Розчарування 2013 року. Частина друга.
Увесь час відкладав написання цієї статті. Бо вона про другий комплекс розчарувань минулого року - той, що стосується Майдану. Проте відчуваю, що мушу сказати. Буду радий, якщо мої враження помилкові, а прогнози не справдяться. Бо Евромайдан - до певної міри модель майбутнього України. Такого, яке намічається.
Почати слід із опозиційної трійки. Однією з головних помилок Майдану було є й те, що в зворушливому "єданнні всіх сил" очільникам трьох опозиційних фракцій парляменту, котрі представляють збанкрутілі партії соціялістичного, агресивно ліволіберального й націонал-большевицького спрямування, дозволили по-тихому поставити себе на роль вождів, опосередкувати всі зовнішні контакти Майдану з владою й зарубіжжям, фактично підмінити його собою. Навіть зарубіжні оглядачі помітили, що дані особи просто узурпували сцену для виступів.
У невтішній перспективі це означає, що всі муки й страждання людей той із трійці, хто прийде до влади, запише як зусилля, спрямовані виключно на його власну інтронізацію. Простіше кажучи, що все це робилося заради його одного.
По-друге, колосальним розчаруванням стала так звана українська "інтелігенція", що вийшла на Майдан. І не лише тому, що переважно це були "гуманісти", демократи й ліберали - не всі з них дурні, декого цікаво й почути, а тому, що там переважали відверті українофоби. В тому числі й ті, хто нападався на українців і боровся з українським націоналізмом, вбачаючи його в усьому підряд. Їм би на коліна... покаятися перед миром-громадою... Попрохати в людей вибачення. Проте чи то через загальну ейфорію, чи то через елементарну політичну безграмотність, чи то через контроль парляментської опозиції над сценою ніхто від них цього не зажадав. Те, що дехто з україноненависників наважився з'явитися на Евромайдані й давати вкраїнцям поради, як жити, це просто ганебно. Судячи з побаченого, саме ці безсоромні мармизи визначатимуть майбутній інтелектуальний ландшафт України, й це сумно. Культура стане однією великою Києво-Брюховецькою академією.
Це тим більше печально, що несподівано з хорошого боку зарекомендували себе християнські церкви, відстоюючи не власне християнську, а двоєвірську лицарську позицію. Особливо приємно, що своїх вірян не залишили на самоті з духовною борнею рідновіри. Це добрий знак для подальшого майбутнього країни.
Третім неприємним моментом минулорічної частини Майдану було те, що порядні вкраїнські люди стояли поряд із прямодіївськими потенційними терористами. Не бачу нічого приймовного в співпраці лівих і правих. Так званий "Правий сектор" відігравав у грудні виключно пасивну ролю охоронців і уособлення символічної підтримки з боку націоналістів. Якщо спроектувати на майбутнє, це означає, що подібне неприглядне місце праві займатимуть в українському політикумі. Крім того, неприємно дивувала присутність у "Правому секторі" доморослих евроскептиків із відверто негативним ставленням до Евросоюзу (в українських умовах рівнозначним тихій капітуляції перед Російською Федерацією), яким явно не місце на Майдані. Їх варто було гнати так само, які гомосексуалістів.
Доки обдумувався цей допис, у поточній ситуації відбулися значні зміни. Зокрема, це перехід "Правого сектору" до активних дій, якими пишається українська нація, втрата опозиційною трійкою решток авторитету та їхні перемовини з владою, причому, зважаючи на голосування за закони, в антинаціоналістичному ключі, зростання націоналістичної активности в регіонах, за яким, затаївши подих, стежить вся Европа. Що буде далі - побачимо. Кажуть, що в океані є таке місце, де формується погода на рік, і з літака там видно різні химороди. Таким місцем для України, де формується співвідношення політичних сил і політична культура на певний прийдешній період часу, є Евромайдан.