Герасим Смотрицький про середньовічні українські зачіски
Шановний друг smelding не раз і не два порушував питання походження зачіски великого князя Святослава Хороброго і козаків.
Хотілося б звернути увагу громадськости на одне відоме й, разом із тим, маловідоме джерело з історії зовнішнього вигляду українців - це «Ключ царства небесного» першого ректора Острозької академії Герасима Смотрицького (Острог, 1587 рік). Я звернув на нього увагу ще студентом, уважно читаючи п'ятий том «Історії української літератури» великого Михайла Грушевського. Викладаючи скарги на католицькі впливи, автор зауважує наступне:
«Не Божіе ли то и церкви его святое соборное апостолское истинныє уставы опустивши, папежескіе и донынѣ многіе на лицахъ своихъ явне носять? Ач и то якъ не певные, не вси не завжды и не еднако держать: едины по апостольску ростять, другіє по казацку голять - толко въ томъ ихь чинъ превышають, же и усомъ не отпущаютъ, - а третиє по дъворску обрезують».
До чого це я? А от до чого. Всупереч ордам шукачів тюркського коріння козаччини, ніхто з козацьких сучасників, зокрема вороже налаштованих до козаків, ніде й ніколи не називає їхню зачіску татарською, черкеською чи турецькою. Ні православні, ні греко-католики, ні римо-католики, ні москвини, ні литвини, ні поляки. Хоча такий закид легко допоміг би звинуватити ворогів у прихованому магометанстві, відступництві від канонів християнської віри й т.д., що за середньовіччя було цілком серйозним і небезпечним звинуваченням. Якби чуприна справді була зачіскою, притаманною татарам і/або туркам, се була б очевидна й неспростовна річ, яку самі січовики й городові козаки не спромоглися б заперечити, бо як виглядає литовський і кримський татарин, черкес або турок, мешканці й Московщини, й Речі Посполитої пречудово знали. Ніхто з тих, хто бачив запорожців живцем, навіть належачи до їхніх ворогів, ніколи не каже, що козацька ноша волосся хоч би віддалено скидається на зачіски татарви, черкесів або ж османів. Крім того, на кінець XVI століття козацький спосіб підстригання волосся вже є загальновідомим і узвичаєним, не потребуючи пояснень. Усі читачі полемічного твору чудово знають, який він. Се один із тих випадків, коли має братися до уваги й мовчання джерел.
А наступним кроком має стати з'ясування, чи мешканці Османської імперії бачили щось своє, рідне, знайоме в козацьких чупринах. Адже, коли вірити шовіністично налаштованим краєзнавцям, які скрізь бачать тюркське, то мали б... Але ж ні. Про це - іншим разом.