Штольня
Подивився чергове «диво» вітчизняного кінематографу. Зветься «Штольня» (2006). Анонсовано як перший вітчизняний україномовний трилер.
Мабуть, радше, суржикомовний, бо герої балакають з численними жаргонізмами й російською лайкою. У фільмі звучить російська музика. Чомусь інакше було неможливо. Творці оголосили про кінець в Україні доби поетичного, псевдофілософського й провального в касовому відношенні кінематографу.
Як годиться українській фільмі, поганий, невиразний звук і аматорська режисура. Прикінцевий саундтрек виглядає зовсім недоречно. Хоча грають задовільно. Тривожність і жахітність дається непогано.
До однозначного позитиву слід віднести певний ініціяційний присмак сюжету, де герой-«ботанік» у виконанні Олексія Забєгаєва, на ім'я Мальок (тобто малий, недорослий, такий, що не розвинувся в дорослу особину), пройшовши ліс і спуск у сакральне підземелля з жерцем-убивцею, дорослішає, стає хижим молодим вояком, який здобуває дівчину, тобто доступне ініційованим право на одруження. Недарма він позначає свій шлях, як це роблять герої інціяційних казок. Решті членів парубоцької громади не вдається пройти випробування лябіринтом, голодом і спрагою під керівництвом старого мудрого наставника, й вони закономірно гинуть.
Дуже симпатично й зворушливо виглядає головна героїня Катя (Ольга Сторожук).
Проте сам сюжет, попри ритуально-мітологічно-казкові архетипи, хибує на численні підозрілі моменти та сумбурність. Комічно у режисера Любомира Левицького (Кобильчука) - фахового археолога - виглядає початок розкопок, який ведуть студентки з ідеально нафарбованими нігтями. Так до пуття й не прояснено належність професора до таємних язичників або суперництво з ними. Навіщо Вікі (Світлані Артамоновій) колоти знеболювальне? Вона щось зламала? Звідки черви в герметично закритій банці тушонки? Чи дійсно можна таку тушонку з'їсти, а знеболювальне - вколоти? Навіщо стріляти в професора? З переляку? Звідки взагалі в студента навики стріляння з ППШ? Саме цих пятьох мали принести в жертву чи від них захищали храм у штольні? Це було ситуативно чи запляновано? Жертва оказійна чи вони приносилися стародавньому ідолові постійно? Що це за «треба», коли просто вбивають будь-де й різними способами? Чому головний злочинець, якого, до речі глядачам важко запам'ятати в перших кадрах, тримає свою святиню прямісінько під виходом, який веде нагору, на луг просто неба, неподалік від цивілізації? Її ж знайти можуть.
А сам головний злочинець - їхній тренер із фізкультури (тобто відповідальний за підготовку молоді до дорослого життя!), який таємно поклоняється Перунові в підземному бункері й приносить йому в жертву людей, - ще цікавіший. Він цілком справедливо, як на мій погляд, кидає Мальку в обличчя звинувачення у контртрадиційності й утраті золотого віку: «Ви, християни, забрали у нас все... Ви загнали нас у підземелля... Ви всі - зрадники, бо зрадили Перуна!». А головний герой, якому така правда очі коле, нахабно починає казати, що той запізнився на десять століть... Після цього виникає враження чергової християнської агітки, знятої на замовлення котрогось патріярхату, щоб полякати населення відродженням етнічної релігії. Той факт, що глядачі трилерів - переважно молодь, серед яких політеїстичне слов'янське й германське язичництво, РУНВіра й вікканство на рівних конкурують із християнством, режисером чомусь зігноровано.
Наприкінці герой, який, на протилежність початку фільму, демонструє свої фізичні успіхи, силу й спритність, мав би здобути ідола Бога війни, тобто посісти місце вбитого ним жерця. Замість цього - вибух... Ефектно, але безглуздо. Тому фільм дивитися можна, та лише один раз.
Мабуть, радше, суржикомовний, бо герої балакають з численними жаргонізмами й російською лайкою. У фільмі звучить російська музика. Чомусь інакше було неможливо. Творці оголосили про кінець в Україні доби поетичного, псевдофілософського й провального в касовому відношенні кінематографу.
Як годиться українській фільмі, поганий, невиразний звук і аматорська режисура. Прикінцевий саундтрек виглядає зовсім недоречно. Хоча грають задовільно. Тривожність і жахітність дається непогано.
До однозначного позитиву слід віднести певний ініціяційний присмак сюжету, де герой-«ботанік» у виконанні Олексія Забєгаєва, на ім'я Мальок (тобто малий, недорослий, такий, що не розвинувся в дорослу особину), пройшовши ліс і спуск у сакральне підземелля з жерцем-убивцею, дорослішає, стає хижим молодим вояком, який здобуває дівчину, тобто доступне ініційованим право на одруження. Недарма він позначає свій шлях, як це роблять герої інціяційних казок. Решті членів парубоцької громади не вдається пройти випробування лябіринтом, голодом і спрагою під керівництвом старого мудрого наставника, й вони закономірно гинуть.
Дуже симпатично й зворушливо виглядає головна героїня Катя (Ольга Сторожук).
Проте сам сюжет, попри ритуально-мітологічно-казкові архетипи, хибує на численні підозрілі моменти та сумбурність. Комічно у режисера Любомира Левицького (Кобильчука) - фахового археолога - виглядає початок розкопок, який ведуть студентки з ідеально нафарбованими нігтями. Так до пуття й не прояснено належність професора до таємних язичників або суперництво з ними. Навіщо Вікі (Світлані Артамоновій) колоти знеболювальне? Вона щось зламала? Звідки черви в герметично закритій банці тушонки? Чи дійсно можна таку тушонку з'їсти, а знеболювальне - вколоти? Навіщо стріляти в професора? З переляку? Звідки взагалі в студента навики стріляння з ППШ? Саме цих пятьох мали принести в жертву чи від них захищали храм у штольні? Це було ситуативно чи запляновано? Жертва оказійна чи вони приносилися стародавньому ідолові постійно? Що це за «треба», коли просто вбивають будь-де й різними способами? Чому головний злочинець, якого, до речі глядачам важко запам'ятати в перших кадрах, тримає свою святиню прямісінько під виходом, який веде нагору, на луг просто неба, неподалік від цивілізації? Її ж знайти можуть.
А сам головний злочинець - їхній тренер із фізкультури (тобто відповідальний за підготовку молоді до дорослого життя!), який таємно поклоняється Перунові в підземному бункері й приносить йому в жертву людей, - ще цікавіший. Він цілком справедливо, як на мій погляд, кидає Мальку в обличчя звинувачення у контртрадиційності й утраті золотого віку: «Ви, християни, забрали у нас все... Ви загнали нас у підземелля... Ви всі - зрадники, бо зрадили Перуна!». А головний герой, якому така правда очі коле, нахабно починає казати, що той запізнився на десять століть... Після цього виникає враження чергової християнської агітки, знятої на замовлення котрогось патріярхату, щоб полякати населення відродженням етнічної релігії. Той факт, що глядачі трилерів - переважно молодь, серед яких політеїстичне слов'янське й германське язичництво, РУНВіра й вікканство на рівних конкурують із християнством, режисером чомусь зігноровано.
Наприкінці герой, який, на протилежність початку фільму, демонструє свої фізичні успіхи, силу й спритність, мав би здобути ідола Бога війни, тобто посісти місце вбитого ним жерця. Замість цього - вибух... Ефектно, але безглуздо. Тому фільм дивитися можна, та лише один раз.