Ефталіти, вони ж білі гуни
Знову куйовдяться шукачі укротюрків. Цього разу не московські оселедцеборці, не відставний СБУшник-краєзнавець, не комівояжер, який бавиться в народну етимологію й не донбасолюбивий християнський антифа-оспівувач «вільних людей по волі Божій, що бережуть заповіти гетьмана діда Чингіса».Черговому літньому дебілові без гуманітарної освіти кортить винайти якийсь новий український націоналізм з Україною до Іртиша, ясна річ, тюрко-монгольською, таке собі евразійство навиворіт, «на малоросійський лад перелицьоване». Тим часом, ось ескіз великого Іллі Рєпіна - два українських селянина:
І їхня кревна й антропологічна рідня - ефталіти, чи то пак білі гуни, споріднене з массагетами іранське племінне об'єднання ІV-VI століть, яке створило потужну державу, куди входили Согдіана, Бактрія, Афганістан і Гандхара (Північна Індія). Разом із скіфами-саками вони стали предками таджиків, пуштунів, гурджарів і раджпутів. Ось їхній цар Лахан із Уддіяни. Кульчик у вусі, гетьманський погляд, тамга, близька до тризубу:
Витоки українського антропологічного типу слід шукати дійсно в Центральній Азії, але не серед косооких тюрків, а в іраномовному середовищі, яке й породило наше козацтво в степах Скіфії-Оукраїни...