Костянтин РАХНО: Богатирі: архаїчний сюжет у фольклорі Південної Наддніпрянщини
Ці фольклорні тексти, які потрапили й до художньої літератури [75, с. 117; 5, с. 67; 33, с. 553; 43, с. 46-47], належать до циклу народних оповідок про велетів минулого, гігантських предків. Усі вони звичайно підтримуються отакими нібито фактичними поміченими слідами великого зросту й надмірної сили давнього населення [20, с. 208]. Водночас поєдинок двох богатирів, який закінчився поразкою велетня, що стояв на лівому березі, апелює до зв’язку лівого зі злим началом, відомого в багатьох стародавніх культурах, і вказує на існування архаїчного дуалістичного міфу про походження порогів [36, с. 175].
Проте ще важливіше, що вказані легенди прямо перегукуються з оповідями про міфічних велетенських істот у різних іранських народів, зокрема, ваюгів у осетинів - диких, грубих велетнів непомірного зросту й сили, яких Бог створив перед нартами і які були ворожі цим осетинським витязям. Вони вважалися найдавнішим, донартівським населенням Осетії, якому передували гуимири. Іноді нараховували кілька поколінь та різновидів велетнів. Це улюблені персонажі осетинської народної демонології, однаково популярні в казках і героїчному епосі - переказах про нартів, прямо пов’язаних зі скіфо-сарматським світом. Ваюги змальовувалися як велетні величезної сили, іноді багатоголові, одноокі чи криві, що мешкали на вершині гори або ж у печері. Як правило, вони були ворожі людині, та зустрічалися й добрі ваюги, у яких, наприклад, в якості вихованців жили герої казок. Віра в існування ваюгів дуже довго трималася серед осетинів, наприклад, їм приписували шум, стукіт, грюкіт, який чувся вночі побіля будинку [58, с. 6, 11; 53, с. 199; 52, с. 121, 125; 38, с. 111-112; 31, с. 29, 150; 4, с. 68; 29, с. 41, 202; 78, с. 50; 48, с. 60]. Вона має перегуки з релігійними уявленнями деяких реліктових груп індоаріїв. Скажімо, у Дардистані теж вірили, що першими мешканцями світу були велетні-яти. Часом у них було лише одне око посеред лоба. Незграбні й злі, вони сиділи в горах і були ворожими землеробству. Вигнані зі своїх володінь, велетні з’являлися лише ночами, щоб не давати спокою людям. Проте тих, хто потрапив до них, вони могли щедро обдарувати [37, с. 223, 232-234]. Грізні велетні вважалися також найдавнішим населенням Паміру [19, с. 155]. [с. 90]
З ваюгами пов’язувалися певні вірування та місцеві легенди. В осетинів побутувало чимало оповідей про цих велетнів. Деякі з них мають разючі збіги з українським фольклором про богатирів. Зокрема, у селищі Кобі в Південній Осетії розповідали про двох ваюгів, які перекидалися через річку Терек кам’яними брилами. На брилах начебто досі видно відбитки їхніх пальців [4, с. 68]. Це дуже архаїчний мотив. У Північному Кафірістані також показували відбиток руки велетня на скелі [37, с. 60].
Що ж до начебто пізнього на вигляд ототожнення одного з богатирів із чужинським народом, то ваюги могли пов’язуватися з ворожими набігами та нашестями [15, с. 102]. Ягнобці у верхів’ях річки Зеравшан, напрочуд близькі осетинам за мовою, теж розповідали, що той чи інший величезний камінь за давніх часів жбурнув велет [67, с. 94-95]. На Памірі було чимало споруд з каменів, які визнавалися рештками капищ могутніх велетів. Їхні могили показували на острові Каракуля, в ущелинах Гунта, Шох-Дари, Алічурській долині та інших місцях. Особливо багато легенд і переказів про грізних велетнів оповідали в Алайській долині [19, с. 155-156]. У Зеравшанській долині та на південному заході Узбекистану велетням, яких вважали богатирським народом доісламської доби, приписували спорудження каналів та великих давніх городищ [67, c. 96]. У талишів кургани й залишки стародавніх фортець так само пов’язувалися з велетнями-богатирями, що підкорялися дивам [83, с. 38-39].
Велетні, судячи з повідомлення Страбона (ІІ, 10) [46, с. 133], були відомі ще міфології скіфів, які населяли ці ж землі Північного Причорномор’я дві з половиною тисячі років тому. В той же час, за Геродотом Галікарнаським (IV.5), «скіфи кажуть, що їхній народ є наймолодший серед усіх народів» [18, с. 181], що перегукується з градацією поколінь у нартівському епосі. Існування в їхній міфології сюжетів, пов’язаних із велетнями, засвідчують також скіфські петрогліфи в Мінусинській котловині. Останні зафіксували сцени протиборства двох груп людиноподібних істот, які різняться розмірами фігур та їхнім оформленням. Одну групу становлять люди, нижчі на зріст, вони кінні або піші, озброєні популярними за скіфської доби келепами. До іншої належать їхні противники, зображені удвічі вищими та гіпертрофовано витягнутими. Вони завжди піші й воюють великими палицями. На думку дослідників, то - велетні, ворожі людям. Наскельні зображення співставляються із памірською та таджицькою міфологією й оповідями нартівського епосу осетинів про постійну боротьбу героїв із велетенськими ваюгами [72, с. 173-175].
Досить цікаво, що в саянського тюркомовного народу шорців є перекази, дуже подібні до осетинського й українських. Згідно з ними, колись жило двоє богатирів. Один володів лівим берегом річки Мрассу, інший - правим. Тоді ріка текла вільно - їй ніщо не заважало. Та якось богатирі посварилися між собою, пішли один на одного війною й зупинилися коло ріки. Обоє були сильними й заходилися розламувати гори й кидати один в одного великі камені. Камені то перелітали через гору, то падали в воду. Багато каменів попадало в річку. Ріка сердилася, ревіла на всю тайгу, з піною билася об брили. На сім верст по ріці богатирі накидали каміння [25, с. 26-27]. Фольклор шорців має риси, які споріднюють його з осетинським нартівським епосом. У ньому також збереглися спогади про аланів, які, судячи з археологічних матеріалів і даних історії, топоніміки й народної творчості, взяли участь у формуванні місцевих етносів [49, с. 248-250], як і в Україні. Це виразно показує стародавність і консервативність фольклору запорозького козацтва.
Така ж архаїчність простежується в топоніміці Південного Подніпров’я. Богатирською звалася одна з лав Ненаситецького порогу [85, с. 40]. Подібна де в чому до історій про камені легенда пов’язувалася з Багатиревою, чи Богатиревою балкою поблизу села Маркусового Катеринославського повіту: «Тут жив богатирь, тіко не докажу: чи наш він був, чи турьский... Після того, як богатиря не стало, жили запорожці, а після їх уже - полоз» [61, с. 155-156]. Вона теж, хоча й опосередковано вказує на етнічну приналежність богатиря та на певну епічну періодизацію поко[с. 91]лінь. Богатир - село в Запорізькій області на західному березі Молочного лиману [80, с. 24]. Назва каменів перегукується також із місцевою назвою старовинного селища коло підніжжя гори Бойка в Тавриці - Богатир, яку визнають індоіранською за походженням [84, с. 269, 287; 77, с. 230]. Там само існують стародавні села Багатир, Богатирша-Біелі [74, с. 706; 12, с. 119, 267-268].
Враховуючи, що предки-гіганти в українських легендах визначаються саме як богатирі, важливо, що праслов’янське *bogъ ‘бог’ тяжіє до давньоіранського (мідійського) слововжитку *baga- у значенні ‘бог Ахура-Мазда’ і східноіранського у значенні ‘божество (ріки, гори тощо)’. Варті порівняння праіранське *baga- ‘частка, виділена частина, уділ, доля’ і праслов’янські *nebogъ, *ubogъ. Посередником могли бути сарматські діалекти як Закавказзя, так і Північного Причорномор’я вже в другій половині VI століття до н.е. На думку дослідників, слов’янське *bogatyrь, києворуське богатырь могло бути запозичене напряму зі східноіранських діалектів без тюркського посередництва, тим же шляхом і в той же час. Перша частина цього культурного терміну перебувала в етимологічному й семантичному зв’язку з праіранським позначенням бога *bag/γa-, в той час як друга відображала іранську основу *atr- ‘герой’, що збереглася в тохарських запозиченнях. При цьому у народній свідомості слов’ян слово богатир і слово бог справедливо пов’язувалися. Першому з них відповідають осетинське bæğatyr, bæğatær ‘хоробрий’, ‘богатир’, тохарське і сакське *bagatūri, пор. шугнанське bādůr ‘герой’, bŏdúr ‘богатир’, ‘витязь’, рушанське bo’dur ‘богатир’ і інші [1, с. 85; 2, с. 246; 3, с. 277; 91, с. 372; 89, с. 238; 35, с. 39-40; 34, с. 49-52; 84, с. 269, 287].
Часто помилково гадають, що це слово принесли набагато пізніші, тюркські хвилі кочовиків, у яких воно було монголізмом. Однак у північних іранців ця лексема була відома задовго до її фіксації в урало-алтайських мовах [70, с. 83]. Зокрема, грузинські хроніки засвідчують побутування почесного титулу bæğatær (bakat’ar, baqt’ar, baqar, bağat’ar, baqt’r) в аланських правителів, полководців і звитяжців, починаючи з V століття [2, с. 246; 3, с. 231; 27, с. 20, 30, 47; 51, с. 114; 66, с. 19; 14, с. 131; 57, с. 84; 89, c. 238; 45, с. 160; 16, с. 35; 7, с. 414, 416, 423-424; 82, с. 62-66, 74; 39, с. 226]. Тому слід припустити, що саме поняття богатиря, яке має центральне значення в українських топонімічних легендах, походить із сармато-аланської доби. В середині VIII століття, згідно з ібн Атамом ал-Куфі, власне ім’я, а можливо, й титул Bağāţur чи Bağāţir носив правитель аланів, підвладний хозарам [8, с. 241; 92, c. 155-156; 88, c. 81]. У першій половині X століття цей термін зафіксований як титул у аланів також ібн Русте. За його свідченням, «цар аланів зветься b.ğāyr (bağātyr), таке ім’я прикладається до кожного з їхніх царів (ism li-kull min mulk ’alaihum)» [55, с. 221; 71, с. 58; 14, с. 150; 45, с. 114, 160; 17, с. 131-132; 92, c. 156; 89, c. 238; 7, с. 343, 362-363; 88, c. 79]. Приблизно тоді ж цей аланський титул воєначальника у формі βαγατουρ запозичується дунайсько-булгарською аристократією [95, c. 83; 97, с. 74]. В якості особового імені Πακαταρ (Bæğatær) зустрічається, крім того, в аланомовному написі Х-ХІІ століття, знайденому на Кубані на березі річки Великий Зеленчук [27, с. 193-194; 1, с. 85, 260-270; 2, с. 246; 13, с. 3-4; 68, с. 138; 89, c. 238; 39, с. 168, 170-172, 174, 177-178, 187]. Таке звання від самого початку прикладалося до полководців, героїв. Те ж значення воно зберегло й пізніше. Принагідно до аланів цей титул (ba-du-er) послідовно вживається в китайських джерелах ХІІІ-ХІV століть [14, с. 145; 45, с. 259; 7, с. 531-532, 551, 554, 556; 88, c. 78; 39, с. 232]. Вельможні алани, в тому числі князі, з титулом bæğatær згадуються в ХІІІ-ХІV століттях і в грузинських літописах [51, с. 114-115; 26, с. 114; 14, с. 152; 17, с. 132; 81, с. 203, 208; 69, с. 52; 45, с. 264-265; 7, с. 420, 424; 39, с. 226, 420, 426]. В XIV столітті цей титул носило також кілька мамлюків аланського походження [7, с. 362; 88, c. 78-80, 83; 39, с. 224]. Судячи з хронік XV століття, мали його й тогочасні зверхники середньоазійських аланів [50, с. 111]. У формі Bogator він зафіксований наприкінці XVI століття в угорських ясів [39, с. 212; 88, c. 79, 80]. [с. 92]
Побутували й фольклорні оповіді про богатирів. У народній творчості осетинів є цілий цикл легенд і переказів, присвячений боротьбі із зовнішніми ворогами, головний герой якого зветься Ос-Багатар. У цьому образі стародавній індоіранський міф про першопредка поєднувався з реально-історичною інформацією про видатних правителів. Він належав до міфічного племені звитяжців і був наділений такою силою, що легко розривав шкіру бика. Ос-Багатар охороняв людей, які мешкали в ущелині, від усіх ворогів. При появі супротивника він по тривозі піднімав двісті піших вояків і вступав у битву з ворогом [22, c. 36-37; 21, с. 36-37, 39; 73, с. 83, 261, 263; 11, с. 14-15; 68, с. 76, 130-131]. Носії цього титулу посідали важливе місце і в етногенетичних переказах, на яких будувалася ідея народної єдності. Зокрема, Ос-Багатара вважали своїм спільним родоначальником мешканці Уаллагирської ущелини, йому приписували стародавні спис, шолом і сагайдак, які зберігалися в святилищі Реком і вважалися наділеними обереговими властивостями. З цим походженням осетинські аристократи пов’язували своє колишнє панування, згодом утрачене. Такий вельможний предок в очах народу був переконливим «обґрунтуванням» претензій на шляхетськість. «Серед них досі живі спогади давніх часів, і, подібно до того, як грузини досі пам’ятають вислови прославленої цариці Тамари, вродженої осетинки, так і серед них живі спогади про постанови царя Багатара, котрий царював у середині V століття, якими вони нерідко керуються, виносячи рішення в сварках», - писав німець Карл Кох, який побував в Осетії у 1836-1838 роках. Від останнього великого царя, видатного політика й полководця Ос-Багатара себе виводили найдавніші й найбільш відомі роди східних осетинів, до яких зараховувало себе чимало родин. Цей стародавній цар одночасно вважався родоначальником усього осетинського народу та його суспільних верств [42, с. 36; 71, с. 67; 14, с. 89, 114, 128, 144; 11, с. 15, 26; 24, с. 7-37; 62, с. 256; 68, с. 129-130; 21, с. 39, 49]. Як ми пам’ятаємо, один із дніпровських богатирів також виступав у якості першопредка. Власне ім’я алансько-осетинського походження Baγata побутує в рачинській і мегрельській говірках Східної Грузії [28, с. 21]. У деяких районах Картлі Багатар, рідше Баадур, фігурує в якості власного імені ще з XV століття, існував і рід осетинського походження Баадурашвілі [16, с. 103, 188, 236]. У карачаєвців, в етногенезі яких значну роль відіграли осетини, теж відомий рід Багъатырлары, як і топонім аланського походження Багъатыр тала - ‘Поляна богатиря’ - назва місцевості в Теберданській долині [10, с. 97].
Тому слід визнати, що слово богатир увійшло до нашої мови ще в аланські часи. Алани безпосередньо контактували з русинами у Х-ХІІІ століттях. Слово богатырь зафіксоване в Никонівському літописі під 1215 роком та в Іпатіївському літописі під 1240, 1243 і 1262 роками як щось певне й відоме [64, с. 69; 63, с. 522, 528, 565]. Фонетичні ознаки вказують на стародавність його запозичення [70, с. 85; 54, с. 222; 45, с. 114]. Термін наявний в західнослов’янських, східнослов’янських і окремих південнослов’янських мовах. Це чеське bohatyr, польське bohater, bohatyr, старопольське bohaterz, словацьке bohatier, болгарське богатир, білоруське богатыр ‘могутній воїн, епічний герой’ [94, c. 16; 91, c. 374; 90, c. 34; 79, с. 183; 93, c. 59; 96, c. 84; 32, с. 220]. Їхнім джерелом, безперечно, була середньовічна східноіранська форма, близька до староосетинської, тобто аланська. На користь цього свідчать також давно помічені перегуки слов’янського епосу й осетинських нартівських переказів [89, c. 238; 35, с. 40; 34, с. 52]. З аланської запозичені й удмуртське boγatyr, baγatyr, baγ’t’r та шорське paγattyr ‘герой, богатир’ [6, с. 184-185; 76, с. 92]. В урало-алтайських мовах цей культурний термін теж давно вже визнано іранізмом, який увійшов у побут тюрків близько VI століття [41, с. 113; 91, c. 375; 70, с. 82-85; 89, c. 238; 92, c. 155; 76, с. 93; 35, с. 40; 34, с. 50-51]. Це додатково підтверджує іранське походження південноукраїнських легенд, у яких діють богатирі.
Дослідження показує, що богатирі, котрі створюють пороги на великих річках шляхом кидання брил, є надзвичайно давнім фольклорним мотивом, який сягає сармато-аланського періоду в історії Південної України. Оповіді про них були [с. 93]звернені в минуле, пояснюючи те, як довколишній краєвид набув своєї сучасної подоби, як у прімордіальний час утворилися найпомітніші степові об’єкти, що привертали увагу людини. Це пов’язано з тим, що основний зміст, основну сакральну навантаженість будь-якої міфології становив опис подолання хаотичності, невпорядкованості, тобто сюжети про космізацію простору й часу, що й відобразилися в південноукраїнських етіологічних легендах.
1. Абаев В.И. Осетинский язык и фольклор: В 2-х т. - Москва-Ленинград: издательство АН СССР, 1949. - 601 с.
2. Абаев В.И. Историко-этимологический словарь осетинского языка. - Москва-Ленинград: издательство АН СССР, 1958. - Т. I. А-К’. - 656 с.
3. Абаев В.И. Историко-этимологический словарь осетинского языка. - Москва-Ленинград: издательство АН СССР, 1973. - Т. IІ. L-R. - 448 с.
4. Абаев В.И. Историко-этимологический словарь осетинского языка. - Ленинград: Наука, 1989. - Т. IV. U-Z. - 325 с.
5. Авенариус Василий. Сын атамана: Повесть для юношества из быта запорожцев. - Санкт-Петербург: кн. маг. П.В. Луковникова, 1901. - 198 с., [8] л. ил.
6. Алатырев В.И. Этимологический словарь удмуртского языка. Буквы А, Б. - Ижевск: НИИ при СМ УАССР, 1988. - 240 с.
7. Алемань Агусти. Аланы в древних и средневековых письменных источниках. - Москва: Менеджер, 2003. - 608 с.
8. Артамонов М.И. История хазар. - Ленинград: издательство Государственного Эрмитажа, 1962. - 522 с.
9. Афанасьев-Чужбинский. Поездка на Днепровские пороги и на Запорожье // Морской сборник, издаваемый Морским ученым комитетом. - Санкт-Петербург: типография Морского Министерства, 1857. - Том XXXI. - № 9. Сентябрь. - III. Часть неофициальная. - С. 1-36.
10. Байрамкулов А.М. К истории аланской ономастики и топонимики. - Черкесск: Карачаево-Черкесское республиканское книжное издательство, 1995. - 221, [2] с.
11. Бзаров Р.С. Осетины Дзгойтæ: биография фамилии и история народа. - Владикавказ: Арвы-Асин, 2011. - 340 с.
12. Бушаков В.А. Лексичний склад топонімії Криму. - Київ: Інститут сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України, 2003. - 226 с.
13. Бязыров А.X. Осетинская родословная X века // Осетинская филология. Ирон филологи. - Орджоникидзе: Ир, 1981. - Выпуск II. - С. 3-5.
14. Ванеев З.Н. Средневековая Осетия. - Сталинир: Госиздат Юго-Осетии, 1959. - 184 с.
15. Габараев С.Ш. К вопросу о народном мировоззрении в нартском эпосе // Сказания о нартах - эпос народов Кавказа. - Москва: Наука, 1969. - С. 69-102.
16. Гаглойти Ю.С. Алано-Георгика. Сведения грузинских источников об Осетии и осетинах. - Владикавказ: Ир, 2007. - 238 с.
17. Гаглойти Ю.С. Аланы и вопросы этногенеза осетин. - Тбилиси: Мецниереба, 1966. - 256 с.
18. Геродота турійця з Галікарнасса «Історій» книг дев’ять, що їх називають музами / Переклад, передмова та примітки А.О. Білецького. - Київ: Наукова думка, 1993. - 576 с.
19. Горненский Иоанн. Легенды Памира и Гиндукуша. - Москва: Алетейя, 2000. - 208 с.
20. Грушевський Михайло. Історія української літератури. - Київ: Либідь, 1994. - Том IV. Усна творчість пізніх княжих і переходових віків XII - XVII. Книга 2. - 320 с.
21. Гутнов Ф.Х. Генеалогические предания осетин как исторический источник. - Орджоникидзе: Ир, 1989. - 174 с.
22. Гутнов Ф.X., Tменов B.X. Антропонимы предания об Ос-Багатаре // Проблемы исторической этнографии осетин. - Орджоникидзе: Ир, 1988. - С. 35-49.
23. Даниленко В.М. Кам’яна Могила. - Київ: Наукова думка, 1986. - 151 с.
24. Дарчиев А.В. О некоторых реликвиях святилища Реком. - Владикавказ: ИПО СОИГСИ, 2011. - 83 с.
25. Девять бубнов шамана: Шорские легенды и предания / Предисловие, составление и комментарий А.И. Чудоякова. - Кемерово: Кемеровское книжное издательство, 1989. - 142 с.
26. Джанайты С.Х. Три Слезы Бога. - Владикавказ: Сев.-Осет. ин-т гум. и соц. исслед. им.В.И.Абаева, 2007. - 158 с.
27. Джанашвили М. Известия грузинских летописей и историков о Северном Кавказе и России. Описание Осетии, Дзурдзукии, Дидоэтии, Тушетии, Алании и Джикетии. О царях Хазаретии. Алгузаин // Сборник материалов для описания местностей и племен Кавказа. - Тифлис: издание Управления Кавказского Учебного Округа; типография Канцелярии Главноначальствующего гражданскою частию на Кавказе К. Козловского и А. Федорова, 1897. - Выпуск XXII. - С. 1-196. [с. 94]
28. Дзидзигури Шота. Грузинские варианты нартского эпоса: (Исследование, тексты). - Тбилиси: Мерани, 1971. - 108 с.
29. Дзиццойты Ю.А. Нарты и их соседи. Географические и этнические названия в нартовском эпосе. - Владикавказ: Алания, 1992. - 280 с.
30. [Драгоманов Михаил]. Малорусские народные предания и рассказы. Свод Михаила Драгоманова. - Киев: типография М.П. Фрица, 1876. - XXV, 647 с.
31. Дюмезиль Жорж. Осетинский эпос и мифология. - Москва: Наука, 1976. - 273 с.
32. Етимологічний словник української мови. - Київ: Наукова думка, 1982. - Том перший. А-Г. - 634 с.
33. Загребельний Павло. Роксолана. - Київ: Радянський письменник, 1980. - 574 с.
34. Иванов В.В. Избранные труды по семиотике и истории культуры. - Москва: Знак, 2009. - Т. 5: Мифология и фольклор. - 376 с.
35. Иванов В.В. Славяно-арийские (=индоиранские) лексические контакты // Славянская языковая и этноязыковая системы в контакте с неславянским окружением. - Москва: Языки славянской культуры, 2002. - С. 17-51.
36. Иванов В.В., Топоров В.Н. Исследования в области славянских древностей: Лексические и фразеологические вопросы реконструкции текста. - Москва: Наука, 1974. - 341 с.
37. Йеттмар Карл. Религии Гиндукуша. - Москва: Наука, 1986. - 524 с.
38. Калоев Г.З. Нартский эпос осетин // Нартский эпос: Материалы совещания 19-20 октября 1956 г. - Орджоникидзе: Северо-Осетинское книжное издательство, 1957. - С. 110-128.
39. Камболов Т.Т. Очерк истории осетинского языка. - Владикавказ: Ир, 2006. - 463 с.
40. Каргопольцов Иван. Путеводитель по р. Днепру и его порогам: (С прил. карты Днепр. бассейна): Необходимая книжка для путешественников судо и лесопромышленников / Сост. Ив. Ник. Каргапольцов. - Екатеринослав: тип. Н.Я. Павловского, 1888. - IV, 367 с.
41. Кляшторный С.Г. Древнетюркские рунические памятники как источник по истории Средней Азии. - Москва: Наука, 1964. - 214 с.
42. Ковалевский Максим. Современный обычай и древний закон. Обычное право осетин в историко-сравнительном освещении. - Москва: типография В. Гатцук, 1886. - Том первый. - 340 с.
43. Кононович Леонід. Чигиринський сотник // Сучасність. - Київ, 2009. - № 12. - С. 18-138.
44. [Кравченко Василь]. Етнографічні матеріали, зібрані В.Кравченком на Україні, а більше в межах Волині. - Житомир, б.р. - [2], XIV, 200 с.
45. Кузнецов В.А. Очерки истории алан. - Орджоникидзе: Ир, 1984. - 303 с.
46. Латышев В.В. Известия древних писателей греческих и латинских о Скифии и Кавказе / Собрал и издал с русским переводом В.В. Латышев. - Санкт-Петербург: типография Императорской академии наук, 1890. - Том I. Греческие писатели. - VIII, 946 с.
47. Легенди та перекази / Упорядкування та примітки А.Л. Іоаніді, вступна стаття О.І. Дея. - Київ: Наукова думка, 1985. - 400 с.
48. Макеев Д.Б. Религиозное мировоззрение в нартском эпосе. - Владикавказ: ИПК Сев.-Осет. ин-та гум. и соц. исслед. им. В.И. Абаева, 2007. - 200 с.
49. Малолетко А.М. Древние народы Сибири. Этнический состав по данным топонимики. - Томск: Печатная мануфактура, 2005. - Т. 4. Арии. - 364 с.
50. Материалы по истории казахских ханств XV-XVIII веков (извлечения из персидских и тюркских сочинений) / Составители С.К. Ибрагимов, Н.Н. Мингулов, К.А. Пищулина, В.П. Юдин. - Алма-Ата: Наука, 1969. - 652 с.
51. Миллер В.Ф. Древнеосетинский памятник из Кубанской области // Материалы по археологии Кавказа, собранные экспедициями Императорского Московского Археологического Общества, снаряженными на высочайше дарованныя средства. - Mосква: типография А.И. Мамонтова и К°, 1893. - Выпуск III. - С. 103-118.
52. Миллер Всеволод. Осетинские этюды. Часть первая (Осетинские тексты) // Ученые записки императорского Московского университета. Отдел историко-филологический. - Москва: типография бывш. Ф.Б. Миллера, 1881. - Выпуск первый. - 166 с.
53. Миллер Всев. Черты старины в сказаниях и быте осетин // Журнал Министерства народного просвещения. - Санкт-Петербург, 1882. - Том 222. - № 8, август. - С. 191-207.
54. Миллер Всеволод. Экскурсы в область русского народного эпоса. I - VIII. - Москва: типография Высоч. утв. Т-ва И.Н. Кушнерева и К° и Высочайше утвержден. Т-во Скоропеч. А.А. Левенсен, 1892. - 232, 69 с.
55. Минорский В.Ф. История Ширвана и Дербенда X-XI веков. - Москва: издательство восточной литературы, 1963. - 265 с.
56. Морачевский В.В. Екатеринослав и расходящияся от него пути // Россия. Полное географическое описание нашего отечества - настольная и дорожная книга для русских людей / Под общим руководством П.П. Семенова-Тян-Шанского, вице-председателя Императорского Географического Общества, В.И. Ламанского, бывшего председателя отделения этнографии Императорского Русского Географического Общества. - Санкт-Петербург: издание А.Ф. Девриена, 1910. - Том четырнадцатый. Новороссия и Крым. - С. 556-688.
57. Мровели Леонти. Жизнь картлийских царей. Извлечение сведений об абхазах, народах Северного Кавказа и Дагестана / Перевод Г.В. Цулая.- Москва: Наука, 1979. - 104 с. [с. 95]
58. Нарты. Осетинский героический эпос / Составители Т.А. Хамицаева и А.Х. Бязыров. - Москва: Наука, 1989. - Кн. 2. - 494 с.
59. Новицкий Я. Духовный мир в представлении малороссийского народа. Сказания, суеверия и верования, собранные в Екатеринославщине // Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии. - Екатеринослав, 1912. - Вып. 8. - С. 161-184.
60. Новицкий Я.П. Народная память о Запорожье. Предания и рассказы, собранные в Екатеринославщине. 1875 - 1905 г. - Екатеринослав: типография Губернского Земства, 1911. - 118 с.
61. Новицкий Я.П. С берегов Днепра // Сборник статей Екатеринославского научного общества по изучению края. - Екатеринослав: типография Губернского Земства, 1909. - С. 2-213.
62. Осетины глазами русских и иностранных путешественников (XIII-XIX вв.) / Составление, вводная статья и примечания Б.А. Калоева. - Орджоникидзе: Северо-Осетинское книжное издательство, 1967. - 320 с.
63. [Полное собрание русских летописей]. - Санкт-Петербург: печатня В. Головина, 1871. - [Т.2.] Летопись по Ипатскому списку. - ІХ, 616, 33, 28, 12 с.
64. Полное собрание русских летописей. - Санкт-Петербург: типография Министерства внутренних дел, 1885. - Том десятый. Летописный сборник, именуемый Патриаршею или Никоновскою летописью. - 6, 244 с.
65. Преображенский А. Этимологический словарь русского языка. - Москва: типогр. Г. Лисснера и Д. Совко, 1910. - Т. 1: А - О. - 674 с.
66. Пфаф В.Б. Материалы для истории осетин // Сборник сведений о кавказских горцах, издаваемый с соизволения его императорского высочества Главнокомандующего Кавказскою Армиею при Кавказском горском управлении. - Тифлис: типография Главного Управления Наместника Кавказского, 1871. - Выпуск V. - С. 1-100.
67. Розенфельд А.З. Великаны в таджикском фольклоре и топонимике // Фольклор и этнография: Связи фольклора с древними представлениями и обрядами. - Ленинград: Наука, 1972. - С. 92-96.
68. Салагаева З.М. От Нузальской надписи к роману: Проблема генезиса и становления осетинской прозы. - Орджоникидзе: Ир, 1984. - 312 с.
69. Санакоев М.П. Дружба, скрепленная в веках. - Цхинвали: Ирыстон, 1983. - 124 с.
70. Севортян Э.В. Этимологический словарь тюркских языков. Общетюркские и межтюркские основы на букву «Б». - Москва: Наука, 1978. - 349 с.
71. Скитский Б. Очерки по истории осетинского народа с древнейших времен до 1867 года. - Владикавказ: Евразия, 2009. - 221 с.
72. Советова О.С. Сюжет с великанами на скалах Тепсея // Скифо-сибирский мир: искусство и идеология. - Новосибирск: Наука, 1987. - С. 173-176.
73. Сокаева Д.В. Легенды и предания осетин: контекст традиции. - Владикавказ: ИПО СОИГСИ, 2010. - 280 с.
74. Ставровский Я.Ф. Горный Крым и Керченский полуостров // Россия. Полное географическое описание нашего отечества - настольная и дорожная книга для русских людей / Под общим руководством П.П. Семенова-Тян-Шанского, вице-председателя Императорского Географического Общества, В. И. Ламанского, бывшего председателя отделения этнографии Императорского Русского Географического Общества. - Санкт-Петербург: издание А.Ф. Девриена, 1910. - Том четырнадцатый. Новороссия и Крым. - С. 689-8178.
75. Старицький М. Молодість Мазепи. Руїна. - Київ: Центр духовної культури, 1997. - 984 с.
76. Татаринцев Б.И. Этимология тюркского названия богатыря // Советская тюркология. - Баку, 1987. - № 4. - С. 90-96.
77. Трубачев О.Н. Indoarica в Северном Причерноморье: Реконструкция реликтов языка. Этимологический словарь. - Москва: Наука, 1999. - 320 с.
78. Туаллагов А.А. Скифо-сарматский мир и нартовский эпос осетин. - Владикавказ: издательство Северо-Осетинского университета, 2001. - 315 с.
79. Фасмер Макс. Этимологический словарь русского языка. - Москва: Прогресс, 1986. - Том I (А-Д). - 576 с.
80. Фоменко В. Звідки ця назва? - Дніпропетровськ: Промінь, 1969. - 104 с.
81. Цулая Г.В. Грузинский «Хронограф» XIV в. о народах Кавказа // Кавказский этнографический сборник. - Москва: Наука, 1980. - Том VII. - С. 193-208.
82. Чичинадзе 3. История Осетии по грузинским источникам. Составлена на основе устных сказаний, народных преданий и сохранившихся старинных сведений. - Цхинвал: Полиграфическое производственное объединение республики Южная Осетия, 1993. - 166 с.
83. Чурсин Г.Ф. Талыши: (Этнографические заметки) // Известия Кавказского историко-археологического института в Тифлисе. - Тифлис: Академия наук СССР, 1926. - Том IV. - С. 15-40.
84. Шапошников А.К. Сарматские и туранские языковые реликты Северного Причерноморья // Этимология 2003-2005. - Москва: Наука, 2007. - С. 255-322. [с. 96]
85. Эварницкий Д.И. Вольности запорожских козаков. - Санкт-Петербург: типолитогр. и фот. П.И. Бабкина, 1898. - 405, IV с.
86. Южный Алексей. На Днепровских порогах и два дня у штундистов: Записки путешественника // Вестник Европы. - Санкт-Петербург, 1881. - Том IV. - С. 399-419.
87. Яворницький Д.І. Дніпрові пороги. Альбом фотографій з географічно-історичним нарисом. - Харків: Державне видавництво України, 1928. - 76, 22 с.
88. Alemany Agusti. The «Alanic» title *Baγātar // Nartamongae. The Journal of Alano-Ossetic Studies; Epic, Mythology & Language. - Paris - Vladikavkaz/Dzaewydžyqaew, 2002. - Volume 1. - № 1. - P. 77-86.
89. Bailey H.W. Ossetic (Nartä) // Traditions of Heroic and Epic Poetry. - London: W.S. Manley & Son Limited, 1980. - Volume 2. - P. 236-267.
90. Brückner Aleksander. Słownik etymologiczny języka polskiego. - Warszawa: Wiedza Powszechna, 1985. - 806 s.
91. Doerfer Gerhard. Türkische und mongolische Elemente im Neupersischen unter besonderer Berücksichtigung älterer neupersischer Geschichtsquellen, vor allem der Mongolen- und Timuridenzeit. - Wiesbaden: Franz Steiner Verlag GmbH, 1965. - Band II: Türkische Elemente im Neupersischen, alif bis ta. - 671 S.
92. Golden Peter B. Khazar Studies: An Historico-Philological Inquiry into the Origins of the Khazars. - Budapest: Akadémiae Kiadó, 1980. - Volume 1. - 291 p.
93. Machek Václav. Etymologický slovník jazyka českého. - Praha: Československá akademie věd, 1957. - 866 s.
94. Miklosich Franz. Etymologisches Wörterbuch der slavischen Sprachen. - Wien: Wilhelm Braumüller, 1886. - VIII, 548 S.
95. Moravcsik Gyula. Byzantinoturcica. - Leiden: E.J. Brill, 1983. - II. Sprachreste der Türkvölker in den byzantinischen Quellen. - XXV, 376 S.
96. Reizek Jiří. Český etymologický slovník. - Brno-Praha: Leda, 2001. - 752 s.
97. Sophoulis Panos. Byzantium and Bulgaria, 775-831. - Leiden: Koninklijke Brill NV, 2011. - XVIII, 367 p.
Kostyantyn Rakhno
Bohatyri: an Archaic Plot in the Folklore of the Southern Dnieper Region
Summary
The article deals with the Ukrainian legends of the Southern Dnieper Region about epic giants creating the Dnieper rapids by tossing lumps of rock. They were also connected with Kamyana Mohyla in the Molochna River valley. These legends have the parallels among the Ossetes and the Shorians, that points on their possible Sarmatian-Alanian origin. They reflect the ancient dualistic world-view. The terim bohatyr itself is Iranian by its origin too and owed its appearance to the language of the Alans. The author has made a conclusion, that this folklore motif has been inhereted from the Iranian-speaking population of the steppes.
Константин РАХНО
Богатыри: архаический сюжет в фольклоре Южного Поднепровья.
Статья посвящена изучению украинских народных легенд Южного Поднепровья. Проанализированы сюжеты, в которых говорится о богатырях-великанах, создающих пороги на Днепре путем бросания скал. Автор связывает их топонимически с Каменной Могилой в долине реки Молочной. С привлечением широкого сравнительного материала рассмотрены параллели этих легенд в эпосе осетин и шорцев, что дает повод указывать на их возможное сармато-аланское происхождение. По мнению исследователя, эти легенды о богатырях отражают древнее дуалистическое мировосприятие, а термин «богатырь», очевидно, является иранским по происхождению и обязан своему появлению языку аланов. В выводах указано, что фольклорный мотив о богатырях, вероятно, унаследован от ираноязычного степного населения.
Ключевые слова: богатырь, легенда, фольклор, сюжет, верования, иранцы, текст, архаический. [с. 97]
Проте ще важливіше, що вказані легенди прямо перегукуються з оповідями про міфічних велетенських істот у різних іранських народів, зокрема, ваюгів у осетинів - диких, грубих велетнів непомірного зросту й сили, яких Бог створив перед нартами і які були ворожі цим осетинським витязям. Вони вважалися найдавнішим, донартівським населенням Осетії, якому передували гуимири. Іноді нараховували кілька поколінь та різновидів велетнів. Це улюблені персонажі осетинської народної демонології, однаково популярні в казках і героїчному епосі - переказах про нартів, прямо пов’язаних зі скіфо-сарматським світом. Ваюги змальовувалися як велетні величезної сили, іноді багатоголові, одноокі чи криві, що мешкали на вершині гори або ж у печері. Як правило, вони були ворожі людині, та зустрічалися й добрі ваюги, у яких, наприклад, в якості вихованців жили герої казок. Віра в існування ваюгів дуже довго трималася серед осетинів, наприклад, їм приписували шум, стукіт, грюкіт, який чувся вночі побіля будинку [58, с. 6, 11; 53, с. 199; 52, с. 121, 125; 38, с. 111-112; 31, с. 29, 150; 4, с. 68; 29, с. 41, 202; 78, с. 50; 48, с. 60]. Вона має перегуки з релігійними уявленнями деяких реліктових груп індоаріїв. Скажімо, у Дардистані теж вірили, що першими мешканцями світу були велетні-яти. Часом у них було лише одне око посеред лоба. Незграбні й злі, вони сиділи в горах і були ворожими землеробству. Вигнані зі своїх володінь, велетні з’являлися лише ночами, щоб не давати спокою людям. Проте тих, хто потрапив до них, вони могли щедро обдарувати [37, с. 223, 232-234]. Грізні велетні вважалися також найдавнішим населенням Паміру [19, с. 155]. [с. 90]
З ваюгами пов’язувалися певні вірування та місцеві легенди. В осетинів побутувало чимало оповідей про цих велетнів. Деякі з них мають разючі збіги з українським фольклором про богатирів. Зокрема, у селищі Кобі в Південній Осетії розповідали про двох ваюгів, які перекидалися через річку Терек кам’яними брилами. На брилах начебто досі видно відбитки їхніх пальців [4, с. 68]. Це дуже архаїчний мотив. У Північному Кафірістані також показували відбиток руки велетня на скелі [37, с. 60].
Що ж до начебто пізнього на вигляд ототожнення одного з богатирів із чужинським народом, то ваюги могли пов’язуватися з ворожими набігами та нашестями [15, с. 102]. Ягнобці у верхів’ях річки Зеравшан, напрочуд близькі осетинам за мовою, теж розповідали, що той чи інший величезний камінь за давніх часів жбурнув велет [67, с. 94-95]. На Памірі було чимало споруд з каменів, які визнавалися рештками капищ могутніх велетів. Їхні могили показували на острові Каракуля, в ущелинах Гунта, Шох-Дари, Алічурській долині та інших місцях. Особливо багато легенд і переказів про грізних велетнів оповідали в Алайській долині [19, с. 155-156]. У Зеравшанській долині та на південному заході Узбекистану велетням, яких вважали богатирським народом доісламської доби, приписували спорудження каналів та великих давніх городищ [67, c. 96]. У талишів кургани й залишки стародавніх фортець так само пов’язувалися з велетнями-богатирями, що підкорялися дивам [83, с. 38-39].
Велетні, судячи з повідомлення Страбона (ІІ, 10) [46, с. 133], були відомі ще міфології скіфів, які населяли ці ж землі Північного Причорномор’я дві з половиною тисячі років тому. В той же час, за Геродотом Галікарнаським (IV.5), «скіфи кажуть, що їхній народ є наймолодший серед усіх народів» [18, с. 181], що перегукується з градацією поколінь у нартівському епосі. Існування в їхній міфології сюжетів, пов’язаних із велетнями, засвідчують також скіфські петрогліфи в Мінусинській котловині. Останні зафіксували сцени протиборства двох груп людиноподібних істот, які різняться розмірами фігур та їхнім оформленням. Одну групу становлять люди, нижчі на зріст, вони кінні або піші, озброєні популярними за скіфської доби келепами. До іншої належать їхні противники, зображені удвічі вищими та гіпертрофовано витягнутими. Вони завжди піші й воюють великими палицями. На думку дослідників, то - велетні, ворожі людям. Наскельні зображення співставляються із памірською та таджицькою міфологією й оповідями нартівського епосу осетинів про постійну боротьбу героїв із велетенськими ваюгами [72, с. 173-175].
Досить цікаво, що в саянського тюркомовного народу шорців є перекази, дуже подібні до осетинського й українських. Згідно з ними, колись жило двоє богатирів. Один володів лівим берегом річки Мрассу, інший - правим. Тоді ріка текла вільно - їй ніщо не заважало. Та якось богатирі посварилися між собою, пішли один на одного війною й зупинилися коло ріки. Обоє були сильними й заходилися розламувати гори й кидати один в одного великі камені. Камені то перелітали через гору, то падали в воду. Багато каменів попадало в річку. Ріка сердилася, ревіла на всю тайгу, з піною билася об брили. На сім верст по ріці богатирі накидали каміння [25, с. 26-27]. Фольклор шорців має риси, які споріднюють його з осетинським нартівським епосом. У ньому також збереглися спогади про аланів, які, судячи з археологічних матеріалів і даних історії, топоніміки й народної творчості, взяли участь у формуванні місцевих етносів [49, с. 248-250], як і в Україні. Це виразно показує стародавність і консервативність фольклору запорозького козацтва.
Така ж архаїчність простежується в топоніміці Південного Подніпров’я. Богатирською звалася одна з лав Ненаситецького порогу [85, с. 40]. Подібна де в чому до історій про камені легенда пов’язувалася з Багатиревою, чи Богатиревою балкою поблизу села Маркусового Катеринославського повіту: «Тут жив богатирь, тіко не докажу: чи наш він був, чи турьский... Після того, як богатиря не стало, жили запорожці, а після їх уже - полоз» [61, с. 155-156]. Вона теж, хоча й опосередковано вказує на етнічну приналежність богатиря та на певну епічну періодизацію поко[с. 91]лінь. Богатир - село в Запорізькій області на західному березі Молочного лиману [80, с. 24]. Назва каменів перегукується також із місцевою назвою старовинного селища коло підніжжя гори Бойка в Тавриці - Богатир, яку визнають індоіранською за походженням [84, с. 269, 287; 77, с. 230]. Там само існують стародавні села Багатир, Богатирша-Біелі [74, с. 706; 12, с. 119, 267-268].
Враховуючи, що предки-гіганти в українських легендах визначаються саме як богатирі, важливо, що праслов’янське *bogъ ‘бог’ тяжіє до давньоіранського (мідійського) слововжитку *baga- у значенні ‘бог Ахура-Мазда’ і східноіранського у значенні ‘божество (ріки, гори тощо)’. Варті порівняння праіранське *baga- ‘частка, виділена частина, уділ, доля’ і праслов’янські *nebogъ, *ubogъ. Посередником могли бути сарматські діалекти як Закавказзя, так і Північного Причорномор’я вже в другій половині VI століття до н.е. На думку дослідників, слов’янське *bogatyrь, києворуське богатырь могло бути запозичене напряму зі східноіранських діалектів без тюркського посередництва, тим же шляхом і в той же час. Перша частина цього культурного терміну перебувала в етимологічному й семантичному зв’язку з праіранським позначенням бога *bag/γa-, в той час як друга відображала іранську основу *atr- ‘герой’, що збереглася в тохарських запозиченнях. При цьому у народній свідомості слов’ян слово богатир і слово бог справедливо пов’язувалися. Першому з них відповідають осетинське bæğatyr, bæğatær ‘хоробрий’, ‘богатир’, тохарське і сакське *bagatūri, пор. шугнанське bādůr ‘герой’, bŏdúr ‘богатир’, ‘витязь’, рушанське bo’dur ‘богатир’ і інші [1, с. 85; 2, с. 246; 3, с. 277; 91, с. 372; 89, с. 238; 35, с. 39-40; 34, с. 49-52; 84, с. 269, 287].
Часто помилково гадають, що це слово принесли набагато пізніші, тюркські хвилі кочовиків, у яких воно було монголізмом. Однак у північних іранців ця лексема була відома задовго до її фіксації в урало-алтайських мовах [70, с. 83]. Зокрема, грузинські хроніки засвідчують побутування почесного титулу bæğatær (bakat’ar, baqt’ar, baqar, bağat’ar, baqt’r) в аланських правителів, полководців і звитяжців, починаючи з V століття [2, с. 246; 3, с. 231; 27, с. 20, 30, 47; 51, с. 114; 66, с. 19; 14, с. 131; 57, с. 84; 89, c. 238; 45, с. 160; 16, с. 35; 7, с. 414, 416, 423-424; 82, с. 62-66, 74; 39, с. 226]. Тому слід припустити, що саме поняття богатиря, яке має центральне значення в українських топонімічних легендах, походить із сармато-аланської доби. В середині VIII століття, згідно з ібн Атамом ал-Куфі, власне ім’я, а можливо, й титул Bağāţur чи Bağāţir носив правитель аланів, підвладний хозарам [8, с. 241; 92, c. 155-156; 88, c. 81]. У першій половині X століття цей термін зафіксований як титул у аланів також ібн Русте. За його свідченням, «цар аланів зветься b.ğāyr (bağātyr), таке ім’я прикладається до кожного з їхніх царів (ism li-kull min mulk ’alaihum)» [55, с. 221; 71, с. 58; 14, с. 150; 45, с. 114, 160; 17, с. 131-132; 92, c. 156; 89, c. 238; 7, с. 343, 362-363; 88, c. 79]. Приблизно тоді ж цей аланський титул воєначальника у формі βαγατουρ запозичується дунайсько-булгарською аристократією [95, c. 83; 97, с. 74]. В якості особового імені Πακαταρ (Bæğatær) зустрічається, крім того, в аланомовному написі Х-ХІІ століття, знайденому на Кубані на березі річки Великий Зеленчук [27, с. 193-194; 1, с. 85, 260-270; 2, с. 246; 13, с. 3-4; 68, с. 138; 89, c. 238; 39, с. 168, 170-172, 174, 177-178, 187]. Таке звання від самого початку прикладалося до полководців, героїв. Те ж значення воно зберегло й пізніше. Принагідно до аланів цей титул (ba-du-er) послідовно вживається в китайських джерелах ХІІІ-ХІV століть [14, с. 145; 45, с. 259; 7, с. 531-532, 551, 554, 556; 88, c. 78; 39, с. 232]. Вельможні алани, в тому числі князі, з титулом bæğatær згадуються в ХІІІ-ХІV століттях і в грузинських літописах [51, с. 114-115; 26, с. 114; 14, с. 152; 17, с. 132; 81, с. 203, 208; 69, с. 52; 45, с. 264-265; 7, с. 420, 424; 39, с. 226, 420, 426]. В XIV столітті цей титул носило також кілька мамлюків аланського походження [7, с. 362; 88, c. 78-80, 83; 39, с. 224]. Судячи з хронік XV століття, мали його й тогочасні зверхники середньоазійських аланів [50, с. 111]. У формі Bogator він зафіксований наприкінці XVI століття в угорських ясів [39, с. 212; 88, c. 79, 80]. [с. 92]
Побутували й фольклорні оповіді про богатирів. У народній творчості осетинів є цілий цикл легенд і переказів, присвячений боротьбі із зовнішніми ворогами, головний герой якого зветься Ос-Багатар. У цьому образі стародавній індоіранський міф про першопредка поєднувався з реально-історичною інформацією про видатних правителів. Він належав до міфічного племені звитяжців і був наділений такою силою, що легко розривав шкіру бика. Ос-Багатар охороняв людей, які мешкали в ущелині, від усіх ворогів. При появі супротивника він по тривозі піднімав двісті піших вояків і вступав у битву з ворогом [22, c. 36-37; 21, с. 36-37, 39; 73, с. 83, 261, 263; 11, с. 14-15; 68, с. 76, 130-131]. Носії цього титулу посідали важливе місце і в етногенетичних переказах, на яких будувалася ідея народної єдності. Зокрема, Ос-Багатара вважали своїм спільним родоначальником мешканці Уаллагирської ущелини, йому приписували стародавні спис, шолом і сагайдак, які зберігалися в святилищі Реком і вважалися наділеними обереговими властивостями. З цим походженням осетинські аристократи пов’язували своє колишнє панування, згодом утрачене. Такий вельможний предок в очах народу був переконливим «обґрунтуванням» претензій на шляхетськість. «Серед них досі живі спогади давніх часів, і, подібно до того, як грузини досі пам’ятають вислови прославленої цариці Тамари, вродженої осетинки, так і серед них живі спогади про постанови царя Багатара, котрий царював у середині V століття, якими вони нерідко керуються, виносячи рішення в сварках», - писав німець Карл Кох, який побував в Осетії у 1836-1838 роках. Від останнього великого царя, видатного політика й полководця Ос-Багатара себе виводили найдавніші й найбільш відомі роди східних осетинів, до яких зараховувало себе чимало родин. Цей стародавній цар одночасно вважався родоначальником усього осетинського народу та його суспільних верств [42, с. 36; 71, с. 67; 14, с. 89, 114, 128, 144; 11, с. 15, 26; 24, с. 7-37; 62, с. 256; 68, с. 129-130; 21, с. 39, 49]. Як ми пам’ятаємо, один із дніпровських богатирів також виступав у якості першопредка. Власне ім’я алансько-осетинського походження Baγata побутує в рачинській і мегрельській говірках Східної Грузії [28, с. 21]. У деяких районах Картлі Багатар, рідше Баадур, фігурує в якості власного імені ще з XV століття, існував і рід осетинського походження Баадурашвілі [16, с. 103, 188, 236]. У карачаєвців, в етногенезі яких значну роль відіграли осетини, теж відомий рід Багъатырлары, як і топонім аланського походження Багъатыр тала - ‘Поляна богатиря’ - назва місцевості в Теберданській долині [10, с. 97].
Тому слід визнати, що слово богатир увійшло до нашої мови ще в аланські часи. Алани безпосередньо контактували з русинами у Х-ХІІІ століттях. Слово богатырь зафіксоване в Никонівському літописі під 1215 роком та в Іпатіївському літописі під 1240, 1243 і 1262 роками як щось певне й відоме [64, с. 69; 63, с. 522, 528, 565]. Фонетичні ознаки вказують на стародавність його запозичення [70, с. 85; 54, с. 222; 45, с. 114]. Термін наявний в західнослов’янських, східнослов’янських і окремих південнослов’янських мовах. Це чеське bohatyr, польське bohater, bohatyr, старопольське bohaterz, словацьке bohatier, болгарське богатир, білоруське богатыр ‘могутній воїн, епічний герой’ [94, c. 16; 91, c. 374; 90, c. 34; 79, с. 183; 93, c. 59; 96, c. 84; 32, с. 220]. Їхнім джерелом, безперечно, була середньовічна східноіранська форма, близька до староосетинської, тобто аланська. На користь цього свідчать також давно помічені перегуки слов’янського епосу й осетинських нартівських переказів [89, c. 238; 35, с. 40; 34, с. 52]. З аланської запозичені й удмуртське boγatyr, baγatyr, baγ’t’r та шорське paγattyr ‘герой, богатир’ [6, с. 184-185; 76, с. 92]. В урало-алтайських мовах цей культурний термін теж давно вже визнано іранізмом, який увійшов у побут тюрків близько VI століття [41, с. 113; 91, c. 375; 70, с. 82-85; 89, c. 238; 92, c. 155; 76, с. 93; 35, с. 40; 34, с. 50-51]. Це додатково підтверджує іранське походження південноукраїнських легенд, у яких діють богатирі.
Дослідження показує, що богатирі, котрі створюють пороги на великих річках шляхом кидання брил, є надзвичайно давнім фольклорним мотивом, який сягає сармато-аланського періоду в історії Південної України. Оповіді про них були [с. 93]звернені в минуле, пояснюючи те, як довколишній краєвид набув своєї сучасної подоби, як у прімордіальний час утворилися найпомітніші степові об’єкти, що привертали увагу людини. Це пов’язано з тим, що основний зміст, основну сакральну навантаженість будь-якої міфології становив опис подолання хаотичності, невпорядкованості, тобто сюжети про космізацію простору й часу, що й відобразилися в південноукраїнських етіологічних легендах.
1. Абаев В.И. Осетинский язык и фольклор: В 2-х т. - Москва-Ленинград: издательство АН СССР, 1949. - 601 с.
2. Абаев В.И. Историко-этимологический словарь осетинского языка. - Москва-Ленинград: издательство АН СССР, 1958. - Т. I. А-К’. - 656 с.
3. Абаев В.И. Историко-этимологический словарь осетинского языка. - Москва-Ленинград: издательство АН СССР, 1973. - Т. IІ. L-R. - 448 с.
4. Абаев В.И. Историко-этимологический словарь осетинского языка. - Ленинград: Наука, 1989. - Т. IV. U-Z. - 325 с.
5. Авенариус Василий. Сын атамана: Повесть для юношества из быта запорожцев. - Санкт-Петербург: кн. маг. П.В. Луковникова, 1901. - 198 с., [8] л. ил.
6. Алатырев В.И. Этимологический словарь удмуртского языка. Буквы А, Б. - Ижевск: НИИ при СМ УАССР, 1988. - 240 с.
7. Алемань Агусти. Аланы в древних и средневековых письменных источниках. - Москва: Менеджер, 2003. - 608 с.
8. Артамонов М.И. История хазар. - Ленинград: издательство Государственного Эрмитажа, 1962. - 522 с.
9. Афанасьев-Чужбинский. Поездка на Днепровские пороги и на Запорожье // Морской сборник, издаваемый Морским ученым комитетом. - Санкт-Петербург: типография Морского Министерства, 1857. - Том XXXI. - № 9. Сентябрь. - III. Часть неофициальная. - С. 1-36.
10. Байрамкулов А.М. К истории аланской ономастики и топонимики. - Черкесск: Карачаево-Черкесское республиканское книжное издательство, 1995. - 221, [2] с.
11. Бзаров Р.С. Осетины Дзгойтæ: биография фамилии и история народа. - Владикавказ: Арвы-Асин, 2011. - 340 с.
12. Бушаков В.А. Лексичний склад топонімії Криму. - Київ: Інститут сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України, 2003. - 226 с.
13. Бязыров А.X. Осетинская родословная X века // Осетинская филология. Ирон филологи. - Орджоникидзе: Ир, 1981. - Выпуск II. - С. 3-5.
14. Ванеев З.Н. Средневековая Осетия. - Сталинир: Госиздат Юго-Осетии, 1959. - 184 с.
15. Габараев С.Ш. К вопросу о народном мировоззрении в нартском эпосе // Сказания о нартах - эпос народов Кавказа. - Москва: Наука, 1969. - С. 69-102.
16. Гаглойти Ю.С. Алано-Георгика. Сведения грузинских источников об Осетии и осетинах. - Владикавказ: Ир, 2007. - 238 с.
17. Гаглойти Ю.С. Аланы и вопросы этногенеза осетин. - Тбилиси: Мецниереба, 1966. - 256 с.
18. Геродота турійця з Галікарнасса «Історій» книг дев’ять, що їх називають музами / Переклад, передмова та примітки А.О. Білецького. - Київ: Наукова думка, 1993. - 576 с.
19. Горненский Иоанн. Легенды Памира и Гиндукуша. - Москва: Алетейя, 2000. - 208 с.
20. Грушевський Михайло. Історія української літератури. - Київ: Либідь, 1994. - Том IV. Усна творчість пізніх княжих і переходових віків XII - XVII. Книга 2. - 320 с.
21. Гутнов Ф.Х. Генеалогические предания осетин как исторический источник. - Орджоникидзе: Ир, 1989. - 174 с.
22. Гутнов Ф.X., Tменов B.X. Антропонимы предания об Ос-Багатаре // Проблемы исторической этнографии осетин. - Орджоникидзе: Ир, 1988. - С. 35-49.
23. Даниленко В.М. Кам’яна Могила. - Київ: Наукова думка, 1986. - 151 с.
24. Дарчиев А.В. О некоторых реликвиях святилища Реком. - Владикавказ: ИПО СОИГСИ, 2011. - 83 с.
25. Девять бубнов шамана: Шорские легенды и предания / Предисловие, составление и комментарий А.И. Чудоякова. - Кемерово: Кемеровское книжное издательство, 1989. - 142 с.
26. Джанайты С.Х. Три Слезы Бога. - Владикавказ: Сев.-Осет. ин-т гум. и соц. исслед. им.В.И.Абаева, 2007. - 158 с.
27. Джанашвили М. Известия грузинских летописей и историков о Северном Кавказе и России. Описание Осетии, Дзурдзукии, Дидоэтии, Тушетии, Алании и Джикетии. О царях Хазаретии. Алгузаин // Сборник материалов для описания местностей и племен Кавказа. - Тифлис: издание Управления Кавказского Учебного Округа; типография Канцелярии Главноначальствующего гражданскою частию на Кавказе К. Козловского и А. Федорова, 1897. - Выпуск XXII. - С. 1-196. [с. 94]
28. Дзидзигури Шота. Грузинские варианты нартского эпоса: (Исследование, тексты). - Тбилиси: Мерани, 1971. - 108 с.
29. Дзиццойты Ю.А. Нарты и их соседи. Географические и этнические названия в нартовском эпосе. - Владикавказ: Алания, 1992. - 280 с.
30. [Драгоманов Михаил]. Малорусские народные предания и рассказы. Свод Михаила Драгоманова. - Киев: типография М.П. Фрица, 1876. - XXV, 647 с.
31. Дюмезиль Жорж. Осетинский эпос и мифология. - Москва: Наука, 1976. - 273 с.
32. Етимологічний словник української мови. - Київ: Наукова думка, 1982. - Том перший. А-Г. - 634 с.
33. Загребельний Павло. Роксолана. - Київ: Радянський письменник, 1980. - 574 с.
34. Иванов В.В. Избранные труды по семиотике и истории культуры. - Москва: Знак, 2009. - Т. 5: Мифология и фольклор. - 376 с.
35. Иванов В.В. Славяно-арийские (=индоиранские) лексические контакты // Славянская языковая и этноязыковая системы в контакте с неславянским окружением. - Москва: Языки славянской культуры, 2002. - С. 17-51.
36. Иванов В.В., Топоров В.Н. Исследования в области славянских древностей: Лексические и фразеологические вопросы реконструкции текста. - Москва: Наука, 1974. - 341 с.
37. Йеттмар Карл. Религии Гиндукуша. - Москва: Наука, 1986. - 524 с.
38. Калоев Г.З. Нартский эпос осетин // Нартский эпос: Материалы совещания 19-20 октября 1956 г. - Орджоникидзе: Северо-Осетинское книжное издательство, 1957. - С. 110-128.
39. Камболов Т.Т. Очерк истории осетинского языка. - Владикавказ: Ир, 2006. - 463 с.
40. Каргопольцов Иван. Путеводитель по р. Днепру и его порогам: (С прил. карты Днепр. бассейна): Необходимая книжка для путешественников судо и лесопромышленников / Сост. Ив. Ник. Каргапольцов. - Екатеринослав: тип. Н.Я. Павловского, 1888. - IV, 367 с.
41. Кляшторный С.Г. Древнетюркские рунические памятники как источник по истории Средней Азии. - Москва: Наука, 1964. - 214 с.
42. Ковалевский Максим. Современный обычай и древний закон. Обычное право осетин в историко-сравнительном освещении. - Москва: типография В. Гатцук, 1886. - Том первый. - 340 с.
43. Кононович Леонід. Чигиринський сотник // Сучасність. - Київ, 2009. - № 12. - С. 18-138.
44. [Кравченко Василь]. Етнографічні матеріали, зібрані В.Кравченком на Україні, а більше в межах Волині. - Житомир, б.р. - [2], XIV, 200 с.
45. Кузнецов В.А. Очерки истории алан. - Орджоникидзе: Ир, 1984. - 303 с.
46. Латышев В.В. Известия древних писателей греческих и латинских о Скифии и Кавказе / Собрал и издал с русским переводом В.В. Латышев. - Санкт-Петербург: типография Императорской академии наук, 1890. - Том I. Греческие писатели. - VIII, 946 с.
47. Легенди та перекази / Упорядкування та примітки А.Л. Іоаніді, вступна стаття О.І. Дея. - Київ: Наукова думка, 1985. - 400 с.
48. Макеев Д.Б. Религиозное мировоззрение в нартском эпосе. - Владикавказ: ИПК Сев.-Осет. ин-та гум. и соц. исслед. им. В.И. Абаева, 2007. - 200 с.
49. Малолетко А.М. Древние народы Сибири. Этнический состав по данным топонимики. - Томск: Печатная мануфактура, 2005. - Т. 4. Арии. - 364 с.
50. Материалы по истории казахских ханств XV-XVIII веков (извлечения из персидских и тюркских сочинений) / Составители С.К. Ибрагимов, Н.Н. Мингулов, К.А. Пищулина, В.П. Юдин. - Алма-Ата: Наука, 1969. - 652 с.
51. Миллер В.Ф. Древнеосетинский памятник из Кубанской области // Материалы по археологии Кавказа, собранные экспедициями Императорского Московского Археологического Общества, снаряженными на высочайше дарованныя средства. - Mосква: типография А.И. Мамонтова и К°, 1893. - Выпуск III. - С. 103-118.
52. Миллер Всеволод. Осетинские этюды. Часть первая (Осетинские тексты) // Ученые записки императорского Московского университета. Отдел историко-филологический. - Москва: типография бывш. Ф.Б. Миллера, 1881. - Выпуск первый. - 166 с.
53. Миллер Всев. Черты старины в сказаниях и быте осетин // Журнал Министерства народного просвещения. - Санкт-Петербург, 1882. - Том 222. - № 8, август. - С. 191-207.
54. Миллер Всеволод. Экскурсы в область русского народного эпоса. I - VIII. - Москва: типография Высоч. утв. Т-ва И.Н. Кушнерева и К° и Высочайше утвержден. Т-во Скоропеч. А.А. Левенсен, 1892. - 232, 69 с.
55. Минорский В.Ф. История Ширвана и Дербенда X-XI веков. - Москва: издательство восточной литературы, 1963. - 265 с.
56. Морачевский В.В. Екатеринослав и расходящияся от него пути // Россия. Полное географическое описание нашего отечества - настольная и дорожная книга для русских людей / Под общим руководством П.П. Семенова-Тян-Шанского, вице-председателя Императорского Географического Общества, В.И. Ламанского, бывшего председателя отделения этнографии Императорского Русского Географического Общества. - Санкт-Петербург: издание А.Ф. Девриена, 1910. - Том четырнадцатый. Новороссия и Крым. - С. 556-688.
57. Мровели Леонти. Жизнь картлийских царей. Извлечение сведений об абхазах, народах Северного Кавказа и Дагестана / Перевод Г.В. Цулая.- Москва: Наука, 1979. - 104 с. [с. 95]
58. Нарты. Осетинский героический эпос / Составители Т.А. Хамицаева и А.Х. Бязыров. - Москва: Наука, 1989. - Кн. 2. - 494 с.
59. Новицкий Я. Духовный мир в представлении малороссийского народа. Сказания, суеверия и верования, собранные в Екатеринославщине // Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии. - Екатеринослав, 1912. - Вып. 8. - С. 161-184.
60. Новицкий Я.П. Народная память о Запорожье. Предания и рассказы, собранные в Екатеринославщине. 1875 - 1905 г. - Екатеринослав: типография Губернского Земства, 1911. - 118 с.
61. Новицкий Я.П. С берегов Днепра // Сборник статей Екатеринославского научного общества по изучению края. - Екатеринослав: типография Губернского Земства, 1909. - С. 2-213.
62. Осетины глазами русских и иностранных путешественников (XIII-XIX вв.) / Составление, вводная статья и примечания Б.А. Калоева. - Орджоникидзе: Северо-Осетинское книжное издательство, 1967. - 320 с.
63. [Полное собрание русских летописей]. - Санкт-Петербург: печатня В. Головина, 1871. - [Т.2.] Летопись по Ипатскому списку. - ІХ, 616, 33, 28, 12 с.
64. Полное собрание русских летописей. - Санкт-Петербург: типография Министерства внутренних дел, 1885. - Том десятый. Летописный сборник, именуемый Патриаршею или Никоновскою летописью. - 6, 244 с.
65. Преображенский А. Этимологический словарь русского языка. - Москва: типогр. Г. Лисснера и Д. Совко, 1910. - Т. 1: А - О. - 674 с.
66. Пфаф В.Б. Материалы для истории осетин // Сборник сведений о кавказских горцах, издаваемый с соизволения его императорского высочества Главнокомандующего Кавказскою Армиею при Кавказском горском управлении. - Тифлис: типография Главного Управления Наместника Кавказского, 1871. - Выпуск V. - С. 1-100.
67. Розенфельд А.З. Великаны в таджикском фольклоре и топонимике // Фольклор и этнография: Связи фольклора с древними представлениями и обрядами. - Ленинград: Наука, 1972. - С. 92-96.
68. Салагаева З.М. От Нузальской надписи к роману: Проблема генезиса и становления осетинской прозы. - Орджоникидзе: Ир, 1984. - 312 с.
69. Санакоев М.П. Дружба, скрепленная в веках. - Цхинвали: Ирыстон, 1983. - 124 с.
70. Севортян Э.В. Этимологический словарь тюркских языков. Общетюркские и межтюркские основы на букву «Б». - Москва: Наука, 1978. - 349 с.
71. Скитский Б. Очерки по истории осетинского народа с древнейших времен до 1867 года. - Владикавказ: Евразия, 2009. - 221 с.
72. Советова О.С. Сюжет с великанами на скалах Тепсея // Скифо-сибирский мир: искусство и идеология. - Новосибирск: Наука, 1987. - С. 173-176.
73. Сокаева Д.В. Легенды и предания осетин: контекст традиции. - Владикавказ: ИПО СОИГСИ, 2010. - 280 с.
74. Ставровский Я.Ф. Горный Крым и Керченский полуостров // Россия. Полное географическое описание нашего отечества - настольная и дорожная книга для русских людей / Под общим руководством П.П. Семенова-Тян-Шанского, вице-председателя Императорского Географического Общества, В. И. Ламанского, бывшего председателя отделения этнографии Императорского Русского Географического Общества. - Санкт-Петербург: издание А.Ф. Девриена, 1910. - Том четырнадцатый. Новороссия и Крым. - С. 689-8178.
75. Старицький М. Молодість Мазепи. Руїна. - Київ: Центр духовної культури, 1997. - 984 с.
76. Татаринцев Б.И. Этимология тюркского названия богатыря // Советская тюркология. - Баку, 1987. - № 4. - С. 90-96.
77. Трубачев О.Н. Indoarica в Северном Причерноморье: Реконструкция реликтов языка. Этимологический словарь. - Москва: Наука, 1999. - 320 с.
78. Туаллагов А.А. Скифо-сарматский мир и нартовский эпос осетин. - Владикавказ: издательство Северо-Осетинского университета, 2001. - 315 с.
79. Фасмер Макс. Этимологический словарь русского языка. - Москва: Прогресс, 1986. - Том I (А-Д). - 576 с.
80. Фоменко В. Звідки ця назва? - Дніпропетровськ: Промінь, 1969. - 104 с.
81. Цулая Г.В. Грузинский «Хронограф» XIV в. о народах Кавказа // Кавказский этнографический сборник. - Москва: Наука, 1980. - Том VII. - С. 193-208.
82. Чичинадзе 3. История Осетии по грузинским источникам. Составлена на основе устных сказаний, народных преданий и сохранившихся старинных сведений. - Цхинвал: Полиграфическое производственное объединение республики Южная Осетия, 1993. - 166 с.
83. Чурсин Г.Ф. Талыши: (Этнографические заметки) // Известия Кавказского историко-археологического института в Тифлисе. - Тифлис: Академия наук СССР, 1926. - Том IV. - С. 15-40.
84. Шапошников А.К. Сарматские и туранские языковые реликты Северного Причерноморья // Этимология 2003-2005. - Москва: Наука, 2007. - С. 255-322. [с. 96]
85. Эварницкий Д.И. Вольности запорожских козаков. - Санкт-Петербург: типолитогр. и фот. П.И. Бабкина, 1898. - 405, IV с.
86. Южный Алексей. На Днепровских порогах и два дня у штундистов: Записки путешественника // Вестник Европы. - Санкт-Петербург, 1881. - Том IV. - С. 399-419.
87. Яворницький Д.І. Дніпрові пороги. Альбом фотографій з географічно-історичним нарисом. - Харків: Державне видавництво України, 1928. - 76, 22 с.
88. Alemany Agusti. The «Alanic» title *Baγātar // Nartamongae. The Journal of Alano-Ossetic Studies; Epic, Mythology & Language. - Paris - Vladikavkaz/Dzaewydžyqaew, 2002. - Volume 1. - № 1. - P. 77-86.
89. Bailey H.W. Ossetic (Nartä) // Traditions of Heroic and Epic Poetry. - London: W.S. Manley & Son Limited, 1980. - Volume 2. - P. 236-267.
90. Brückner Aleksander. Słownik etymologiczny języka polskiego. - Warszawa: Wiedza Powszechna, 1985. - 806 s.
91. Doerfer Gerhard. Türkische und mongolische Elemente im Neupersischen unter besonderer Berücksichtigung älterer neupersischer Geschichtsquellen, vor allem der Mongolen- und Timuridenzeit. - Wiesbaden: Franz Steiner Verlag GmbH, 1965. - Band II: Türkische Elemente im Neupersischen, alif bis ta. - 671 S.
92. Golden Peter B. Khazar Studies: An Historico-Philological Inquiry into the Origins of the Khazars. - Budapest: Akadémiae Kiadó, 1980. - Volume 1. - 291 p.
93. Machek Václav. Etymologický slovník jazyka českého. - Praha: Československá akademie věd, 1957. - 866 s.
94. Miklosich Franz. Etymologisches Wörterbuch der slavischen Sprachen. - Wien: Wilhelm Braumüller, 1886. - VIII, 548 S.
95. Moravcsik Gyula. Byzantinoturcica. - Leiden: E.J. Brill, 1983. - II. Sprachreste der Türkvölker in den byzantinischen Quellen. - XXV, 376 S.
96. Reizek Jiří. Český etymologický slovník. - Brno-Praha: Leda, 2001. - 752 s.
97. Sophoulis Panos. Byzantium and Bulgaria, 775-831. - Leiden: Koninklijke Brill NV, 2011. - XVIII, 367 p.
Kostyantyn Rakhno
Bohatyri: an Archaic Plot in the Folklore of the Southern Dnieper Region
Summary
The article deals with the Ukrainian legends of the Southern Dnieper Region about epic giants creating the Dnieper rapids by tossing lumps of rock. They were also connected with Kamyana Mohyla in the Molochna River valley. These legends have the parallels among the Ossetes and the Shorians, that points on their possible Sarmatian-Alanian origin. They reflect the ancient dualistic world-view. The terim bohatyr itself is Iranian by its origin too and owed its appearance to the language of the Alans. The author has made a conclusion, that this folklore motif has been inhereted from the Iranian-speaking population of the steppes.
Константин РАХНО
Богатыри: архаический сюжет в фольклоре Южного Поднепровья.
Статья посвящена изучению украинских народных легенд Южного Поднепровья. Проанализированы сюжеты, в которых говорится о богатырях-великанах, создающих пороги на Днепре путем бросания скал. Автор связывает их топонимически с Каменной Могилой в долине реки Молочной. С привлечением широкого сравнительного материала рассмотрены параллели этих легенд в эпосе осетин и шорцев, что дает повод указывать на их возможное сармато-аланское происхождение. По мнению исследователя, эти легенды о богатырях отражают древнее дуалистическое мировосприятие, а термин «богатырь», очевидно, является иранским по происхождению и обязан своему появлению языку аланов. В выводах указано, что фольклорный мотив о богатырях, вероятно, унаследован от ираноязычного степного населения.
Ключевые слова: богатырь, легенда, фольклор, сюжет, верования, иранцы, текст, архаический. [с. 97]