Пантелеймон Куліш: "усякому єсть своя кара і награда од Бога"
- Смутно менi,- каже божому чоловiковi,- що в свiтi ледащо панує, а добре за працю й за горе не має жодної награди!
- Не кажи так, синку,- дав одвiт божий чоловiк,- усякому єсть своя кара i награда од Бога.
- Як же? - каже Петро.- Iванець ось вознесен, а Сомко з моїм панотцем гiркую випили.
А божий чоловiк:
- Iванця Бог грiхом уже покарав; а праведному чоловiковi якої треба в свiтi награди? Гетьманство, багатство або верх над ворогом? Дiти тiлько ганяються за такими цяцьками; а хто хоть раз заглянув через край свiту, той iншого блага бажає... Немає, кажеш, награди! За що награди? За те, що в мене душа лучча от моїх ближнiх? А се ж хiба мала милость Господня? Мала милость, що моя душа смiє i зможе таке, що iншому й не присниться?.. Iнший iще скаже, що такий чоловiк, як твiй панотець, уганяє за славою? Химера! Слави треба мировi, а не тому, хто славен? Мир нехай навчається добру, слухаючи, як оддавали жизнь за людське благо; а славному слава у Бога! Так проглаголавши, замовк старий, похилив голову, загадавсь i всi задумались од його речi. Далi поклонивсь божий чоловiк на всi сторони i пiшов з хати почепивши через плече бандуру.
http://lib.ru/SU/UKRAINA/KULISH/unz22267/chorna_r.txt