, але не пов’язані з перекладом чи тлумаченням Біблії, серед реліктів готської апелятивної лексики і власних імен, засвідчених у різних середньовічних пам’ятках, в унікальному готському матеріалі так званого «Алкуїнового рукопису» кінця VIII - початку IX століття, що ставить під сумнів думку, за якою всі ці кельтизми мали бути принесені готами з Центральної Європи. Засвоєння хоча б деяких із них мало відбутися в Північному Причорномор’ї.
Бюсбек зафіксував також початок пісні кримсько-готською - текст, який не зовсім зрозумілий носієві німецької чи нідерландської мови: «Wara wara ingdolou / Scu te gira Galizu / Hoemisclep dorbiza ea». Інтерпретатори тлумачили Galizu як назву певного населеного пункту, про який у пісні згадують із тугою як про втрачений [Rousseau 1991, 157-158; Tomaschek 1881, 66-67; Grønvik 1983, 34, 77, 100; Байер 2001, 258-258]. Як версію можна запропонувати Галич у Західній Україні - середньовічний центр Галицької, а пізніше Галицько-Волинської землі (terra Galicia), назву якого давно розглядають як кельтизм [Мачинский 1974, 35; Стрижак 1988, 76-80, 89, 214; Трубачев 2003, 47; Тищенко 2008, 159-161]. Ці території були добре відомі готам. Назва міста й області Галичина, очевидно, зобов’язана своїм виникненням кельтським етнонімам Galli, Galati - буквально ‘потужні, войовничі’, в основі яких лежить корінь, споріднений з давньоірландським gal ‘відвага, мужність’, давньобретонським gal ‘міць, сила’, [с. 236]галльським *galia ‘сила’, що відбився також у низці кельтських особових імен типу Galiagos, Galeotos, Galiatia [Королев 2003, 157]. Важливо, що дуже близьку назву має гора під Мукачевим, на якій виявлено найбільше в регіоні латенське поселення, - Галіш. На Закарпатті невеликі групи кельтів - носіїв латенської культури - жили в оточенні чисельно переважаючого підкореного фракійського населення, утворюючи панівний і привілейований прошарок, тож не дивно, що головне поселення завойовників, їхній промисловий і політичний центр отримав назву від їхнього етноніма. Ця ж закономірність простежується і в Західній Європі, де назви з аналогічною основою поширені якраз на порубіжжі кельтського світу. Наприклад, в Іспанії існує Галісія, де групи кельтіберів мешкали серед кельтизованих місцевих варварів. Так само й Галатія в Малій Азії була землею, де кельти століттями жили в оточенні іншомовних сусідів. Тобто Галичина цілком могла означати кордон кельтського розселення на сході [Мачинский 1974, 35; Казакевич 2010, 136-142, 191]. Таким чином, з певною долею ймовірності можна стверджувати, що у фольклорі кримських готів фігурував щонайменше один топонім кельтського походження. При цьому слід зазначити, що, судячи з кримсько-готської, до східноєвропейських слов’янських говірок даний топонім, швидше за все, потрапив уже трансформованим під впливом готської мови, тобто за посередництва готів, - Галичь, що до певної міри підтверджує висловлені раніше гіпотези про його готське походження, хоча ті передбачали дещо іншу, менш переконливу етимологію. Доказом того, що в кримсько-готській пісні Galizu позначає саме Галич у Західній Україні, є зовсім тотожна йому середньовічна скандинавська назва Галісії, найменування якої, як уже мовилося, сягає тих самих кельтських коренів, - Galizuland ‘Галісія; Іспанія’ в «Сазі про Кнютлінгів», Galizoland ‘те ж’ в «Крузі земному» Сноррі Стурлусона. Данський ярл, що здійснював близько 1030 року набіги на узбережжя Галісії, мав прізвисько Galizu-Úlfr [Ebel 1999, 17; Alemparte 1999, 59; Krüger 2008, 195, 197, 200; Sturluson 1951, 277]. Іспанська Галісія на північному сході Піренейського півострова, швидше за все, була невідома готам Криму і навряд чи могла займати визначне місце в їхніх піснях. Цією назвою вони йменували ту землю, у якій їхні предки жили перш, ніж вийшли в степи й досягли Тавриди.
Отже, з аналізу матеріалів кримсько-готських мовних реліктів стає очевидно, що засвоєння готською мовою кельтської лексики тривало в окремих її діалектах, які розвивалися незалежно від інших. Слів, які є запозиченнями, в списку Бюсбека загалом небагато, однак вони переконливо свідчать про інтенсивні контакти кримсько-готської з іншими мовами і, як це не парадоксально за малої кількості запозичених лексем, - про значний іншомовний вплив. Кельтська, як і говірки решти негрецького та нетюркського населення - аланів і слов’ян, послужила джерелом запозичень для мови таврійських готів, причому часто запозичувалися повсякденні слова, які не позначали специфічних реалій чи понять. Це спонукає до пошуків інших слідів кельтів на Кримському півострові, зокрема, в писемних джерелах і середньовічній ономастиці. [с. 237]
Байер Ханс-Файт. История крымских готов как интерпретация Сказания Матфея о городе Феодоро. - Екатеринбург: издательство Уральского университета, 2001. - ХХ, 500 с., 1 табл.
Ганина Наталья. К новой этимологической редакции крымско-готских данных // Latvijas universitātis raksti. - Rīga: Latvijas Universitate, 2007. - 720. sējums. Valodniecība. Studia etymologica germano - balto - slavica. - С. 7-20.
Ганина Н.А. Крымско-готский язык. - Санкт-Петербург: Алетейя, 2011. - 288 с.
Этимологический словарь славянских языков. Праславянский лексический фонд. - Москва: Наука, 1993. - Вып. 18 (*matoga - *mękyšьka). - 255 c.
Казакевич Геннадій. Кельти на землях України: Археологічна, мовна та культурна спадщина. - Київ: видавець Сергій Наливайко, 2010. - 304 с..
Королев А.А. Древнейшие памятники ирландского языка. - Москва: Едиториал УРСС, 2003. - 208 с.
Мачинский А.Д. Кельты на землях к востоку от Карпат // Кельты и кельтские языки. - Москва: Наука, 1974. - С. 31-41.
Менгес К.Г. Восточные элементы в «Слове о полку Игореве». - Ленинград: Наука, 1979. - 268 с.
Одинцов Г.Ф. К истории др.-рус. мечь I // Этимология 1982. - Москва: Наука, 1985. - С. 104-113.
Стрижак О.С. Етнонімія Геродотової Скіфії. - Київ: Наукова думка, 1988. - 224 с.
Тищенко Костянтин. Етномовна історія прадавньої України. - Київ: Аквілон-Плюс, 2008. - 480 с.
Топоров В.Н. Древние германцы в Причерноморье: Результаты и перспективы // Балто-славянские исследования-1982. - Москва: Наука, 1983. - С. 227-263.
Трубачев О.Н. Этногенез и культура древнейших славян. Лингвистические исследования. - Москва: Наука, 2003. - 489 с.
Трубачев О.Н. Indoarica в Северном Причерноморье: Реконструкция реликтов языка. Этимологический словарь. - Москва: Наука, 1999. - 320 с.
Alemparte Jaime Ferreiro. Arribadas de normandos y cruzados a las costas de la Península Ibérica. - Madrid: Sociedad Española de Estudios Medievales, 1999. - 249 p.
Balg G.H. A Comparative Glossary of the Gothic Language with Especial Reference to English and German. - Mayville-New York-London-Halle: B. Westermann & Co; Truebner & Co; Max Niemeyer, 1887-1889. - XVI, 667 p.
Diefenbach Lorenz. Vergleichendes Wörterbuch der germanischen Sprachen und ihrer sämtlichen Stammverwandten, mit besonderer Berücksichtigung der romanischen, lithauisch-slavischen und keltischen Sprachen und mit Zuziehung der finnischen Familie. - Frankfurt: Verlag von Joseph Baer, 1851. - Zweiter Band. - 824 S.
Ebel Else. Der Groenlendinga þáttr - aktuelle oder antiquarische Geschichtsperspektive? // Die Aktualität der Saga / Herausgegeben von Stig Toftgaard Andersen. - Berlin: Walter de Gruyter, 1999. - S. 13-26.
Evans D. Ellis. Gaulish Personal Names: A Study of Some Continental Celtic Formations. - Oxford: Clarendon Press, 1967. - 492 p.
Falileyev Alexander. Etymological Glossary of Old Welsh. - Tübingen: Max Niemeyer Verlag, 2000. - XXV, 159 p.
Fowkes Robert A. Crimean Gothic cadariou ‘miles’, ‘soldier’ // Journal of English and Germanic Philology. - Chicago: University of Illinois Press, 1946. - Vol. 45. - P. 448-449.
Grienberger Theodor von. (Rez.:) Die Reste der Germanen am Schwarzen Meere. Eine ethnologische Untersuchung von Richard Loewe. Halle, Max Niemeyer, 1896, XII und 270 S. // Zeitschrift für deutsche Philologie. - Halle a.S.: Verlag der Buchhandlung des Waisenhauses, 1898. - Bd. 30. - S. 123-136.
Grønvik Ottar. Die dialektgeographische Stellung des Krimgotischen und die krimgotische cantilena. - Oslo: Universitetsforlaget, 1983. - 120 S.
Hamp Eric P. [с. 238]Western Indo-European Notes: 3. Gothic hallus, ON. hallr, etc., 4. Crimean Gothic knauen, ON. knār, 5. Crimean Gothic ich // Indogermanische Forschungen. - Berlin: Walter de Gruyter, 1976. - Band 81. - S. 36-40.
Köbler Gerhard. Gotisches Wörterbuch. - Leiden: E.J. Brill, 1989. - 716 S.
Krüger Jana. «Wikinger» im Mittelalter: die Rezeption von vikingr m. und viking f. in der altnordischen Literatur. - Berlin: Walter de Gruyter, 2008. - 277 S.
Lehmann Winfred P. A Gothic Etymological Dictionary. - Leiden: B.J. Brill, 1986. - 712 S.
Lewis Henry, Pedersen Holder. A Concise Comparative Celtic Grammar. - Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht GmbH & Co, 1961. - 442 p.
Loewe Richard. Die Reste der Germanen am Schwarzen Meere: eine ethnologische Untersuchung. - Halle: Max Niemeyer, 1896. - XII, 270 S.
MacBain Alexander. An Etymological Dictionary of Gaelic Language. - Stirling: Eneas Mackay, 1911. - XVI, XXXVII, A-D p., 1 l., 412 p.
Much Rudolf. (Rez.) Die Reste der Germanen am Schwarzen Meere. Eine ethnologische Untersuchung von Richard Loewe. Halle, Max Niemeyer, 1896, XII und 270 S. // Anzeiger für Indogermanische Sprach- und Altertumskunde. Beiblatt zu den Indogermanischen Forschungen.- Straßburg: Verlag von Karl J. Trübner, 1898. - Band 9. - S. 193-209.
Orel Vladimir. Albanian Etymological Dictionary. - Leiden-Boston-Köln: Brill, 1998. - XLII, 670 p.
Rousseau André. Esquisse d’une histoire du Gotique de Crimée. La rôle du Busbecq // Sur les traces de Busbecq et du Gotique. Travaux & Recherches. - Lille: Diffusion Presses universitaires de Lille, 1991. - P. 143-166.
Stearns MacDonald. Crimean Gothic: Analysis and Etymology of the Corpus. - Stanford: Anma Libri, 1978. - 172 p.
Stephens T. The Poems of Taliesin. No. IV. A Song to Gwallawg ab Lleenawg // Archaeologia Cambrensis, a Record of the Antiquities of Wales and its Marches, and the Journal of the Cambrian Archaeological Association. - London: W. Pickering; R. Mason, 1852. - Vol. III. New series. - P. 241-258.
Sturluson Snorri. Heimskringla: the Norse King Sagas. - London-New York: J.M. Dent & Sons Ltd, E.P. Dutton & Co, 1951. - 443 p.
Tomaschek Wilhelm. Die Goten in Taurien. - Wien: Alfred Hölder, 1881. - 79 S.
Uhlenbeck C.C. Kurzgefasstes etymologisches Wörterbuch der gotischen Sprache. - Amsterdam: Johannes Müller, 1900. -179 S. [с. 239]
Полтавський національний педагогічний
університет імені В.Г. Короленка
КЕЛЬТИЗМИ КРИМСЬКО-ГОТСЬКОЇ МОВИ // Мовні і концептуальні картини світу. - Київ: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, ВПЦ «Київський університет», 2012. - Випуск 39. - С. 232-239.
Археологічна, мовна й культурна спадщина кельтських народів в Україні нині привертає увагу науковців. Пошуки слідів кельтів на півдні України, в Криму, з огляду на етнокультурну взаємодію кельтів і германців, вимагають звертання до кримсько-готського матеріалу. Кельтське походження мають деякі слова кримсько-готської мови, окремі антропоніми та топоніми Кримської Готії. У статті узагальнюються найновіші етимологічні рішення у цій сфері, пропонуються деякі кельтські етимології кримсько-готських мовних реліктів.
Ключові слова: мовознавство, германістика, кельтологія, кельти, готи, кримсько-готська мова, Кримська Готія, запозичення, етимологія.[с. 232]
Мова готів Криму вже понад півтора століття перебуває під пильною увагою дослідників. Відомостям про неї завдячуємо Ож’є Гіслену де Бюсбеку (1522-1592) - всебічно освіченому фламандському гуманісту, письменнику, ботаніку й дипломату на службі в трьох поколінь австрійських монархів. Знаючи кілька мов, Бюсбек поєднував особисту лінгвістичну обдарованість із кращими досягненнями науки свого часу, що й визначило його неоціненний внесок у германістику. Перебуваючи послом імператора в Константинополі, Бюсбек часто чув, що на Кримському півострові мешкають люди, мова, звичаї й зовнішній вигляд яких вказують на їхнє германське походження. Близько 1560 року він зустрівся з двома чоловіками з Криму, один із яких був готом і виглядав як фламандець чи голландець, а другий був греком із типовою зовнішністю, але, живучи серед готів, непогано володів їхньою мовою. Це були посланці від кримських германців до султана. Від них Бюсбек багато дізнався про готів - войовничий народ, що жив у численних селах біля своїх головних міст Мангуп і Сківарін, виставляючи на вимогу татарського хана вісімсот піхотинців з рушницями. Слід підкреслити заслугу вченого фламандця. На противагу всім іншим мандрівникам, які задовольнялися згадкою про германську говірку цих людей, Бюсбек мав наукове сумління, що спонукало його записати 80 слів і коротких висловів, які є нашим єдиним джерелом про мову кримських готів [Tomaschek 1881, 57-58; Loewe 1896, 127-179; Байер 2001, 244-258].
Знаменитий кримсько-готський глосарій Бюсбека, викладений 1562 року в його «Четвертому турецькому листі», не раз ставав предметом лінгвістичних суперечок. В цілому можна констатувати його германський характер. У лексиці готів півострова найбільш розлого представлені слова германської етимології в якнайширшому сенсі - від загальногерманських слів індоєвропейського походження і специфічних загальногерманських лексем (у тому числі й ранніх запозичень) до ареальних германізмів. При цьому, як можна бачити навіть на обмеженому матеріалі, до деяких вельми стійких груп лексики проникають запозичення.
Таке співвідношення консерватизму, з одного боку, і серйозних інновацій - з іншого, характерне для кримсько-готської як реліктової мови. Зокрема, дуже цікавим є несподіване відображення у ній мовної взаємодії з кельтами. Мова готів Таврії містить загальногерманські кельтизми, до яких, наприклад, належить кримсько-готське mycha ‘ensis’ ‘меч’ (не ‘gladius’!). Готська відповідність - mēki до грецького μάχαιρα ‘короткий меч’ (знахідний відмінок однини у контексті біблійного послання апосто.[с. 233]ла Павла до ефесян 6, 17), якому відповідають давньодатське рунічне makija (Вімозе), давньоісландське mǽkir, давньоанглійське maece, давньосаксонське maki [Balg 1887-1889, 276; Lehmann 1986, 250; Uhlenbeck 1900, 109]. Основа його - не споконвічно германське позначення меча, а крос-культурний термін, який бере початок із якогось зовнішнього джерела. Факт запозичення нової іншомовної назви якогось озброєння звичайно фіксує імпорт досконалішої, якіснішої зброї. Тому найбільш переконлива версія його проникнення в германську - з кельтської, як похідне основи *mecc- ‘сяяти, блищати’, що збереглася в бретонському mecet, micet ‘сяяти, блищати, іскритися’, звідки andemecet ‘честь, достоїнство’ і власне ім’я Kenmicet, в галльському ed-mygu ‘милуватися’, myged ‘захоплення, захват’, ірландському de-mecimm ‘перетирати, псувати’. Закінчення дієслова mecet, micet з огляду на їхню мінливість, за такого їхнього зближення з mēki, можуть не братися до уваги. Слід зважити, крім того, на власні галльські імена Meccius (на території сучасної Бельгії) і Maecius (на території Німеччини), фонетично й територіально близькі до готського *mēkeis у називному відмінку. Сюди ж треба віднести й давньокельтські власні імена Mici-o, Micia, Mic-ius [Одинцов 1985, 106, 110; Этимологический словарь 1993, 41-42]. Джерело культурного й мовного імпульсу при цьому пропонується вбачати не на Кавказі, як раніше [Менгес 1979, 198-202], а в Центральній Європі з її розквітом металургії заліза та металообробки латенської доби й такою технічною новинкою, як довгі мечі, що походили саме звідти й запозичувалися сусідами кельтів. Остання гіпотеза уявляється більш переконливою з огляду на надійне семантичне й культурне обгрунтування: позначення клинкової зброї як ‘білої, блискучої’ - відома лінія розвитку семантики, а співвіднесення основи з кельтською враховує роль кельтів як металургів і даного ареалу як джерела культурних впливів за латенської доби напередодні християнської ери [Одинцов 1985, 107-111; Этимологический словарь 1993, 38-41]. Важливо також відзначити відповідність цієї версії загальній картині германських запозичень із кельтської (терміни металообробки, бойового спорядження). Фонетичне оформлення основи дозволяє припускати запозичення до першого пересування приголосних, а чергування кореневих e/i в кельтських мовах пояснює виникнення кримсько-готської форми. Із давньогерманської ця значуща основа була запозичена до фінно-угорських і слов’янських мов [Топоров 1983, 239; Одинцов 1985, 106-112; Stearns 1978, 62,148; Ганина 2007, 15; Ганина 2011, 140-141].
Не менш цікаві ті кельтизми, які є серед кримсько-готських слів неясної етимології. З поводу походження останніх у даний час висунуті нові версії, які припускають їхній одвічний або ж запозичений характер. Одним із них є кримсько-готське cadariou ‘miles’ ‘воїн, солдат’. Етимологія його неясна, гіпотези виключно різноманітні [Lehmann 1986, 271; Stearns 1978, 133-134; Байер 2001, 255, 263; Ганина 2007, 9; Ганина 2011, c. 117-118]. Слід враховувати специфічне оформлення його кореня. Диграф (дифтонг?) -ou наприкінці кримсько-готського слова і взагалі в кримсько-готському матеріалі екзотичний; в записах Бюсбека немає інших слів із таким поєднанням. Тому або слід приймати кон’єктуру *cadarion (за графічної схожості u та n), або шукати пояснення диграфа. Далі звертає на себе увагу фонетичний вигляд слова: початковий глухий k, дзвінкий проривний d наприкінці чи в середині кореня, подоба сингармонізму коре[с. 234]невих голосних, закінчення слова латинського чи грецького типу (-ion, *-io). У такому випадку це або радикальна трансформація германської форми, або ж негерманська форма [Ганина 2007, 9; Ганина 2011, 118]. Існує припущення про запозичення з кельтської [Diefenbach 1851, 436; Lehmann 1986, 271; Тищенко 2008, 264, 380]. Його прибічники вказують на ранньоваллійське kadur ‘воїн’, ketwir, kedwir ‘воїни’, давньобретонське catuur, давньокорнуолльське cadvir ‘воїн’, ‘солдат’. Вони, в свою чергу, споріднені із галльським catu-, давньоірландським і гельським cath, валлійським cad, середньоваллійським cat, cad, давньокорнуолльським cat, корнуолльським cas ‘битва, війна, боротьба’, ‘армія, натовп, група’. Ця кельтська основа присутня у кельтських локальних і етнічних назвах, зокрема, Catabolon, Catalienses, Κατουρακνιον у Птолемея, Cataractoni, Cataracta (Cataractone) - сучасний Каттерік у Йоркширі, Catenates, Cattenates, Καθουλκοι, Catora, Catorissium, Cantourisa, Κατρλευκός Птолемея в Лузитанії, Cattharenses, Cađđar(enses), Catualienses (Catualinus), Catualium, Catuiacia, Catuonnenses та в іменах континентальних кельтів, таких, як Biracatus, Canrucatus, Igocatus, Madacatus, Vellocatus, Cata, Catabar, Catacius, Catacus, Catalia, Catalos, Catamantaloedis, Catamanus, Catamocus, Catandioni, Catasextus, Catavignus, Catello, Catellus, Catenus, Cateri, Caterto, Cattara, Catucius, Catucus, Catuinus, Catullianus, Catullinus, Catullinius, Сatullus, Catunius, Catunia, Catuos, Catussa, Catusso та багатьох інших, у тому числі й Catvalda - імені суперника та конкурента відомого вождя маркоманнів Маробода. Кельтський корінь був оформлений латинським суфіксом -arius, котрий запозичили як германські, так і кельтські мови, і відобразився в кримсько-готській як *kadarius ‘воїн’, ‘солдат’ [Fowkes 1946, 448-449; Stearns 1978, 133-134; MacBain 1911, 74; Evans 1967, 171-175; Falileyev 2000, 23; Ганина 2007, 9; Ганина 2011, 118]. Таким чином, цілком вірогідно, що перед нами запозичення кельтського слова до кримсько-готської мови, тим більше, що в кельтів германці здебільшого переймали лексику для позначення понять суспільного життя та військової справи.
Кримсько-готське knauen ‘bonus, bonum’ ‘хороший, добрий’ Бюсбек зафіксував також у виразі Knauen tag ‘bonus dies’ ‘доброго дня’. На німецьке gut, нідерландське goed, шведське god воно не було схоже. Для пояснення семантики цього слова, крім різних германських слів, притягували давньоірландське gnōe ‘чудовий’, середньобретонське gnou ‘явний, особливий’, валлійське go-gnaw ‘діяльний’, які походять від *gnavo ‘чудовий’ [Loewe 1896, 176; Much 1898, 198; Hamp 1976, 39; Stearns 1978, 142; Lehmann 1986, 219-220; Lewis, Pedersen 1961, 354; Stephens 1852, 247; Köbler 1989, 344; Ганина 2011, 133].
Кримсько-готське fers ‘vir’ ‘чоловік’ також є неясного походження, фонетично й семантично воно мало перегукується з тими германськими апелятивами, які пропонувалися. Найближчими до нього є давньоірландське fer, ірландське, гельське fear, валлійське gŵr, середньоваллійське gwr, gur, корнуолльське та давньоваллійське gur, бретонське gour ‘чоловік’ [Loewe 1896, 176; Stearns 1978, 135; Lehmann 1986, 113; Ганина 2011, 119-120; MacBain 1911, 168; Falileyev 2000, 76; Тищенко 2008, 379].
З кримсько-готського kilemschkop ‘ebibe calicem’ ‘пий чашу’, ‘пий до дна’ мовознавці реконструювали готське дієслово *kilan зі значенням ‘ковтати’, яке не засвідчене й не має паралелей у германському ареалі. З усіх індоєвропейських відповідників [с. 235]найближчим до цього незафіксованого дієслова виступає давньоірландське gelim ‘їм, пожираю, пасуся’, споріднене з ірландським goile, gaile, середньоірландським gaile ‘шлунок, горло’, ‘бажання їсти’ [Grienberger 1898, 130; Tomaschek 1881, 62; Stearns 1978, 141; MacBain 1911, 201; Ганина 2011, 131-133].
Значно більш важке для ідентифікації кримсько-готське marzus ‘nuptiae’ ‘шлюб, весілля’. Етимологія його неясна, однак запропоновані версії різноманітні й цікаві. Для пояснення притягувалися індоарійські мови та їхні причорноморські релікти, литовська, латиська, прусська, грецька, латина, італійська, французька, румунська, вірменська і навіть арабська мови, а семантика задіяних слів зводилася до понять ‘весілля, ‘одруження’, ‘молодий хлопець’, ‘молода дівчина’, ‘наречена’ [Loewe 1896, 175; Stearns 1978, 146; Lehmann 1986, 246; Трубачев 1999, 50, 167, 255; Байер 2001, 253; Ганина 2007, 9; Ганина 2011, 137-138; Тищенко 2008, 379]. Привабливо виглядає гіпотеза, за якою в кримсько-готському слові слід убачати термін, споріднений із валлійським morwyn ‘дівчина’, merch ‘дочка’, бретонським merc’h ‘дочка’, давньокорнуолльським moroin ‘діва’, що походять від пракельтського *morignā і мають відповідності в балтійських мовах. Сюди ж належать гельське smarach ‘юнак, підліток’, ірландське marlach ‘мале дитя’ [MacBain 1911, 329-330; Lehmann 1986, 246]. З огляду на кельтсько-іллірійські мовні зв’язки цікаво, що дуже подібне походження від гіпотетичного іншомовного позначення молодої жінки припускають для албанських martesë ‘шлюб’, martoj ‘одружуватися’, віддалено споріднених із тими ж балтійськими лексемами [Orel 1998, 246]. Тому, можливо, що й албанські слова, й загадкове кримсько-готське marzus також є кельтизмами.
Усіх цих слів кельтського походження не засвідчено у класичній готській, яку ще звуть церковноготською, тобто мові перекладу Святого Письма IV-VI століть, у рунічних написах, які інтерпретуються як готські, у малих готських текстах, що виникли в рамках церковної традиції, але не пов’язані з перекладом чи тлумаченням Біблії, серед реліктів готської апелятивної лексики і власних імен, засвідчених у різних середньовічних пам’ятках, в унікальному готському матеріалі так званого «Алкуїнового рукопису» кінця VIII - початку IX століття, що ставить під сумнів думку, за якою всі ці кельтизми мали бути принесені готами з Центральної Європи. Засвоєння хоча б деяких із них мало відбутися в Північному Причорномор’ї.
Бюсбек зафіксував також початок пісні кримсько-готською - текст, який не зовсім зрозумілий носієві німецької чи нідерландської мови: «Wara wara ingdolou / Scu te gira Galizu / Hoemisclep dorbiza ea». Інтерпретатори тлумачили Galizu як назву певного населеного пункту, про який у пісні згадують із тугою як про втрачений [Rousseau 1991, 157-158; Tomaschek 1881, 66-67; Grønvik 1983, 34, 77, 100; Байер 2001, 258-258]. Як версію можна запропонувати Галич у Західній Україні - середньовічний центр Галицької, а пізніше Галицько-Волинської землі (terra Galicia), назву якого давно розглядають як кельтизм [Мачинский 1974, 35; Стрижак 1988, 76-80, 89, 214; Трубачев 2003, 47; Тищенко 2008, 159-161]. Ці території були добре відомі готам. Назва міста й області Галичина, очевидно, зобов’язана своїм виникненням кельтським етнонімам Galli, Galati - буквально ‘потужні, войовничі’, в основі яких лежить корінь, споріднений з давньоірландським gal ‘відвага, мужність’, давньобретонським gal ‘міць, сила’, [с. 236]галльським *galia ‘сила’, що відбився також у низці кельтських особових імен типу Galiagos, Galeotos, Galiatia [Королев 2003, 157]. Важливо, що дуже близьку назву має гора під Мукачевим, на якій виявлено найбільше в регіоні латенське поселення, - Галіш. На Закарпатті невеликі групи кельтів - носіїв латенської культури - жили в оточенні чисельно переважаючого підкореного фракійського населення, утворюючи панівний і привілейований прошарок, тож не дивно, що головне поселення завойовників, їхній промисловий і політичний центр отримав назву від їхнього етноніма. Ця ж закономірність простежується і в Західній Європі, де назви з аналогічною основою поширені якраз на порубіжжі кельтського світу. Наприклад, в Іспанії існує Галісія, де групи кельтіберів мешкали серед кельтизованих місцевих варварів. Так само й Галатія в Малій Азії була землею, де кельти століттями жили в оточенні іншомовних сусідів. Тобто Галичина цілком могла означати кордон кельтського розселення на сході [Мачинский 1974, 35; Казакевич 2010, 136-142, 191]. Таким чином, з певною долею ймовірності можна стверджувати, що у фольклорі кримських готів фігурував щонайменше один топонім кельтського походження. При цьому слід зазначити, що, судячи з кримсько-готської, до східноєвропейських слов’янських говірок даний топонім, швидше за все, потрапив уже трансформованим під впливом готської мови, тобто за посередництва готів, - Галичь, що до певної міри підтверджує висловлені раніше гіпотези про його готське походження, хоча ті передбачали дещо іншу, менш переконливу етимологію. Доказом того, що в кримсько-готській пісні Galizu позначає саме Галич у Західній Україні, є зовсім тотожна йому середньовічна скандинавська назва Галісії, найменування якої, як уже мовилося, сягає тих самих кельтських коренів, - Galizuland ‘Галісія; Іспанія’ в «Сазі про Кнютлінгів», Galizoland ‘те ж’ в «Крузі земному» Сноррі Стурлусона. Данський ярл, що здійснював близько 1030 року набіги на узбережжя Галісії, мав прізвисько Galizu-Úlfr [Ebel 1999, 17; Alemparte 1999, 59; Krüger 2008, 195, 197, 200; Sturluson 1951, 277]. Іспанська Галісія на північному сході Піренейського півострова, швидше за все, була невідома готам Криму і навряд чи могла займати визначне місце в їхніх піснях. Цією назвою вони йменували ту землю, у якій їхні предки жили перш, ніж вийшли в степи й досягли Тавриди.
Отже, з аналізу матеріалів кримсько-готських мовних реліктів стає очевидно, що засвоєння готською мовою кельтської лексики тривало в окремих її діалектах, які розвивалися незалежно від інших. Слів, які є запозиченнями, в списку Бюсбека загалом небагато, однак вони переконливо свідчать про інтенсивні контакти кримсько-готської з іншими мовами і, як це не парадоксально за малої кількості запозичених лексем, - про значний іншомовний вплив. Кельтська, як і говірки решти негрецького та нетюркського населення - аланів і слов’ян, послужила джерелом запозичень для мови таврійських готів, причому часто запозичувалися повсякденні слова, які не позначали специфічних реалій чи понять. Це спонукає до пошуків інших слідів кельтів на Кримському півострові, зокрема, в писемних джерелах і середньовічній ономастиці. [с. 237]
Байер Ханс-Файт. История крымских готов как интерпретация Сказания Матфея о городе Феодоро. - Екатеринбург: издательство Уральского университета, 2001. - ХХ, 500 с., 1 табл.
Ганина Наталья. К новой этимологической редакции крымско-готских данных // Latvijas universitātis raksti. - Rīga: Latvijas Universitate, 2007. - 720. sējums. Valodniecība. Studia etymologica germano - balto - slavica. - С. 7-20.
Ганина Н.А. Крымско-готский язык. - Санкт-Петербург: Алетейя, 2011. - 288 с.
Этимологический словарь славянских языков. Праславянский лексический фонд. - Москва: Наука, 1993. - Вып. 18 (*matoga - *mękyšьka). - 255 c.
Казакевич Геннадій. Кельти на землях України: Археологічна, мовна та культурна спадщина. - Київ: видавець Сергій Наливайко, 2010. - 304 с..
Королев А.А. Древнейшие памятники ирландского языка. - Москва: Едиториал УРСС, 2003. - 208 с.
Мачинский А.Д. Кельты на землях к востоку от Карпат // Кельты и кельтские языки. - Москва: Наука, 1974. - С. 31-41.
Менгес К.Г. Восточные элементы в «Слове о полку Игореве». - Ленинград: Наука, 1979. - 268 с.
Одинцов Г.Ф. К истории др.-рус. мечь I // Этимология 1982. - Москва: Наука, 1985. - С. 104-113.
Стрижак О.С. Етнонімія Геродотової Скіфії. - Київ: Наукова думка, 1988. - 224 с.
Тищенко Костянтин. Етномовна історія прадавньої України. - Київ: Аквілон-Плюс, 2008. - 480 с.
Топоров В.Н. Древние германцы в Причерноморье: Результаты и перспективы // Балто-славянские исследования-1982. - Москва: Наука, 1983. - С. 227-263.
Трубачев О.Н. Этногенез и культура древнейших славян. Лингвистические исследования. - Москва: Наука, 2003. - 489 с.
Трубачев О.Н. Indoarica в Северном Причерноморье: Реконструкция реликтов языка. Этимологический словарь. - Москва: Наука, 1999. - 320 с.
Alemparte Jaime Ferreiro. Arribadas de normandos y cruzados a las costas de la Península Ibérica. - Madrid: Sociedad Española de Estudios Medievales, 1999. - 249 p.
Balg G.H. A Comparative Glossary of the Gothic Language with Especial Reference to English and German. - Mayville-New York-London-Halle: B. Westermann & Co; Truebner & Co; Max Niemeyer, 1887-1889. - XVI, 667 p.
Diefenbach Lorenz. Vergleichendes Wörterbuch der germanischen Sprachen und ihrer sämtlichen Stammverwandten, mit besonderer Berücksichtigung der romanischen, lithauisch-slavischen und keltischen Sprachen und mit Zuziehung der finnischen Familie. - Frankfurt: Verlag von Joseph Baer, 1851. - Zweiter Band. - 824 S.
Ebel Else. Der Groenlendinga þáttr - aktuelle oder antiquarische Geschichtsperspektive? // Die Aktualität der Saga / Herausgegeben von Stig Toftgaard Andersen. - Berlin: Walter de Gruyter, 1999. - S. 13-26.
Evans D. Ellis. Gaulish Personal Names: A Study of Some Continental Celtic Formations. - Oxford: Clarendon Press, 1967. - 492 p.
Falileyev Alexander. Etymological Glossary of Old Welsh. - Tübingen: Max Niemeyer Verlag, 2000. - XXV, 159 p.
Fowkes Robert A. Crimean Gothic cadariou ‘miles’, ‘soldier’ // Journal of English and Germanic Philology. - Chicago: University of Illinois Press, 1946. - Vol. 45. - P. 448-449.
Grienberger Theodor von. (Rez.:) Die Reste der Germanen am Schwarzen Meere. Eine ethnologische Untersuchung von Richard Loewe. Halle, Max Niemeyer, 1896, XII und 270 S. // Zeitschrift für deutsche Philologie. - Halle a.S.: Verlag der Buchhandlung des Waisenhauses, 1898. - Bd. 30. - S. 123-136.
Grønvik Ottar. Die dialektgeographische Stellung des Krimgotischen und die krimgotische cantilena. - Oslo: Universitetsforlaget, 1983. - 120 S.
Hamp Eric P. [с. 238]Western Indo-European Notes: 3. Gothic hallus, ON. hallr, etc., 4. Crimean Gothic knauen, ON. knār, 5. Crimean Gothic ich // Indogermanische Forschungen. - Berlin: Walter de Gruyter, 1976. - Band 81. - S. 36-40.
Köbler Gerhard. Gotisches Wörterbuch. - Leiden: E.J. Brill, 1989. - 716 S.
Krüger Jana. «Wikinger» im Mittelalter: die Rezeption von vikingr m. und viking f. in der altnordischen Literatur. - Berlin: Walter de Gruyter, 2008. - 277 S.
Lehmann Winfred P. A Gothic Etymological Dictionary. - Leiden: B.J. Brill, 1986. - 712 S.
Lewis Henry, Pedersen Holder. A Concise Comparative Celtic Grammar. - Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht GmbH & Co, 1961. - 442 p.
Loewe Richard. Die Reste der Germanen am Schwarzen Meere: eine ethnologische Untersuchung. - Halle: Max Niemeyer, 1896. - XII, 270 S.
MacBain Alexander. An Etymological Dictionary of Gaelic Language. - Stirling: Eneas Mackay, 1911. - XVI, XXXVII, A-D p., 1 l., 412 p.
Much Rudolf. (Rez.) Die Reste der Germanen am Schwarzen Meere. Eine ethnologische Untersuchung von Richard Loewe. Halle, Max Niemeyer, 1896, XII und 270 S. // Anzeiger für Indogermanische Sprach- und Altertumskunde. Beiblatt zu den Indogermanischen Forschungen.- Straßburg: Verlag von Karl J. Trübner, 1898. - Band 9. - S. 193-209.
Orel Vladimir. Albanian Etymological Dictionary. - Leiden-Boston-Köln: Brill, 1998. - XLII, 670 p.
Rousseau André. Esquisse d’une histoire du Gotique de Crimée. La rôle du Busbecq // Sur les traces de Busbecq et du Gotique. Travaux & Recherches. - Lille: Diffusion Presses universitaires de Lille, 1991. - P. 143-166.
Stearns MacDonald. Crimean Gothic: Analysis and Etymology of the Corpus. - Stanford: Anma Libri, 1978. - 172 p.
Stephens T. The Poems of Taliesin. No. IV. A Song to Gwallawg ab Lleenawg // Archaeologia Cambrensis, a Record of the Antiquities of Wales and its Marches, and the Journal of the Cambrian Archaeological Association. - London: W. Pickering; R. Mason, 1852. - Vol. III. New series. - P. 241-258.
Sturluson Snorri. Heimskringla: the Norse King Sagas. - London-New York: J.M. Dent & Sons Ltd, E.P. Dutton & Co, 1951. - 443 p.
Tomaschek Wilhelm. Die Goten in Taurien. - Wien: Alfred Hölder, 1881. - 79 S.
Uhlenbeck C.C. Kurzgefasstes etymologisches Wörterbuch der gotischen Sprache. - Amsterdam: Johannes Müller, 1900. -179 S. [с. 239]