Юкіо Місіма, або «Геталія» для дорослих
Ніколи не розумів тих, хто захоплюється Юкіо Місімою. Не лише через його нарцисичний гомосексуалізм, який так прийшовся до смаку Едуарду Лімонову й Алєксандру Дуґіну. Є щось нещире у путчі вбраних у старанно вимудрувані опереткові однострої гарненьких студентиків із «Товариства Щита» під проводом наставника-культуриста. Це костюмована вистава, що, радше, дискредитує, ніж оживлює монархічну ідею. Ніякого відновлення монархії там на меті, на превеликий жаль, не було, лише створення декорації для театралізованого самогубства.
П'єса Місіми «Мій друг Гітлер» (1968) мене в тому остаточно переконала. Нічого гітлеристського в ній, усупереч назві, немає. Власне, вона навіть розглядається як антифашистська її перекладачем на російську мову, відомим ліберальним письменником грузинсько-жидівського походження Борисом Акуніним (Чхартішвілі). Й у саме такій якості йшла на сценах російських театрів.
Йдеться в ній про «Ніч довгих ножів» - подію в історії Німеччини, що так імпонувала видатній українській поетесі Олені Телізі. Канцлер Адольф Гітлер - сильна людина і водночас естет-маляр - долає в собі рештки людяности, зрадивши й убивши свого друга, революційного романтика Ернста Рьома, вождя штурмовиків, задля влади. Власне, саме довірливому й щирому, коли вірити п'єсі, Рьомові належить винесене в заголовок висловлювання. За його вбивством і розтоптаною поетичною дружбою воїнів стоїть підступний, хитрий, потворний фабрикант Крупп, який намовляє Гітлера. Єдність місця, часу й дії, виразні довгі монологи. Всі приречені, мов у античних драмах, - кровопролиття не уникнути й не забути. Читач вгадує фатальну розв'язку вже на початку, так, як греки, котрі вже заздалегідь знали, чим завершиться вистава про царя Едіпа.
Однак це несправжній Рьом і несправжній Гітлер, «Ніч» - надумана, примислена. Бо ж вона є не стільки відтворенням історичної події, скільки белетризованим Юкіо Місімою тим зображенням подій, яке фігурує в антигітлерівській лівій і псевдоправій літературі, переважно штрассеристського й націонал-большевицького штибу, а часом і в клясичних комуністів. Мовляв, Адольф Гітлер продався сумарям-капіталістам, обуржуазився й убив свого найвірнішого друга, ні за що, ні про що винищив авангард консервативної революції та різних корисних, цінних мислителів. Чи це справді так, ніхто дуже й не задумався, читати сучасних істориків ніхто не збирається. А навіщо? Це "загальновідома істина" масової культури. Міт, який не підлягає переглядові.
Симпатії до страченого Рьома цілком зрозумілі, прецінь він, як і автор, був гомосексуалістом.
Власне, графоманська маячня Місіми виглядає як такий собі розрахований на дорослих і трішки яойний різновид аніме «Геталія: Держави Вісі», що є алегоричною інтерпретацією політичних та історичних подій, спочатку переважно Другої Світової війни, в яких різні країни кумедно репрезентуються у вигляді наділених стереотипними рисами людей. Тільки призначення в неї не пізнавально-розважально-гумористичне. Вона насаджує в масову свідомість і закріплює певні ідеольогічні штампи. Вестернізований «самурай» Місіма виявляється дуже корисним драматургом, який вірно служить... лівій ідеї, й не лише своїм хворобливим інтересом до брутальних чоловіків і болючої, кривавої смерти...