Іранські витоки української традиційної кераміки
Провінція Хамадан - це центр керамічного виробництва в Ірані. Тут знаходяться поклади глини, найкращої для гончарного виробництва. Тому цей вид ремесла тут має 700-річну історію.
За 30 кілометрів від Хамедана є ціле село гончарів - Лаледжін. Таке собі перське Опішне. Цілі династії гончарів тут виготовляють прекрасні вироби - столові сервізи і посуд для води, скульптури та інші потрібні в побуті вироби. Причому всі вони можуть не тільки виконувати господарські функції, але й служити гідною прикрасою житла. Як і українські.
Десята частина кераміки Лаледжіна споживається в самій провінції Хамадан, а решта вивозиться в інші провінції й на експорт. Гончарі Лаледжіна, торгуючи своєю продукцією в Хамадані, часто виставляють на площах свою прекрасну продукцію. При цьому держава - місцеві органи влади - всіляко заохочують таку торгівлю. Тут добре розуміють, що це екзотично, красиво і йде на користь країні і народу.
Якщо уважно придивитися, то, попри незвичні кольори, можна впізнати й мальовку посуду Лівобережної України, подібну до Опішного, й наші рідні глечики, й мальовані тарелі, й мереживні українські куришки...