Микола КОРПАНЮК ЯК БУТИ УКРАЇНЦЕМ В УКРАЇНІ?
ЯК БУТИ УКРАЇНЦЕМ В УКРАЇНІ?
Обговорюємо проект шкільного підручника з історії
Микола КОРПАНЮК,
доктор філологічних наук,
професор,
м. Переяслав-Хмельницький
Про те, що нинішня центральна влада буде антиукраїнською, свідчила не лише діяльність реґіоналів і комуністів у Верховній Раді впродовж 2005-2009 років, а й гостро-настирлива антиукраїнська пропаганда в російських ЗМІ, в упертому небажанні президента Росії співпрацювати з президентом України В. Ющенком, упереджено-здирницька економічна політика кремлівських очільників щодо України. Московські політики, політологи, історики на догоду владі в своїх аналізах причин розпаду СРСР, виходу з нього України та її проєвропейської зорієнтованості побачили в кількох стратегічних прорахунках Кремля. Серед них особливу увагу звернено на те, що Й. Сталінові не треба було загарбувати (“воссоединять”) Західну Україну з підрадянською, бо це шкідливо вплинуло на свідомість недобитих голодоморами, репресіями й майже упокорених і зденаціоналізованих східних українців.
Другий не менш цинічний “висновок” - той, що радянська система не “перемолола” (знищила?, зденаціоналізувала?, виселила?) західних українців, а почала там розвивати “народне господарство”, освіту, проігнорувавши їхню “націоналістичну природу”, що значно посилило вплив останніх у всіх сферах буття України.
Отже, за логікою московських фахівців зі знищення України, вони можуть досягнути відновлення своєї імперії, лише знищивши Українську державу. А щоб це відбулося, то її повинна очолювати не патріотична влада, а прокремлівська. Ця прокремлівська влада на вимогу своїх московських зверхників, які допомогли їй утвердитися в Києві, повинна крок за кроком руйнувати духовність, національну свідомість, історичну пам’ять українців, розігнати по світу з торбами західних українців, дискредитувати, заперечувати, забороняти всі здобутки, традиції, досягнуті українцями за роки незалежності. Особливо вперто й злісно викорчовувати зі свідомості українців переконання про власну самодостатність, державницьку свідомість, переконання, що московські колонізатори царського й комуністичного режимів сплановано винищували наш народ, його культуру, землю, природу.
Московські ідеологи відбудови імперії руками української сателітної влади добиваються нового зомбування вкраїнців у вигідному для них спрямуванні, потроївши економічний, політичний визиск нашої країни, проводячи психологічну війну проти нього на українському та міжнародному рівнях, підбурюючи п’яту колону та шпигунську агентуру до мусованого тиску на владу, на українців з вимогами демонтажу українського державотворення, реабілітації нашої, української, історії, української нації як повнокровної й повноправної господарки на власній землі. Кремлівські керівники нав’язують погляд, що “русскоязичноє мєстноє насєлєніє” нібито дискримінують, аби створити у світі образ українця-лиходія. Це має далекоглядну перспективу: через денаціоналізацію українців створити бажаний ще для радянських імперіалістів російськомовний “гомосовєтікус”, який сам прийде на поклін до батюшки-царя й принесе свою волю, державу, попроситься в прийми “навіки разом”.
Неоколоніальну російську стратегію в березні-травні 2010 року активно втілює в життя сучасна влада. Президент В. Янукович призначає міністром освіти і науки україноненависника Д. Табачника. Скасування донецьким судом указів президента В. Ющенка про надання звання Героїв України С. Бандері, Р. Шухевичу, відмова президента у Страсбурзі від визнання Європою Голодомору 1932-1933 рр. Геноцидом українців, продовження терміну перебування російського флоту в Севастополі, угоди економічної нерівноправної співпраці з Росією - це лише початок. А що буде далі - залежить від громадян України.
У руслі неоколоніального нищення Української держави, перетворення українців на “гомосовєтікусів” задумано проект нового підручника з історії України для школярів. Проект опрацьовано у відомстві українофоба-міністра Д. Табачника. Доручено виробити його концепцію історикам, яких очолює професор Києво-Могилянської академії Наталія Яковенко, знана як шельмувальниця національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, Коліївщини на чолі з М. Залізняком та І. Ґонтою, з пропольських засад. З нею, звичайно, поруч русофіли Толочки та ін.
На вимогу новоколоніальних віянь автори проекту підручника з історії України для шкіл задекларували створення свого дітища поза “державотворчою” програмою 1996 року, поза акцентом на “національній складовій” 2001 року, поза українським етноцентризмом. Їхнє завдання - дати історію не української нації, титульної нації Української держави, споконвічної володарки своїх земель, а “мешканців України”. Н. Яковенко заявляє, що автори проекту уникають “поняття “етнічна територія” взагалі”, а використовують поняття “земля всіх”, “які там споконвіку жили”.
Прозорі обриси Кремля в ідеології цього підручника, коли його автори ставлять під сумнів цілісність українських земель, побутово самобутніх, які пройшли тривалий шлях колоніальної залежності від різних імперій, держав, але етнічно й культурно єдиних. Якщо українці сповідують різноконфесійне віровчення, то це не підстава вважати націю етнічно неєдиною. Єдності нація не втратила, хоч проживають українці на своїх етнічних землях не лише в Україні, а й поза її межами: у Польщі, Словаччині, Угорщині, Румунії, Молдові, Росії, Білорусі.
Розколоти українців наново, пожертвувати Західною Україною заради входження в “єдіную і нєдєлімую” Росію Східної України покликані далекоглядні московські антиукраїнські історики й політтехнологи, щоб позбутися “кричущої анахронізації”, цебто історії України для школярів, яка покликана виховувати жертовних патріотів, національно свідомих будівників свого життя, держави, гордих володарів й оборонців родини, рідного краю, України. Пропонують космополітичний підхід з відомим сюжетом “мой адрєс не дом і нє уліца, мой адрєс Совєтскій Союз”. Їхній, бажаний для Табачників-Яковенків, підручник повинен виховувати безбатченків, готових продаватися всім і продавати все (разом із Табачниками-Яковенками), бути перекотиполем, яке виженуть з України, а тут заселять богообраних людей, здатних бути надійною опорою для Російської імперії.
Позбавити свій народ “песимістичного минулого” заради безмайбуття - мета підручника та його натхненників. Сумніви Н. Яковенко, висловлені на веб-сайті Українського інституту національної пам’яті під час обговорення проекту підручника з історії України, стосовно належності до України Галичини, Буковини, Закарпаття - “територій колишньої Габсбурзької монархії”, що Українська держава 1917-1920 рр. впала жертвою московських більшовиків-імперіалістів ще раз підкреслюють замовний характер цього проекту як складової частини всебічного руйнування сучасної нашої держави кремлівською імперіалістичною системою засобами неоколоніальної політики, закцентованої на використанні руїнників місцевого походження.
Відкидаючи принципи етноцентризму, патріотизму й об’єктивності у висвітленні історії України для дітей, автори лукаво стверджують, що вони хочуть утвердити новий напрям у розвиткові історичної науки - антропоцентризм. А хіба людина, позбавлена історичної пам’яті, патріотичних почувань, закоріненості в рідну землю, - повноцінна? Хіба це гуманно, об’єктивно й антропоцентрично?
Якщо вже автори проектного підручника “об’єктивні”, то чому не висвітлюють питання, як комуністи, очолені Й. Сталіним, щедро (за горілку, як, наприклад, на Гуцульщині) роздавали питомо українські землі Польщі, Словаччині, Угорщині, Румунії, Молдові, Білорусі, Росії?
Український етноцентризм підручника з історії України для шкіл - це не применшування знань про історію поселення на наших землях інших народів та їхню подальшу долю. Потрібні глибші для них знання діти здобудуть з історичного краєзнавства, історій діаспор. Як громадяни України вони повинні добре знати мову, культуру, історію країни, в якій живуть. Інакше вони себе прирікають на роль вічного емігранта. В історії України мусить бути висвітлена історія поселень нацменшин та їхніх відносин із корінним, титульним народом, але з продержавницьких, а не колоніальних засад.
Ігноруючи український фактор в історії України, автори проектного підручника не лише фальшують його, а й чинять злочин проти нації та держави, нав’язуючи знеособлювальну методику нищення етносів “гуманними” методами, спрямовуючи свою працю на задоволення реваншистських потреб імперіалістичних кіл.
Автори, напевне, забули, що наші предки Княжої доби, поруч із назвами Русь, Київська Русь, Переяславська Русь тощо використовували і назву Україна (літописні записки 1187, 1189 і подальших років), чим наголошували на своїй ідентичності. За цією ідентичністю стверджується, що титульним народом були і є зараз українці. Вважати поляків, греків, євреїв, росіян корінними народами в Україні ненауково й неетично щодо нас, українців, і щодо національних меншин. Тому творити історію України як історію людей, що проживають в обмеженій кордонами державі в статусі корінної нації (сюди, окрім українців, належать кримчаки, кримські татари), національних меншин, не треба. Адже саморуїна, яку українці пережили в XVII-XVIII, XX сторіччях, не повинна повторитися. А починалася ця саморуїна також із задоволення особистих амбіцій “претендентів на булаву”, які не цінували власного народу, історії України й українців, не дбали про міцність держави, влади, згуртованість суспільства. Вони хотіли лише влади заради влади, тому шукали підтримки не в Україні, а в Москві, Варшаві, Берліні, Відні. На цей шлях, як бачимо, стала і теперішня влада. Її ідеологічні наставники з Кремля хочуть руками антиукраїнської політичної сили повторити досвід минулого й переконати самих українців і світову громадськість у нездатності нашого народу бути державотворчим, повнокровним, вільним. Їм потрібні раби, “варшавське сміття”, “грязь Москви” (Т. Шевченко). Вони добре знають, що той, хто зрадив раз, у зрадництві не зупиниться; що ті особи, втративши національну ідентичність, дуже жорстокі й агресивні, бо після виконання брудних замовлень стають нікому не потрібними. У цю духовно-психологічну, інтелектуальну, національну прірву ідеологи імперій штовхають морально нестійких людей. Серед них опинилися й історики України, автори проекту підручника з історії України для шкіл, який нав’язує суспільству сучасна влада.
Обговорюємо проект шкільного підручника з історії
Микола КОРПАНЮК,
доктор філологічних наук,
професор,
м. Переяслав-Хмельницький
Про те, що нинішня центральна влада буде антиукраїнською, свідчила не лише діяльність реґіоналів і комуністів у Верховній Раді впродовж 2005-2009 років, а й гостро-настирлива антиукраїнська пропаганда в російських ЗМІ, в упертому небажанні президента Росії співпрацювати з президентом України В. Ющенком, упереджено-здирницька економічна політика кремлівських очільників щодо України. Московські політики, політологи, історики на догоду владі в своїх аналізах причин розпаду СРСР, виходу з нього України та її проєвропейської зорієнтованості побачили в кількох стратегічних прорахунках Кремля. Серед них особливу увагу звернено на те, що Й. Сталінові не треба було загарбувати (“воссоединять”) Західну Україну з підрадянською, бо це шкідливо вплинуло на свідомість недобитих голодоморами, репресіями й майже упокорених і зденаціоналізованих східних українців.
Другий не менш цинічний “висновок” - той, що радянська система не “перемолола” (знищила?, зденаціоналізувала?, виселила?) західних українців, а почала там розвивати “народне господарство”, освіту, проігнорувавши їхню “націоналістичну природу”, що значно посилило вплив останніх у всіх сферах буття України.
Отже, за логікою московських фахівців зі знищення України, вони можуть досягнути відновлення своєї імперії, лише знищивши Українську державу. А щоб це відбулося, то її повинна очолювати не патріотична влада, а прокремлівська. Ця прокремлівська влада на вимогу своїх московських зверхників, які допомогли їй утвердитися в Києві, повинна крок за кроком руйнувати духовність, національну свідомість, історичну пам’ять українців, розігнати по світу з торбами західних українців, дискредитувати, заперечувати, забороняти всі здобутки, традиції, досягнуті українцями за роки незалежності. Особливо вперто й злісно викорчовувати зі свідомості українців переконання про власну самодостатність, державницьку свідомість, переконання, що московські колонізатори царського й комуністичного режимів сплановано винищували наш народ, його культуру, землю, природу.
Московські ідеологи відбудови імперії руками української сателітної влади добиваються нового зомбування вкраїнців у вигідному для них спрямуванні, потроївши економічний, політичний визиск нашої країни, проводячи психологічну війну проти нього на українському та міжнародному рівнях, підбурюючи п’яту колону та шпигунську агентуру до мусованого тиску на владу, на українців з вимогами демонтажу українського державотворення, реабілітації нашої, української, історії, української нації як повнокровної й повноправної господарки на власній землі. Кремлівські керівники нав’язують погляд, що “русскоязичноє мєстноє насєлєніє” нібито дискримінують, аби створити у світі образ українця-лиходія. Це має далекоглядну перспективу: через денаціоналізацію українців створити бажаний ще для радянських імперіалістів російськомовний “гомосовєтікус”, який сам прийде на поклін до батюшки-царя й принесе свою волю, державу, попроситься в прийми “навіки разом”.
Неоколоніальну російську стратегію в березні-травні 2010 року активно втілює в життя сучасна влада. Президент В. Янукович призначає міністром освіти і науки україноненависника Д. Табачника. Скасування донецьким судом указів президента В. Ющенка про надання звання Героїв України С. Бандері, Р. Шухевичу, відмова президента у Страсбурзі від визнання Європою Голодомору 1932-1933 рр. Геноцидом українців, продовження терміну перебування російського флоту в Севастополі, угоди економічної нерівноправної співпраці з Росією - це лише початок. А що буде далі - залежить від громадян України.
У руслі неоколоніального нищення Української держави, перетворення українців на “гомосовєтікусів” задумано проект нового підручника з історії України для школярів. Проект опрацьовано у відомстві українофоба-міністра Д. Табачника. Доручено виробити його концепцію історикам, яких очолює професор Києво-Могилянської академії Наталія Яковенко, знана як шельмувальниця національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, Коліївщини на чолі з М. Залізняком та І. Ґонтою, з пропольських засад. З нею, звичайно, поруч русофіли Толочки та ін.
На вимогу новоколоніальних віянь автори проекту підручника з історії України для шкіл задекларували створення свого дітища поза “державотворчою” програмою 1996 року, поза акцентом на “національній складовій” 2001 року, поза українським етноцентризмом. Їхнє завдання - дати історію не української нації, титульної нації Української держави, споконвічної володарки своїх земель, а “мешканців України”. Н. Яковенко заявляє, що автори проекту уникають “поняття “етнічна територія” взагалі”, а використовують поняття “земля всіх”, “які там споконвіку жили”.
Прозорі обриси Кремля в ідеології цього підручника, коли його автори ставлять під сумнів цілісність українських земель, побутово самобутніх, які пройшли тривалий шлях колоніальної залежності від різних імперій, держав, але етнічно й культурно єдиних. Якщо українці сповідують різноконфесійне віровчення, то це не підстава вважати націю етнічно неєдиною. Єдності нація не втратила, хоч проживають українці на своїх етнічних землях не лише в Україні, а й поза її межами: у Польщі, Словаччині, Угорщині, Румунії, Молдові, Росії, Білорусі.
Розколоти українців наново, пожертвувати Західною Україною заради входження в “єдіную і нєдєлімую” Росію Східної України покликані далекоглядні московські антиукраїнські історики й політтехнологи, щоб позбутися “кричущої анахронізації”, цебто історії України для школярів, яка покликана виховувати жертовних патріотів, національно свідомих будівників свого життя, держави, гордих володарів й оборонців родини, рідного краю, України. Пропонують космополітичний підхід з відомим сюжетом “мой адрєс не дом і нє уліца, мой адрєс Совєтскій Союз”. Їхній, бажаний для Табачників-Яковенків, підручник повинен виховувати безбатченків, готових продаватися всім і продавати все (разом із Табачниками-Яковенками), бути перекотиполем, яке виженуть з України, а тут заселять богообраних людей, здатних бути надійною опорою для Російської імперії.
Позбавити свій народ “песимістичного минулого” заради безмайбуття - мета підручника та його натхненників. Сумніви Н. Яковенко, висловлені на веб-сайті Українського інституту національної пам’яті під час обговорення проекту підручника з історії України, стосовно належності до України Галичини, Буковини, Закарпаття - “територій колишньої Габсбурзької монархії”, що Українська держава 1917-1920 рр. впала жертвою московських більшовиків-імперіалістів ще раз підкреслюють замовний характер цього проекту як складової частини всебічного руйнування сучасної нашої держави кремлівською імперіалістичною системою засобами неоколоніальної політики, закцентованої на використанні руїнників місцевого походження.
Відкидаючи принципи етноцентризму, патріотизму й об’єктивності у висвітленні історії України для дітей, автори лукаво стверджують, що вони хочуть утвердити новий напрям у розвиткові історичної науки - антропоцентризм. А хіба людина, позбавлена історичної пам’яті, патріотичних почувань, закоріненості в рідну землю, - повноцінна? Хіба це гуманно, об’єктивно й антропоцентрично?
Якщо вже автори проектного підручника “об’єктивні”, то чому не висвітлюють питання, як комуністи, очолені Й. Сталіним, щедро (за горілку, як, наприклад, на Гуцульщині) роздавали питомо українські землі Польщі, Словаччині, Угорщині, Румунії, Молдові, Білорусі, Росії?
Український етноцентризм підручника з історії України для шкіл - це не применшування знань про історію поселення на наших землях інших народів та їхню подальшу долю. Потрібні глибші для них знання діти здобудуть з історичного краєзнавства, історій діаспор. Як громадяни України вони повинні добре знати мову, культуру, історію країни, в якій живуть. Інакше вони себе прирікають на роль вічного емігранта. В історії України мусить бути висвітлена історія поселень нацменшин та їхніх відносин із корінним, титульним народом, але з продержавницьких, а не колоніальних засад.
Ігноруючи український фактор в історії України, автори проектного підручника не лише фальшують його, а й чинять злочин проти нації та держави, нав’язуючи знеособлювальну методику нищення етносів “гуманними” методами, спрямовуючи свою працю на задоволення реваншистських потреб імперіалістичних кіл.
Автори, напевне, забули, що наші предки Княжої доби, поруч із назвами Русь, Київська Русь, Переяславська Русь тощо використовували і назву Україна (літописні записки 1187, 1189 і подальших років), чим наголошували на своїй ідентичності. За цією ідентичністю стверджується, що титульним народом були і є зараз українці. Вважати поляків, греків, євреїв, росіян корінними народами в Україні ненауково й неетично щодо нас, українців, і щодо національних меншин. Тому творити історію України як історію людей, що проживають в обмеженій кордонами державі в статусі корінної нації (сюди, окрім українців, належать кримчаки, кримські татари), національних меншин, не треба. Адже саморуїна, яку українці пережили в XVII-XVIII, XX сторіччях, не повинна повторитися. А починалася ця саморуїна також із задоволення особистих амбіцій “претендентів на булаву”, які не цінували власного народу, історії України й українців, не дбали про міцність держави, влади, згуртованість суспільства. Вони хотіли лише влади заради влади, тому шукали підтримки не в Україні, а в Москві, Варшаві, Берліні, Відні. На цей шлях, як бачимо, стала і теперішня влада. Її ідеологічні наставники з Кремля хочуть руками антиукраїнської політичної сили повторити досвід минулого й переконати самих українців і світову громадськість у нездатності нашого народу бути державотворчим, повнокровним, вільним. Їм потрібні раби, “варшавське сміття”, “грязь Москви” (Т. Шевченко). Вони добре знають, що той, хто зрадив раз, у зрадництві не зупиниться; що ті особи, втративши національну ідентичність, дуже жорстокі й агресивні, бо після виконання брудних замовлень стають нікому не потрібними. У цю духовно-психологічну, інтелектуальну, національну прірву ідеологи імперій штовхають морально нестійких людей. Серед них опинилися й історики України, автори проекту підручника з історії України для шкіл, який нав’язує суспільству сучасна влада.