Чому програв Тягнибок?
А й дійсно - чому?
ВО «Свобода» мала певну електоральну базу, можна було б, спираючись на неї, провести президентську виборчу кампанію з кращим результатом, аніж понурий 1, 4 %. Тим більше, що на тлі пожованої й старої неукраїнки Юлії Капітельман підтягнутий Олег Ярославович виглядав дуже браво, а позбавлений гуманітарної програми і некультурний на вигляд південець Дмитро Ярош йому явно був не конкурент.
Стати одним із фаворитів на перегонах Тягнибокові завадила архаїчна ідеольоґія, що не враховує настроїв суспільства. Ні, справа не в ксенофобії, навпаки, для неї як ніколи широкий простір. А от виразна лівизна, тобто зацикленість на соціяльних програмах і примітивна антиолігархічність, успадкована навіть не стільки від лівацької ОУН, яка на диво непогано вписалася в ліберальне сьогодення, скільки від німецьких націонал-соціялістичних ренеґатів Ґреґора й Отто Штрассерів, призвела до програшу. Спроба зреалізувати на практиці всі постулати штрассерівської лайт-версії нацизму виявилася невдалою.
Як відомо, в грудні 1932 року канцлер Ваймарської республіки генерал Курт фон Шляйхер - один із архітектів німецько-совєтської військової співпраці, що мав добрі зв’язки в лівих і профспілкових колах, - на таємному рандеву запропонував зробити Штрассера прем’єр-міністром Пруссії і віце-канцлером Німеччини в обмін на розкол у NSDAP й ізоляцію Гітлерового крила. Цей задум провалився, проте його втілив Олег Тягнибок, чий ідеольоґ Юрій Михальчишин уславився симпатіями до штрассеризму, - пішовши в коаліцію до соціялістки Юлії Тимошенко й відцуравшись частини колишніх ідей. От лише він не врахував, що штрассерівські ідеї експропріяції великого капіталу й націоналізації економіки не знайдуть підтримки в тому прошарку українського населення, котрий сповідує націоналізм. Останній в Україні завжди був, є й буде буржуазним. І дійсно, досить поглянути на склад «Небесної сотні», щоб зрозуміти, що націоналістичні переконання зараз близькі не «гнобленому робітництву», а студентам, селянам і фермерам, службовцям, інженерам, вчителям і викладачам, працівникам культури, інтелектуалам. «Креативна кляса» - поняття, що так не подобається москалям. Саме ці люди говорять українською, читають українською, слухають українські пісні й хочуть українського трактування історії. Цим людям не потрібні «децентралізація», «націоналізація» та «збільшення соціяльних виплат», бо під субсидії й державні допомоги вони не потрапляють, зате гроші на утримання орди пільговиків лупляться соціялістичною державою саме з них. Вони знають, що будь-які зазіхання на приватну власність невдовзі торкнуться і їх. Зате ці люди чітко зорієнтовані на евроінтеґрацію та вступ до НАТО, чого Тягнибок, знову-таки виходячи з порослих мохом ідей штрассеризму з його ізоляціонізмом, не врахував.
У «Небесній сотні» не було правосекторівців, зате були свободівці, але сам Олег Ярославович демонстративно цурався радикального натовпу й виринав лише в складі опозиційної трійці, хоча якби очолив борню - був би переможцем. У парляменті, крім пари побоїщ, свободівці ні на що не спромоглися, а їхня українськість обмежилася знаменитими вигуками «Ук-ра-їн-ська», котрі теж швидко перевелися. Різні «соціяльні активісти», що товпилися довкола, також справляли огидне враження, тому тим, хто виходив зі «Свободи», помітно симпатизували. Відсутности радикалізму й участи в коаліції йому теж не вибачили, бо нарід добре розумів, що голос за Тягнибока - то голос за Тимошенко. Колись німці не повірили спершу одному, далі іншому Штрассерові - тепер українці не повірили Тягнибокові. Ну й що йому робити тепер? Залишається лише путч штурмовиків. У ролі Ернста Рьома - лівого очільника штурмових загонів, одержимого ідеєю соціялістичної революції, - антиглобаліст Дмитро Ярош, у ролі лівого екс-канцлера Курта фон Шляйхера - соціялістка Юлія Тимошенко, в ролі ображеного патріота з лівацькими тенденціями Ґреґора Штрассера... Олег Ярославович??? Обіцянка лідеркою БЮТ «другого етапу революції» химерним чином перегукується з березневими, гм, підлітковими (висловимося пристойно) мріями тризубівців про те, як «бійці «Правого сектора» знаходяться в середині Ради і встановлюють цілковитий контроль над депутатами, погрожуючи їм невідкладною розправою. Депутати приймають декрет, у котрому констатують факт власної непрофесійності, а також антидержавної діяльності тимчасового уряду, оголошують надзвичайну ситуацію в країні і проголошують Дмитра Яроша в. о. Президента України з розширеним переліком повноважень. Частина депутатів після цього усе ж або ліквідується, або ув’язнюється. Паралельно має бути встановлений контроль над головними телестудіями країни...» - далі суцільний екстаз і приємна вологість у штанях мрійника, але... «Ніч довгих ножів» нікому з них не сниться?
Чи існує шанс порятувати проект? Доки він не повернеться на рейки етнонаціоналізму, не залишить соціяльність соціялістам і не почне мати й виголошувати власну, а не коаліційну позицію з усіх питань, толку з нього не буде. Певний час «Свобода» продержиться на міцній (етнонаціоналістичній) середній ланці, але швидкість вона вже втрачає. Можливо, прийшов час нового, більш консервативного правого проекту...