Дзьобак Володимир. Брокарство в етнології
Володимир Дзьобак
БРОКАРСТВО В ЕТНОЛОГІЇ
І Вам би чого більше хотілось би правдивої інформації,
чи міфічних вигадок? А якщо доступ до поширення мають
невігласи і поширюють різні дурниці? Що тоді робити?
Мовчати? Ми вже так довго мовчали,
що пора вже навчитися говорити правду,
навіть, якщо це комусь не приємно,
але в кінцевому результаті буде краще всім.
(О.Косміна, з поста у Фейсбуці від 16.11.2014;19.07)
НЕВІ́ГЛАС - неосвічена, незнаюча людина.
(Академічний тлумачний словник)
Шановні друзі!
Останнім часом у зв’язку з відомими подіями, що відбулися в Україні, стало модним займатися українською етнологією. Насправді це дуже похвально, адже розширюється коло прихильників культури, мови, історії нашого народу. На загал видається новий матеріал, оприлюднюються польові дослідження. Але у цього «етнографічного» буму є і свій зворотній бік. Поряд з професійними розвідками, блискучими дослідженнями і глибокими постами, соціальний простір заповнюється також відвертим «ширпотребом», розпіареними симулякрами пустопорожніх авторів. І часом зовсім непросто відрізнити одне від іншого.
Для того, щоб не бути голослівними, наведемо приклад. Скажімо, людина, що цікавиться українською етнографією, і в той же час є активним користувачем соціальних мереж, не могла б не звернути увагу на пости вітчизняного науковця Оксани Косміної. Широта її наукових інтересів захоплює: знавець українського одягу майже усіх періодів та регіонів, пропагандист сучасної української етномоди, дослідник оброчних рушників, поціновувач українських дукачів, майстер побутової фотографії і багато чого іншого. Вражаюча наукова всеядність! В уяві малюється портрет такого собі енциклопедиста, рівня Жоржа Бюффона, Поля Гольбаха або й навіть Клода Гельвеція. Не менше!
Звісно, що коли ми на Петрівці (книжковому ринку) побачили розкішний двотомник «Традиційне вбрання українців», авторства нашого енциклопедиста, то придбали його не вагаючись. Не дивлячись на занебесну (540 гривень) ціну.
Видання, повторимось, розкішне. Повний колір, тверда палітурка, глянцевий папір, величезна кількість ілюстрацій, оригінальній формат. Видавництву не повинно бути соромно за проведену роботу. Оформлення видання і виконання поліграфічних робіт - на найвищому рівні.
Сподівалися ми і на найвищого рівня зміст. Адже, окрім усіх перелічених достоїнств, двотомник позиціонується як наукове видання. Він рекомендований до друку вченою радою поважної наукової установи. Другий том - навіть двох поважних установ. Має трьох рецензентів - провідних вітчизняних вчених у відповідній галузі наукових досліджень. Містить відповідний науковий апарат: список скорочень, словник термінів, список літератури, карту, анотацію і розшифровку зображень українських костюмів англійською мовою.
ЯКИМ ЖЕ РОЗЧАРУВАННЯМ НА ЦЬОМУ ФОНІ СТАВ ДЛЯ НАС ЗМІСТ РОБОТИ! Абсолютна невідповідність форми та змісту! Це наче розколоти гарний великий волоський горіх - і, замість поживного ядра, знайти всередині висохлий плід та пустоту навколо нього.
Найгірше те, що ця пустота помітна навіть нашому неозброєному оку, адже ми є неофітами у дослідженні української старовини, читачами-любителями. Але навіть нашого сприйняття достатньо для того, щоб зрозуміти, з чим ми маємо справу. Змістовна невідповідність простежується і на рівні ідеї роботи, її основи, і на рівні викладу досліджуваного матеріалу.
На чому базується будь-яке наукове дослідження? Воно здійснюється цілеспрямовано, має певну структуру та особливості, спрямоване на отримання об’єктивного, істинного знання про явище, об’єкт або процес, що вивчається. У залежності від обраної мети визначаються завдання дослідження, обирається його методологія.
У чому особливості історичного (етнографічного) наукового дослідження? Окрім мети, предмету, об’єкту, завдань, методології, воно характеризується чіткими хронологічними та територіальними межами.
Уже на етапі формування основи, каркасу роботи, автором допущена логічна помилка, яка постійно призводить до хибних висновків. Український одяг у роботі згрупований за чотирма макрорегіонами: Поліссям, Карпатами, Лісостепом і Степом. Тобто одяг кожного з цих регіонів, на думку Косміної, має певні спільні ознаки та характеристики, що дозволяють виокремлювати такі макрорівні українського традиційного вбрання. За твердженням самої дослідниці, вона використовує історичний (Т.1. С.7), історико-географічний (Т.1. С.17), історико-етнографічний (Т.1. С.158, Т.2. С.158) принципи районування.
Взагалі, в залежності від предмету дослідження, науковці поділяють українські землі за історичним, географічним, мовознавчим чи етнологічним принципом. Основою історико-етнографічного районування служать спільні та однотипні особливості, властиві для традиційно-побутової культури субетносів та етносів.
Наша смілива дослідниця вирішила поставити під сумнів досягнення української етнографічної науки, для якої усталеним є поділ українських земель на три великі регіони: 1 - центрально-південно-східний, 2 - північний або Поліський; 3 - південно-західний (такий поділ, зокрема, використовують Р. Кирчів, В. Наулко, М. Хоменко та багато інших). І вирішила замість використання традиційного, історико-етнографічного поділу, в етнографічний роботі застосувати фізико-географічний (http://uk.wikipedia.org/…/%D0%A4%D1%96%D0%B7%D0%B8%D0%BA%D0…).
Можна, наприклад, порівняти те, що використано у двотомнику, і ось тут: http://geografica.net.ua/…/poliskij_landshaftnij…/39-1-0-544
При цьому для людини широких наукових поглядів, мабуть, непринциповим є віднесення Криму, у якому гори складають 40% території, до Степу.
У результаті, з чотирьох макрорегіонів, на які авторка поділила українські землі, етнографічні та географічні кордони співпадають лише на Поліссі. Хоча й тут спостерігаємо яскравий авторський підхід. Замість традиційного розмежування на Правобережне і Лівобережне Полісся, або на Західне, Центральне і Східне, багатостраждальне Полісся поділене чомусь на Волинське, Житомирське, Київське і Чернігівське.
ПОВНИЙ ПЕРДІМОНОКЛЬ!
У географічному принципі районування, наприклад, Київського Полісся науковцями-географами, є стрункість і чіткість в аргументації окреслення саме такого ареалу. Так Київське Полісся - це «природна область, розташована між Житомирським і Чернігівським Поліссям, і західна межа проходить по виходах на денну поверхню докембрійських кристалічних порід, характерних для Житомирського Полісся».
А знаєте, яка характерна особливість дала підстави Косміній виділити Київське Полісся в окремий етнорегіон??? Ніколи не здогадаєтесь! За її феноменальним висновком, «характерною особливістю одягу мешканців Київського Полісся було використання ПЕРЕВАЖНО ДОМОРОБНИХ ТКАНИН». (С.28. Т.2).
Для мешканців інших районів Полісся, мабуть, ще із часів Хмельниччини традиційно завозили «фабричний Китай». Думаємо, що не помилимося, якщо скажемо, що населення Київського Полісся НАЙМЕНШЕ використовувало домоткане полотно з-поміж інших районів цього макрорегіону.
Частиною дослідників уже відзначалися і інші грубі помилки, допущені Косміною у районуванні. Зокрема, відомий етнолог, історик Степан Макарчук відзначає: « у …. виданій книзі Оксани Косміної читаємо: «Опільський район межує на півночі з Галичиною, на південному сході - з Західним Поділлям, на південному заході - з Бойківщиною. Межами району на заході є державний кордон з Польщею». (Т.1. С.47). У цих двох реченнях щонайменше кілька помилок: Опілля не межує, а є частиною Галичини, з Бойківщиною Опільський район не межує; на заході до державного кордону Опілля не сягає; Західне Поділля теж є частиною Галичини; рівно ж і частиною (північні схили Карпат) Галичини є Бойківщина. і т. ін.». http://www.academia.edu/4489151/42Makarchuk
Цікаво, а що думає сама Косміна, коли порушуються принципи районування, закрадаються певні помилки? Дамо їй слово: «… нарешті, сьогодні вранці, розбираючи рюкзак, засунула носа в невеличку брошурку від братів Капранових (Брати Капранови «Краткий курс Истории Украины»). На першій же сторінці цього видання під гаслом «Зачем нужна история» бачу карту. Ні підпису, ні часового проміжку не зазначено. І ось тепер загадка для істориків та етнографів: якщо на одній карті позначені Волинь, Полісся, Галичина, Карпати, Поділля, Наддніпрянщина, Подніпров'я, Слобожанщина, Донбас, Таврія, Крим, Бессарабія, Закарпаття, Буковина, Холмщина, Підляшшя і Берестейщина - що це за карта? Історичних земель, етнографічних регіонів, "ментальних" чи промислових регіонів?
Я в актовій залі намагаюсь роз'яснити слухачам, що таке історичні та етнографічні регіони, а тим часом ми пропонуємо такий сурогат історичної науки дітям. ЯК НА МЕНЕ, ЦЕ ЗЛОЧИН». (ФБ. Oksana Kosmina. 13 листопада о 6:49).
Цікаво, а що б сказала принциповий дослідник Косміна, якби їй довелося рецензувати історичну наукову монографію, у якій би не визначалися хронологічні межі дослідження? Звісно, українці - то такий загадковий народ, що його традиційне вбрання не змінювалося тисячі років, і ще князь Святослав у поході на Візантію промочив свої штани «адідас» у Чорному морі. Які ж можуть бути хронологічні межі, якщо об’єкт дослідження не змінювався? Тож, можливо, нічого б і не сказала.
А ще, на думку Косміної, не всі українці, що проживали на українських землях, були українцями. Бо не носили одягу, дослідженого Косміною у роботі «Традиційне вбрання українців». Адже в роботі досліджено лише селянський одяг. Купці, шляхта, міщани, вочевидь, українцями не були, тому що про їх одяг автор не написала нічого.
Постає питання, чи може вважатися робота з такою кількістю засадничих ляпів науковим дослідженням? Можливо, ознайомлення зі зразками вбрання розвіє наші сумніви у науковій спроможності роботи? Зрештою, був у вітчизняній історичній науці 18-19 століття період накопичення наукових знань, працювали археографічні комісії, збиралися та описувалися артефакти. І лише потім настав період наукового осмислення. Можливо, і в даному випадку цінність зібраного матеріалу перевершить певну науково-методологічну неспроможність?
Але, погортавши книгу, ми не знайшли ЖОДНОГО посилання на використану літературу. Це означає, що авторка перша ступила на цю дорогу? До неї не було дослідників із вбрання Волинського Полісся і Волині?? ДЕ ПОСИЛАННЯ НА ДЖЕРЕЛА, на фонди музеїв, приватних колекціонерів??
ВОЛИНЬ
Почнемо із нашої рідної Волині. Енциклопедист (з вершини своїх знань) зауважує (Т.1. С.19.), що назва етнографічного краю походить від назви відповідного племені, яке проживало на цій території. Для чого це в дослідженні традиційного вбрання українців - не зрозуміло, але у читача, який цікавиться історією рідного краю, виникає дисонанс, адже йому відомо, що своєю назвою волиняни (а відтак і земля) мають завдячувати наступному: 1) місту «Велинь» або «Волинь», про яке згадують давні літописи; 2) чеському містечку Волині (чеськ. Volyně) чи назві острова Волін (нім. Wollin) у Померанії (захопленого німцями у західних слов'ян), від якого західнослов'янське плем'я волинян носило свою назву до IX століття нашої ери; 3) ряду інших історичних явищ, про які можна довідатись тут:
http://uk.wikipedia.org/…/%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D1… (свідомо не використовуємо спеціальну літературу, щоб читачі швидко могли перевірити написане).
Далі проаналізуємо роботу Косміної дуже стисло.
Т.1. С.19. На розміщеному фото - «автентичне взуття» і «автентичне зав’язування хустини.
С.20. Фото. Фартух, який знаходиться на літнику - НЕ ВОЛИНСЬКИЙ. А поліський. Мабуть, зі Старовижівського району.
Т.1. С.21. Автор пише: «…край сорочки, довжина якої сягала трохи нижче колін…». Постає питання, коли саме: кінець 19, початок 20, середина 20 чи 50-60 роки 20 століття??? Загальновизнаним є факт, що чим давніша сорочка, тим вона була довша. Тому важко уявити сорочку другої половини 19 століття, та й навіть початку 20, щоб її довжина була «ТРОХИ нижче колін». Для того, щоб переконатися у цьому, достатньо передивитися хоча б «Традиційні жіночі сорочки Волині і Західного Полісся кінця 19 початку 20 століття». Луцьк, 2013 р.
Там же. Фото. Дивний спосіб пов’язування хустини. Літник, кінець 19 - початок 20 століття. Швидше за все, з Холмщини. А фартух - набагато пізніший. Приблизно 20-30 роки 20 століття.
Там же. «Загалом, волинське вбрання виділялося використанням матеріалів домашнього і фабричного виготовлення…» Як вам глибина думки, шановні читачі??? Цікаво, а які інші були ще матеріали??!
Там же. «Східні райони Волині». Які саме райони відносяться до східних, а які до західних районів ВОЛИНІ? Де розмежування?? Нагадую - це наукова робота, а не комікси чи збірка кросвордів.
Т.1. С.22. Західні райони Волині. Те ж саме. Дивіться попередню заувагу.
С.22. Косміна пише: «.. сорочки східних районів Волині (ЯКИХ???) виділялися високим стоячим коміром у вигляді пришитої на вузьку обшивку зібраної у зборки широкої оборки, яку обшивали мереживом». Без 100 грам - не розберешся. Можливо, комусь це доступно. І читач уявив всю красу ВИСОКО СТОЯЧИХ комірів???
Там же. Своєрідності західноволинським сорочкам надавав широкий виложений комір, який мав вигляд моряцького: шалеподібно викладений попереду та звисаючого у формі прямокутника по спині.
Якщо навіть припустити, що така особливість і мала місце, то описуване явище було вузьколокальним, а не в РЯДІ РАЙОНІВ. ДЕ ФОТО, ПОСИЛАННЯ? І в яких саме районах було досліджено таку особливість???
Т.1. С.23. З купованого міткаля. Ця назва не зустрічалася на волинських землях. Для Волині поширеною була інша назва - перкаль.
Там же. Комір прикрашали ГЛАДЬОВОЮ ВИШИВКОЮ. Що за оригінальна така назва???
Там же. «…бажання маніфестувати свою національну приналежність західні волиняни реалізовували введенням у вишивку сорочок синьо-жовтих кольорів. «Откуда дровишки?!» Уява малює таку картину: збираються західні волиняни на посиденьки і всі разом починають маніфестувати, в усіх районах, і в 19, і в 20 століттях, вишиваючи виключно синіми і жовтими кольорами??? По всій Волині???
Т.1. С.24. Описуючи поясний одяг, авторка пише, що він був тканий «з конопляних, вовняних, напіввовняних і бавовняних ниток». І тут же через речення: «…поширеними були спідниці з домашнього льону»! Ну просто як в Одесі: «Чтобы да - так нет!»
Там же. Гальки, димки і мальованки - на Волині майже не трапляються. Зате досить розповсюджені на Поділлі: http://osvita.ua/vnz/reports/culture/10971/; http://bookster.com.ua/seminars/question/1508
До того ж, ГАЛЬКА - це спідниця не з домотканого полотна, а з КРАМНОГО. Якщо назва і була зафіксована, то лише як ГЛИБОКО ЛОКАЛЬНЕ, ПООДИНОКЕ явище, але аж ніяк НЕ ЗАГАЛЬНОВОЛИНСЬКЕ.
Т.1. С.24. Фото. Маю глибоке переконання, що сорочка на фото - з Камінь-Каширського району (не волинського, а поліського району). Дивіться «Традиційні жіночі сорочки Волині…», сторінка 14. Що стосується безрукавки - це Маневицька традиція (тобто також не Волинь!). Хоча, мабуть, що власне Волинь, що Волинське Полісся - для Косміної без різниці, чи це свідоме перекручування фактів???
Там же. Авторка про фартух як про регіональну назву спідниці. Дійсно, це мало місце в деяких районах. Але районах ПОЛІССЯ. І не з фабричної тканини, а з ДОМОРОБНОГО ПОЛОТНА.
Там же. БАМАЗЕЯ. А на сторінці 25 вже зустрічається інша назва БУМАЗЕЯ. Саме остання і відома на Волині, а де взялася БАМАЗЕЯ???
Т.1. С.25. Косміна пише: «Запаску могли робити і з білого домашнього полотна. Нижня частина запаски прикрашалася смугами, … а нижній край широкою орнаментальною смугою, витканою червоними і чорними вовняними нитками». Тобто на одній запасці є і полотно з «льону, коноплі чи бавовни», і з вовни???
Там же. Сукні без рукавів, так звані спідниці зі стаником. Це нове в етнографічній науці. Вимагаємо фото і посилання!!! Хочемо побачити.
Т.1. С.26. Чоловічі штани. Косміна вводить назву «ХОЛОШНІ». За весь період досліджень термін «холошні» на Волині не зустрічався. Де посилання на джерела або фото такого артефакту?
Назва «холошні» була більш властива для ПІДЛЯШШЯ. http://poez.in.ua/%D1%87%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%8…
Чи Поділля: http://provse.te.ua/…/hluhe-podillya-yak-zhyly-u-borschivs…/
Там же. Ногавиці. На Волині не побутувала така назва. Зате простежувалася у Ратнівському районі (ПОЛІССЯ!!!).
Там же. Фото. Вишита камізелька - з Маневицького району (ПОЛІСЬКОГО!!!). Знову перекручування і спотворювання етнографічної дійсності!
С.27. Спідниця на фото - з Турійського району, а запаска з Ковельського. Ще раз - з ПОЛІСЬКИХ районів!!! А подаються як волинські.
ТАМ ЖЕ. Косміна пише, що свити в «чоловіків загорталися справа наліво, а у жінок навпаки». Відкриємо нашій енциклопедистці велику таємницю: ВСІ свити (чоловічі і жіночі) закладаються справа наліво.
Там же. «Чемерки виготовлялися з домашнього сірого полотна». Не точно. Читайте Ф.Вовка. Він про це писав. Більше того, в нашій колекції є коричнева волинська чемерка. І це не поодиноке явище.
Т.1. С.32. Фото. Намітки. Які волинські райони мали такі намітки, і хто розкрив авторці ТАКИЙ СПОСІБ ЇХ нав’язування? А старовижівський фартух чого доточений, на сором, до волинського одягу???
С.33. Фото спідниці для чогось взято ще з одного ПОЛІСЬКОГО району - Рожищенського. Цікаво, як це трактувати: непрофесіоналізм авторки чи СВІДОМА ФАЛЬСИФІКАЦІЯ даних???
Ти не втомився, шановний читачу? От і ми теж. Далі заглиблюватися у безсмертне творіння Косміної вже не було ні сил, ні бажання. Однак, листаючи сторінки і переглядаючи малюнки, я побачив у першому томі на сторінці тридцять першій фото із дукачем. Зовсім, до речі, не властивому для Волині. Це чернігівський дукач кінця 19 століття. Дивіться книгу «Українське золотарство. Дукачі». - Львів, 1914. - С. 64.
Колись наш енциклопедист на ФБ-сторінці Марічки Квітки у пості про дукачі (за 16 березня цього року) менторським тоном рекомендувала прочитати книгу відомого дослідника дукачів Івана Спаського «Дукати і дукачі України». - К., 1970 р. Настановою скористались. Ознайомились і з його роботою, і з напрацюваннями більш сучасних авторів. Ані Спаській, ані його наступники цей дукач до волинського не відносили!
Це була остання крапля! Після цього моменту у першому томі «Традиційного вбрання українців» я зрозумів, що такого знущання із синьоокої Волині більше не стерплю.
Тому перейшов до другого тому.
ВОЛИНСЬКЕ ПОЛІССЯ
Т.2. С.2. Принцип розміщення в одній книзі Полісся і Карпат, на думку Косміної полягає у тому, що ці регіони, які мають багато спільних рис, лежать біля кордонів України (мабуть, Степ та Лісостеп біля кордонів не знаходяться?). Крім того, за твердженням авторки, населення Полісся і Карпат є автохтонним, що, як мінімум, відносно Карпат є необґрунтованим твердженням.
Т.2. С.7. Косміна пише: «Волинське Полісся - це північна частина історичної землі Волинь». Якщо виходити із принципу етнографічного районування, запропонованого нею ж, то Волинське Полісся - це лише частина Північної частини Волині.
Там же. Вона ж: «…самовизначеність населення цього району як українського дозволяє нам говорити саме про український одяг». Тобто, якщо поліщуки в Білорусі, які називають себе «тутейші» (тутешні), розмовляють українською мовою, але не відносять себе до українців, то науковці не можуть їх називати українцями і їх одяг не відноситься до українського?
Т.2. С.8. «Характерною особливістю жіночих сорочок Волинського Полісся була їх довжина - до колін». Була коли і була де?? Можна із впевненістю сказати, що переважна частина жіночих сорочок у кінці 19 - на початку 20 століття у поліських районах Волинської і Рівненської областей була НИЖЧЕ КОЛІН. А в Сарненському районі - нижче літника.
Т. 2. С.9. Серпанкові сорочки «шилися з тонкого лляного, розрідженого, на зразок марлі полотна»??? Хоча б один такий зразок побачити. Можливо, він існує лише в уяві Косміної?
Там же. «…серпанкові сорочки були особливістю східних районів Волинського Полісся». Брехня! Серпанкові сорочки побутували лише в одному районі Рівненської області.
Там же. «Такі сорочки практично не орнаментувалися, за винятком декількох вузеньких смужечок на кінцях рукавів». Теж не відповідає дійсності. А коміри, а манжети?
Там же. «Сорочку одягали в день весілля». Не тільки. Були й інші випадки, про які б вона знала, якби їздила в експедиції, досліджувала фонди музеїв, розпитувала в дослідників цієї тематики.
Там же. Ще один тип ритуальної сорочки, сорочка весільної дружки, яка позиціонується автором як властива ДЛЯ ВСІХ СХІДНИХ РАЙОНІВ ВОЛИНСЬКОГО ПОЛІССЯ? Але ж цей костюм побутував лише в ОДНОМУ районі Волинської області! Взагалі найбільш частою помилкою у роботі є екстраполяція вивчених певних особливостей вбрання конкретного району на весь ЕТНОГРАФІЧНИЙ РЕГІОН. На С.12 є фото цього костюма. Але фартух - від іншого костюма.
Т.2. С.8. Чоловічі сорочки… шили з домотканого полотна. Коли шили, хто шив, якого соціального стану? У колекціях велика кількість сорочок з фабричного полотна.
Т.2. С.10. Пояс і крайка. Не всі крайки і пояси мали велику кількість помпончиків. Деякі не мали їх взагалі. Майже в усіх районах була відмінність між крайкою і поясом. Це не тотожні поняття.
Т.2. С.10. «Поясним жіночим одягом Волинського Полісся був фартух, окружник - біла полотняна чи лляна спідниця». Полотно - це тканина особливого переплетення, а льон - це матеріал, з якого полотно виготовлялося. Як таке може писати особа, що вважає себе спеціалістом в одязі?!!
Т.2. С.11. Намітка. Де так пов’язувалася?? Чому виглядає волосся??
Т.2. С.12. Авторка пише: «…свити називалися по-різному, в залежності від матеріалу». На Волинському Поліссі катанка, бекеша, сукман - це дуже локальне явище. Ставити в один ряд із широковживаною назвою, як мінімум, не коректно. Що стосується інших назв, як от жупан і спанцир, які Косміна чому відносить до свит, - то і тут промах. У вищевказаному регіоні жупан і спансир - це короткий верхній жіночий одяг. Але ніяк не свита!
Там же. Фото костюма весільної свашки. Для чого було чіпляти фартух з Іваничівського району, тобто з ВОЛИНСЬКОГО, до поліського локального вбрання??? В уже названій нами книзі «Традиційні жіночі сорочки…» на сторінці 60 є чудове фото фартуха, власне з того самого костюма! Правда, цей фартух, чомусь утік у Косміної на 14 сторінку!
Немає більше слів! За Полісся образливо так само, як і за Волинь.
ВИСНОВКИ
1. В основу етнографічної роботи покладений фізико-географічний принцип районування, що призвело до некоректних узагальнень та до необґрунтованих висновків.
2. Відсутні територіальні та хронологічні рамки, не визначено предмет та об’єкт дослідження.
3. Немає посилань на попередні роботи дослідників, фонди музеїв, архівні матеріали, які б МУСИЛИ бути в науковій роботі. Адже сама Косміна ось що писала власне з цього питання: «Якщо не буде посилань, то звідки буде відомо, що текст "базувався на солідних та достовірних джерелах: польових дослідженнях, архівних матеріалах, а також фаховій етнологічній літературі" (Oksana Kosmina, 25 листопада о 21:47)». Ну просто якась загадка!
4. Не дивлячись на голосну декларацію (в одному з інтерв’ю Косміна зазначала, що «…проект тривав 5 років. Об'їздили всю Україну, більшість районних музеїв, бо хотіли показати ті зразки, які ще ніде не друкувались..." http://gazeta.ua/…/_u-knizi-pro-ukrayinskij-odyag-vm…/418731), підбір ілюстративного матеріалу сумбурний, необґрунтований, переплутаний і перекручений.
У вищезазначене видання не були включені базові фонди обласних (Рівненського, Хмельницького, Тернопільського) музеїв, величезної кількості чудових районних музеїв.
5. Автору притаманне зверхнє ставлення до «польової» роботи, що не могло не позначитися на якості дослідження. (Цитати з ФБ. Oksana Kosmina: «А тепер порахуйте. Якщо бабця народжена у 20 році, то її свідомий вік припадає на 35-40 роки. І що ж вона може вже аж такого пам'ятати?» (14 листопада о 22:24). Або ще один вислів. Oksana Kosmina: «Навряд чи інформаторкам у буремні 30-40 було до вивчення костюму. І навряд чи вони детально про це розпитували своїх родичів та й звертали увагу на те, що носили їх бабуні». (15 листопада о 8:20). У результаті автор не відчуває глибини і величі традиційного вбрання українців, плутає назви і регіони поширення, штучно поєднує елементи костюма з різних регіонів та різних історичних періодів тощо.
6. Наскільки така робота відповідає конкретному науковому кваліфікаційному рівню, визначеному чинним законодавством України?
7. Як подібний симулякр позначиться на подальших наукових дослідженнях традиційного вбрання українців і як впливатиме на «чистоту» академічної науки?
8. У книгах зазначено, що видання рекомендовано до друку Вченою радою історичного факультету КНУ імені Т.Шевченка. То жарт чи серйозно? Це наукове, популярне чи фантастичне видання???
P.S. №1. Взагалі-то, шановні колеги, ми всі знаємо нашу енциклопедистку як «скромну, чуйну, добру, негнівливу, неконфліктну людину». Тому розумію всі ваші застереження щодо небажання образити таку чудову жінку. Але «ми вже так довго мовчали, що пора вже навчитися говорити правду, навіть, якщо це комусь не приємно, але в кінцевому результаті буде краще всім». Справедливість вимагає проведення публічних дискусій з Косміною, обговорення «Традиційного вбрання українців» із залученням широкого кола науковців, громадськості, ЗМІ, соціальних мереж.
P.S. №2. На думку деяких серйозних дослідників українського народного одягу, «творіння» Косміної мало б називатися так: «Мої приватні фантазії стосовно того, як би мав виглядати традиційних селянський одяг деяких районів України». Але ми їм не ймемо віри. Заздрять, напевно!
P.S. №3. Небезпека від такої роботи не в допущених помилках та вигаданих і видрукуваних «ПЕРЛАХ». Небезпека в тому, що ці «ПЕРЛИ» народ буде цитувати і розповсюджувати, а майбутні покоління віритимуть, що саме такою була їхня культура. Ми маємо очистити «зерна від плевели». Заради усієї української етнології, української народної традиції.
БРОКАРСТВО В ЕТНОЛОГІЇ
І Вам би чого більше хотілось би правдивої інформації,
чи міфічних вигадок? А якщо доступ до поширення мають
невігласи і поширюють різні дурниці? Що тоді робити?
Мовчати? Ми вже так довго мовчали,
що пора вже навчитися говорити правду,
навіть, якщо це комусь не приємно,
але в кінцевому результаті буде краще всім.
(О.Косміна, з поста у Фейсбуці від 16.11.2014;19.07)
НЕВІ́ГЛАС - неосвічена, незнаюча людина.
(Академічний тлумачний словник)
Шановні друзі!
Останнім часом у зв’язку з відомими подіями, що відбулися в Україні, стало модним займатися українською етнологією. Насправді це дуже похвально, адже розширюється коло прихильників культури, мови, історії нашого народу. На загал видається новий матеріал, оприлюднюються польові дослідження. Але у цього «етнографічного» буму є і свій зворотній бік. Поряд з професійними розвідками, блискучими дослідженнями і глибокими постами, соціальний простір заповнюється також відвертим «ширпотребом», розпіареними симулякрами пустопорожніх авторів. І часом зовсім непросто відрізнити одне від іншого.
Для того, щоб не бути голослівними, наведемо приклад. Скажімо, людина, що цікавиться українською етнографією, і в той же час є активним користувачем соціальних мереж, не могла б не звернути увагу на пости вітчизняного науковця Оксани Косміної. Широта її наукових інтересів захоплює: знавець українського одягу майже усіх періодів та регіонів, пропагандист сучасної української етномоди, дослідник оброчних рушників, поціновувач українських дукачів, майстер побутової фотографії і багато чого іншого. Вражаюча наукова всеядність! В уяві малюється портрет такого собі енциклопедиста, рівня Жоржа Бюффона, Поля Гольбаха або й навіть Клода Гельвеція. Не менше!
Звісно, що коли ми на Петрівці (книжковому ринку) побачили розкішний двотомник «Традиційне вбрання українців», авторства нашого енциклопедиста, то придбали його не вагаючись. Не дивлячись на занебесну (540 гривень) ціну.
Видання, повторимось, розкішне. Повний колір, тверда палітурка, глянцевий папір, величезна кількість ілюстрацій, оригінальній формат. Видавництву не повинно бути соромно за проведену роботу. Оформлення видання і виконання поліграфічних робіт - на найвищому рівні.
Сподівалися ми і на найвищого рівня зміст. Адже, окрім усіх перелічених достоїнств, двотомник позиціонується як наукове видання. Він рекомендований до друку вченою радою поважної наукової установи. Другий том - навіть двох поважних установ. Має трьох рецензентів - провідних вітчизняних вчених у відповідній галузі наукових досліджень. Містить відповідний науковий апарат: список скорочень, словник термінів, список літератури, карту, анотацію і розшифровку зображень українських костюмів англійською мовою.
ЯКИМ ЖЕ РОЗЧАРУВАННЯМ НА ЦЬОМУ ФОНІ СТАВ ДЛЯ НАС ЗМІСТ РОБОТИ! Абсолютна невідповідність форми та змісту! Це наче розколоти гарний великий волоський горіх - і, замість поживного ядра, знайти всередині висохлий плід та пустоту навколо нього.
Найгірше те, що ця пустота помітна навіть нашому неозброєному оку, адже ми є неофітами у дослідженні української старовини, читачами-любителями. Але навіть нашого сприйняття достатньо для того, щоб зрозуміти, з чим ми маємо справу. Змістовна невідповідність простежується і на рівні ідеї роботи, її основи, і на рівні викладу досліджуваного матеріалу.
На чому базується будь-яке наукове дослідження? Воно здійснюється цілеспрямовано, має певну структуру та особливості, спрямоване на отримання об’єктивного, істинного знання про явище, об’єкт або процес, що вивчається. У залежності від обраної мети визначаються завдання дослідження, обирається його методологія.
У чому особливості історичного (етнографічного) наукового дослідження? Окрім мети, предмету, об’єкту, завдань, методології, воно характеризується чіткими хронологічними та територіальними межами.
Уже на етапі формування основи, каркасу роботи, автором допущена логічна помилка, яка постійно призводить до хибних висновків. Український одяг у роботі згрупований за чотирма макрорегіонами: Поліссям, Карпатами, Лісостепом і Степом. Тобто одяг кожного з цих регіонів, на думку Косміної, має певні спільні ознаки та характеристики, що дозволяють виокремлювати такі макрорівні українського традиційного вбрання. За твердженням самої дослідниці, вона використовує історичний (Т.1. С.7), історико-географічний (Т.1. С.17), історико-етнографічний (Т.1. С.158, Т.2. С.158) принципи районування.
Взагалі, в залежності від предмету дослідження, науковці поділяють українські землі за історичним, географічним, мовознавчим чи етнологічним принципом. Основою історико-етнографічного районування служать спільні та однотипні особливості, властиві для традиційно-побутової культури субетносів та етносів.
Наша смілива дослідниця вирішила поставити під сумнів досягнення української етнографічної науки, для якої усталеним є поділ українських земель на три великі регіони: 1 - центрально-південно-східний, 2 - північний або Поліський; 3 - південно-західний (такий поділ, зокрема, використовують Р. Кирчів, В. Наулко, М. Хоменко та багато інших). І вирішила замість використання традиційного, історико-етнографічного поділу, в етнографічний роботі застосувати фізико-географічний (http://uk.wikipedia.org/…/%D0%A4%D1%96%D0%B7%D0%B8%D0%BA%D0…).
Можна, наприклад, порівняти те, що використано у двотомнику, і ось тут: http://geografica.net.ua/…/poliskij_landshaftnij…/39-1-0-544
При цьому для людини широких наукових поглядів, мабуть, непринциповим є віднесення Криму, у якому гори складають 40% території, до Степу.
У результаті, з чотирьох макрорегіонів, на які авторка поділила українські землі, етнографічні та географічні кордони співпадають лише на Поліссі. Хоча й тут спостерігаємо яскравий авторський підхід. Замість традиційного розмежування на Правобережне і Лівобережне Полісся, або на Західне, Центральне і Східне, багатостраждальне Полісся поділене чомусь на Волинське, Житомирське, Київське і Чернігівське.
ПОВНИЙ ПЕРДІМОНОКЛЬ!
У географічному принципі районування, наприклад, Київського Полісся науковцями-географами, є стрункість і чіткість в аргументації окреслення саме такого ареалу. Так Київське Полісся - це «природна область, розташована між Житомирським і Чернігівським Поліссям, і західна межа проходить по виходах на денну поверхню докембрійських кристалічних порід, характерних для Житомирського Полісся».
А знаєте, яка характерна особливість дала підстави Косміній виділити Київське Полісся в окремий етнорегіон??? Ніколи не здогадаєтесь! За її феноменальним висновком, «характерною особливістю одягу мешканців Київського Полісся було використання ПЕРЕВАЖНО ДОМОРОБНИХ ТКАНИН». (С.28. Т.2).
Для мешканців інших районів Полісся, мабуть, ще із часів Хмельниччини традиційно завозили «фабричний Китай». Думаємо, що не помилимося, якщо скажемо, що населення Київського Полісся НАЙМЕНШЕ використовувало домоткане полотно з-поміж інших районів цього макрорегіону.
Частиною дослідників уже відзначалися і інші грубі помилки, допущені Косміною у районуванні. Зокрема, відомий етнолог, історик Степан Макарчук відзначає: « у …. виданій книзі Оксани Косміної читаємо: «Опільський район межує на півночі з Галичиною, на південному сході - з Західним Поділлям, на південному заході - з Бойківщиною. Межами району на заході є державний кордон з Польщею». (Т.1. С.47). У цих двох реченнях щонайменше кілька помилок: Опілля не межує, а є частиною Галичини, з Бойківщиною Опільський район не межує; на заході до державного кордону Опілля не сягає; Західне Поділля теж є частиною Галичини; рівно ж і частиною (північні схили Карпат) Галичини є Бойківщина. і т. ін.». http://www.academia.edu/4489151/42Makarchuk
Цікаво, а що думає сама Косміна, коли порушуються принципи районування, закрадаються певні помилки? Дамо їй слово: «… нарешті, сьогодні вранці, розбираючи рюкзак, засунула носа в невеличку брошурку від братів Капранових (Брати Капранови «Краткий курс Истории Украины»). На першій же сторінці цього видання під гаслом «Зачем нужна история» бачу карту. Ні підпису, ні часового проміжку не зазначено. І ось тепер загадка для істориків та етнографів: якщо на одній карті позначені Волинь, Полісся, Галичина, Карпати, Поділля, Наддніпрянщина, Подніпров'я, Слобожанщина, Донбас, Таврія, Крим, Бессарабія, Закарпаття, Буковина, Холмщина, Підляшшя і Берестейщина - що це за карта? Історичних земель, етнографічних регіонів, "ментальних" чи промислових регіонів?
Я в актовій залі намагаюсь роз'яснити слухачам, що таке історичні та етнографічні регіони, а тим часом ми пропонуємо такий сурогат історичної науки дітям. ЯК НА МЕНЕ, ЦЕ ЗЛОЧИН». (ФБ. Oksana Kosmina. 13 листопада о 6:49).
Цікаво, а що б сказала принциповий дослідник Косміна, якби їй довелося рецензувати історичну наукову монографію, у якій би не визначалися хронологічні межі дослідження? Звісно, українці - то такий загадковий народ, що його традиційне вбрання не змінювалося тисячі років, і ще князь Святослав у поході на Візантію промочив свої штани «адідас» у Чорному морі. Які ж можуть бути хронологічні межі, якщо об’єкт дослідження не змінювався? Тож, можливо, нічого б і не сказала.
А ще, на думку Косміної, не всі українці, що проживали на українських землях, були українцями. Бо не носили одягу, дослідженого Косміною у роботі «Традиційне вбрання українців». Адже в роботі досліджено лише селянський одяг. Купці, шляхта, міщани, вочевидь, українцями не були, тому що про їх одяг автор не написала нічого.
Постає питання, чи може вважатися робота з такою кількістю засадничих ляпів науковим дослідженням? Можливо, ознайомлення зі зразками вбрання розвіє наші сумніви у науковій спроможності роботи? Зрештою, був у вітчизняній історичній науці 18-19 століття період накопичення наукових знань, працювали археографічні комісії, збиралися та описувалися артефакти. І лише потім настав період наукового осмислення. Можливо, і в даному випадку цінність зібраного матеріалу перевершить певну науково-методологічну неспроможність?
Але, погортавши книгу, ми не знайшли ЖОДНОГО посилання на використану літературу. Це означає, що авторка перша ступила на цю дорогу? До неї не було дослідників із вбрання Волинського Полісся і Волині?? ДЕ ПОСИЛАННЯ НА ДЖЕРЕЛА, на фонди музеїв, приватних колекціонерів??
ВОЛИНЬ
Почнемо із нашої рідної Волині. Енциклопедист (з вершини своїх знань) зауважує (Т.1. С.19.), що назва етнографічного краю походить від назви відповідного племені, яке проживало на цій території. Для чого це в дослідженні традиційного вбрання українців - не зрозуміло, але у читача, який цікавиться історією рідного краю, виникає дисонанс, адже йому відомо, що своєю назвою волиняни (а відтак і земля) мають завдячувати наступному: 1) місту «Велинь» або «Волинь», про яке згадують давні літописи; 2) чеському містечку Волині (чеськ. Volyně) чи назві острова Волін (нім. Wollin) у Померанії (захопленого німцями у західних слов'ян), від якого західнослов'янське плем'я волинян носило свою назву до IX століття нашої ери; 3) ряду інших історичних явищ, про які можна довідатись тут:
http://uk.wikipedia.org/…/%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D1… (свідомо не використовуємо спеціальну літературу, щоб читачі швидко могли перевірити написане).
Далі проаналізуємо роботу Косміної дуже стисло.
Т.1. С.19. На розміщеному фото - «автентичне взуття» і «автентичне зав’язування хустини.
С.20. Фото. Фартух, який знаходиться на літнику - НЕ ВОЛИНСЬКИЙ. А поліський. Мабуть, зі Старовижівського району.
Т.1. С.21. Автор пише: «…край сорочки, довжина якої сягала трохи нижче колін…». Постає питання, коли саме: кінець 19, початок 20, середина 20 чи 50-60 роки 20 століття??? Загальновизнаним є факт, що чим давніша сорочка, тим вона була довша. Тому важко уявити сорочку другої половини 19 століття, та й навіть початку 20, щоб її довжина була «ТРОХИ нижче колін». Для того, щоб переконатися у цьому, достатньо передивитися хоча б «Традиційні жіночі сорочки Волині і Західного Полісся кінця 19 початку 20 століття». Луцьк, 2013 р.
Там же. Фото. Дивний спосіб пов’язування хустини. Літник, кінець 19 - початок 20 століття. Швидше за все, з Холмщини. А фартух - набагато пізніший. Приблизно 20-30 роки 20 століття.
Там же. «Загалом, волинське вбрання виділялося використанням матеріалів домашнього і фабричного виготовлення…» Як вам глибина думки, шановні читачі??? Цікаво, а які інші були ще матеріали??!
Там же. «Східні райони Волині». Які саме райони відносяться до східних, а які до західних районів ВОЛИНІ? Де розмежування?? Нагадую - це наукова робота, а не комікси чи збірка кросвордів.
Т.1. С.22. Західні райони Волині. Те ж саме. Дивіться попередню заувагу.
С.22. Косміна пише: «.. сорочки східних районів Волині (ЯКИХ???) виділялися високим стоячим коміром у вигляді пришитої на вузьку обшивку зібраної у зборки широкої оборки, яку обшивали мереживом». Без 100 грам - не розберешся. Можливо, комусь це доступно. І читач уявив всю красу ВИСОКО СТОЯЧИХ комірів???
Там же. Своєрідності західноволинським сорочкам надавав широкий виложений комір, який мав вигляд моряцького: шалеподібно викладений попереду та звисаючого у формі прямокутника по спині.
Якщо навіть припустити, що така особливість і мала місце, то описуване явище було вузьколокальним, а не в РЯДІ РАЙОНІВ. ДЕ ФОТО, ПОСИЛАННЯ? І в яких саме районах було досліджено таку особливість???
Т.1. С.23. З купованого міткаля. Ця назва не зустрічалася на волинських землях. Для Волині поширеною була інша назва - перкаль.
Там же. Комір прикрашали ГЛАДЬОВОЮ ВИШИВКОЮ. Що за оригінальна така назва???
Там же. «…бажання маніфестувати свою національну приналежність західні волиняни реалізовували введенням у вишивку сорочок синьо-жовтих кольорів. «Откуда дровишки?!» Уява малює таку картину: збираються західні волиняни на посиденьки і всі разом починають маніфестувати, в усіх районах, і в 19, і в 20 століттях, вишиваючи виключно синіми і жовтими кольорами??? По всій Волині???
Т.1. С.24. Описуючи поясний одяг, авторка пише, що він був тканий «з конопляних, вовняних, напіввовняних і бавовняних ниток». І тут же через речення: «…поширеними були спідниці з домашнього льону»! Ну просто як в Одесі: «Чтобы да - так нет!»
Там же. Гальки, димки і мальованки - на Волині майже не трапляються. Зате досить розповсюджені на Поділлі: http://osvita.ua/vnz/reports/culture/10971/; http://bookster.com.ua/seminars/question/1508
До того ж, ГАЛЬКА - це спідниця не з домотканого полотна, а з КРАМНОГО. Якщо назва і була зафіксована, то лише як ГЛИБОКО ЛОКАЛЬНЕ, ПООДИНОКЕ явище, але аж ніяк НЕ ЗАГАЛЬНОВОЛИНСЬКЕ.
Т.1. С.24. Фото. Маю глибоке переконання, що сорочка на фото - з Камінь-Каширського району (не волинського, а поліського району). Дивіться «Традиційні жіночі сорочки Волині…», сторінка 14. Що стосується безрукавки - це Маневицька традиція (тобто також не Волинь!). Хоча, мабуть, що власне Волинь, що Волинське Полісся - для Косміної без різниці, чи це свідоме перекручування фактів???
Там же. Авторка про фартух як про регіональну назву спідниці. Дійсно, це мало місце в деяких районах. Але районах ПОЛІССЯ. І не з фабричної тканини, а з ДОМОРОБНОГО ПОЛОТНА.
Там же. БАМАЗЕЯ. А на сторінці 25 вже зустрічається інша назва БУМАЗЕЯ. Саме остання і відома на Волині, а де взялася БАМАЗЕЯ???
Т.1. С.25. Косміна пише: «Запаску могли робити і з білого домашнього полотна. Нижня частина запаски прикрашалася смугами, … а нижній край широкою орнаментальною смугою, витканою червоними і чорними вовняними нитками». Тобто на одній запасці є і полотно з «льону, коноплі чи бавовни», і з вовни???
Там же. Сукні без рукавів, так звані спідниці зі стаником. Це нове в етнографічній науці. Вимагаємо фото і посилання!!! Хочемо побачити.
Т.1. С.26. Чоловічі штани. Косміна вводить назву «ХОЛОШНІ». За весь період досліджень термін «холошні» на Волині не зустрічався. Де посилання на джерела або фото такого артефакту?
Назва «холошні» була більш властива для ПІДЛЯШШЯ. http://poez.in.ua/%D1%87%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%8…
Чи Поділля: http://provse.te.ua/…/hluhe-podillya-yak-zhyly-u-borschivs…/
Там же. Ногавиці. На Волині не побутувала така назва. Зате простежувалася у Ратнівському районі (ПОЛІССЯ!!!).
Там же. Фото. Вишита камізелька - з Маневицького району (ПОЛІСЬКОГО!!!). Знову перекручування і спотворювання етнографічної дійсності!
С.27. Спідниця на фото - з Турійського району, а запаска з Ковельського. Ще раз - з ПОЛІСЬКИХ районів!!! А подаються як волинські.
ТАМ ЖЕ. Косміна пише, що свити в «чоловіків загорталися справа наліво, а у жінок навпаки». Відкриємо нашій енциклопедистці велику таємницю: ВСІ свити (чоловічі і жіночі) закладаються справа наліво.
Там же. «Чемерки виготовлялися з домашнього сірого полотна». Не точно. Читайте Ф.Вовка. Він про це писав. Більше того, в нашій колекції є коричнева волинська чемерка. І це не поодиноке явище.
Т.1. С.32. Фото. Намітки. Які волинські райони мали такі намітки, і хто розкрив авторці ТАКИЙ СПОСІБ ЇХ нав’язування? А старовижівський фартух чого доточений, на сором, до волинського одягу???
С.33. Фото спідниці для чогось взято ще з одного ПОЛІСЬКОГО району - Рожищенського. Цікаво, як це трактувати: непрофесіоналізм авторки чи СВІДОМА ФАЛЬСИФІКАЦІЯ даних???
Ти не втомився, шановний читачу? От і ми теж. Далі заглиблюватися у безсмертне творіння Косміної вже не було ні сил, ні бажання. Однак, листаючи сторінки і переглядаючи малюнки, я побачив у першому томі на сторінці тридцять першій фото із дукачем. Зовсім, до речі, не властивому для Волині. Це чернігівський дукач кінця 19 століття. Дивіться книгу «Українське золотарство. Дукачі». - Львів, 1914. - С. 64.
Колись наш енциклопедист на ФБ-сторінці Марічки Квітки у пості про дукачі (за 16 березня цього року) менторським тоном рекомендувала прочитати книгу відомого дослідника дукачів Івана Спаського «Дукати і дукачі України». - К., 1970 р. Настановою скористались. Ознайомились і з його роботою, і з напрацюваннями більш сучасних авторів. Ані Спаській, ані його наступники цей дукач до волинського не відносили!
Це була остання крапля! Після цього моменту у першому томі «Традиційного вбрання українців» я зрозумів, що такого знущання із синьоокої Волині більше не стерплю.
Тому перейшов до другого тому.
ВОЛИНСЬКЕ ПОЛІССЯ
Т.2. С.2. Принцип розміщення в одній книзі Полісся і Карпат, на думку Косміної полягає у тому, що ці регіони, які мають багато спільних рис, лежать біля кордонів України (мабуть, Степ та Лісостеп біля кордонів не знаходяться?). Крім того, за твердженням авторки, населення Полісся і Карпат є автохтонним, що, як мінімум, відносно Карпат є необґрунтованим твердженням.
Т.2. С.7. Косміна пише: «Волинське Полісся - це північна частина історичної землі Волинь». Якщо виходити із принципу етнографічного районування, запропонованого нею ж, то Волинське Полісся - це лише частина Північної частини Волині.
Там же. Вона ж: «…самовизначеність населення цього району як українського дозволяє нам говорити саме про український одяг». Тобто, якщо поліщуки в Білорусі, які називають себе «тутейші» (тутешні), розмовляють українською мовою, але не відносять себе до українців, то науковці не можуть їх називати українцями і їх одяг не відноситься до українського?
Т.2. С.8. «Характерною особливістю жіночих сорочок Волинського Полісся була їх довжина - до колін». Була коли і була де?? Можна із впевненістю сказати, що переважна частина жіночих сорочок у кінці 19 - на початку 20 століття у поліських районах Волинської і Рівненської областей була НИЖЧЕ КОЛІН. А в Сарненському районі - нижче літника.
Т. 2. С.9. Серпанкові сорочки «шилися з тонкого лляного, розрідженого, на зразок марлі полотна»??? Хоча б один такий зразок побачити. Можливо, він існує лише в уяві Косміної?
Там же. «…серпанкові сорочки були особливістю східних районів Волинського Полісся». Брехня! Серпанкові сорочки побутували лише в одному районі Рівненської області.
Там же. «Такі сорочки практично не орнаментувалися, за винятком декількох вузеньких смужечок на кінцях рукавів». Теж не відповідає дійсності. А коміри, а манжети?
Там же. «Сорочку одягали в день весілля». Не тільки. Були й інші випадки, про які б вона знала, якби їздила в експедиції, досліджувала фонди музеїв, розпитувала в дослідників цієї тематики.
Там же. Ще один тип ритуальної сорочки, сорочка весільної дружки, яка позиціонується автором як властива ДЛЯ ВСІХ СХІДНИХ РАЙОНІВ ВОЛИНСЬКОГО ПОЛІССЯ? Але ж цей костюм побутував лише в ОДНОМУ районі Волинської області! Взагалі найбільш частою помилкою у роботі є екстраполяція вивчених певних особливостей вбрання конкретного району на весь ЕТНОГРАФІЧНИЙ РЕГІОН. На С.12 є фото цього костюма. Але фартух - від іншого костюма.
Т.2. С.8. Чоловічі сорочки… шили з домотканого полотна. Коли шили, хто шив, якого соціального стану? У колекціях велика кількість сорочок з фабричного полотна.
Т.2. С.10. Пояс і крайка. Не всі крайки і пояси мали велику кількість помпончиків. Деякі не мали їх взагалі. Майже в усіх районах була відмінність між крайкою і поясом. Це не тотожні поняття.
Т.2. С.10. «Поясним жіночим одягом Волинського Полісся був фартух, окружник - біла полотняна чи лляна спідниця». Полотно - це тканина особливого переплетення, а льон - це матеріал, з якого полотно виготовлялося. Як таке може писати особа, що вважає себе спеціалістом в одязі?!!
Т.2. С.11. Намітка. Де так пов’язувалася?? Чому виглядає волосся??
Т.2. С.12. Авторка пише: «…свити називалися по-різному, в залежності від матеріалу». На Волинському Поліссі катанка, бекеша, сукман - це дуже локальне явище. Ставити в один ряд із широковживаною назвою, як мінімум, не коректно. Що стосується інших назв, як от жупан і спанцир, які Косміна чому відносить до свит, - то і тут промах. У вищевказаному регіоні жупан і спансир - це короткий верхній жіночий одяг. Але ніяк не свита!
Там же. Фото костюма весільної свашки. Для чого було чіпляти фартух з Іваничівського району, тобто з ВОЛИНСЬКОГО, до поліського локального вбрання??? В уже названій нами книзі «Традиційні жіночі сорочки…» на сторінці 60 є чудове фото фартуха, власне з того самого костюма! Правда, цей фартух, чомусь утік у Косміної на 14 сторінку!
Немає більше слів! За Полісся образливо так само, як і за Волинь.
ВИСНОВКИ
1. В основу етнографічної роботи покладений фізико-географічний принцип районування, що призвело до некоректних узагальнень та до необґрунтованих висновків.
2. Відсутні територіальні та хронологічні рамки, не визначено предмет та об’єкт дослідження.
3. Немає посилань на попередні роботи дослідників, фонди музеїв, архівні матеріали, які б МУСИЛИ бути в науковій роботі. Адже сама Косміна ось що писала власне з цього питання: «Якщо не буде посилань, то звідки буде відомо, що текст "базувався на солідних та достовірних джерелах: польових дослідженнях, архівних матеріалах, а також фаховій етнологічній літературі" (Oksana Kosmina, 25 листопада о 21:47)». Ну просто якась загадка!
4. Не дивлячись на голосну декларацію (в одному з інтерв’ю Косміна зазначала, що «…проект тривав 5 років. Об'їздили всю Україну, більшість районних музеїв, бо хотіли показати ті зразки, які ще ніде не друкувались..." http://gazeta.ua/…/_u-knizi-pro-ukrayinskij-odyag-vm…/418731), підбір ілюстративного матеріалу сумбурний, необґрунтований, переплутаний і перекручений.
У вищезазначене видання не були включені базові фонди обласних (Рівненського, Хмельницького, Тернопільського) музеїв, величезної кількості чудових районних музеїв.
5. Автору притаманне зверхнє ставлення до «польової» роботи, що не могло не позначитися на якості дослідження. (Цитати з ФБ. Oksana Kosmina: «А тепер порахуйте. Якщо бабця народжена у 20 році, то її свідомий вік припадає на 35-40 роки. І що ж вона може вже аж такого пам'ятати?» (14 листопада о 22:24). Або ще один вислів. Oksana Kosmina: «Навряд чи інформаторкам у буремні 30-40 було до вивчення костюму. І навряд чи вони детально про це розпитували своїх родичів та й звертали увагу на те, що носили їх бабуні». (15 листопада о 8:20). У результаті автор не відчуває глибини і величі традиційного вбрання українців, плутає назви і регіони поширення, штучно поєднує елементи костюма з різних регіонів та різних історичних періодів тощо.
6. Наскільки така робота відповідає конкретному науковому кваліфікаційному рівню, визначеному чинним законодавством України?
7. Як подібний симулякр позначиться на подальших наукових дослідженнях традиційного вбрання українців і як впливатиме на «чистоту» академічної науки?
8. У книгах зазначено, що видання рекомендовано до друку Вченою радою історичного факультету КНУ імені Т.Шевченка. То жарт чи серйозно? Це наукове, популярне чи фантастичне видання???
P.S. №1. Взагалі-то, шановні колеги, ми всі знаємо нашу енциклопедистку як «скромну, чуйну, добру, негнівливу, неконфліктну людину». Тому розумію всі ваші застереження щодо небажання образити таку чудову жінку. Але «ми вже так довго мовчали, що пора вже навчитися говорити правду, навіть, якщо це комусь не приємно, але в кінцевому результаті буде краще всім». Справедливість вимагає проведення публічних дискусій з Косміною, обговорення «Традиційного вбрання українців» із залученням широкого кола науковців, громадськості, ЗМІ, соціальних мереж.
P.S. №2. На думку деяких серйозних дослідників українського народного одягу, «творіння» Косміної мало б називатися так: «Мої приватні фантазії стосовно того, як би мав виглядати традиційних селянський одяг деяких районів України». Але ми їм не ймемо віри. Заздрять, напевно!
P.S. №3. Небезпека від такої роботи не в допущених помилках та вигаданих і видрукуваних «ПЕРЛАХ». Небезпека в тому, що ці «ПЕРЛИ» народ буде цитувати і розповсюджувати, а майбутні покоління віритимуть, що саме такою була їхня культура. Ми маємо очистити «зерна від плевели». Заради усієї української етнології, української народної традиції.