Тіні зникають опівдні
Большевицький кінематограф навіть відносно пізньої доби - дивна річ, яка потребує обізнаного в психоаналізі критика, котрий спроможеться зробити висновок про психологію його творців.
Випадково подивився кілька серій кіносаги Валєрія Ускова й Владіміра Краснопольського "Тіні зникають опівдні" за однойменним романом совєтського письменника Анатолія Іванова. Стрічка моторошна, відверто маніякальна, навіть якщо оминути те, що вона присвячена темі внутрішнього ворога, злющого й потайного, який ніколи не дрімає. Та й сцени розкуркулення, коли в людей забирають усе їхнє майно й віддають їх під суд, і їм не лишається нічого, крім спрямованої проти комуністів помсти завдовжки в життя, сприймаються не зовсім так, як того прагнули автор і режисер.
Справа не в цьому - епопея жахлива сама по собі. Поряд із нею блідими й нестрашними виглядають голівудські фільми жаху. Тут натуралістично й детально, з якимось несамовитим смакуванням показано нелюдські вбивства жінок і дітей, довгі й витончені знущання, гвалтування - важко навіть уявити, як це писалося, адже всі ці образи, позбавлені навіть краплі людського, треба було носити в собі, продумувати їхні безжальні вчинки, вживатися в їхні збочені, божевільні особистості. Окремою темою є домінування владної примхливої жінки над слабковольними чоловіками-мазохістами. Останні себе комфортніше почувають у ролі керованих. Ось золотопромисловці по-рабськи плазують і по черзі цілують ногу панні, котра жорстоко посміхається, ось сама ця панна Серафима орудує своїм здоровенним, зовні маскулінним, але насправді нездатним їй на опір співмешканцем Костянтином Жуковим (Устином Морозовим) і позбавленим чоловічости, писклявим і бабкуватим попихачем Тарасом. Але такою ж доміною постає й "Червона Мар'я" Воронова - голова колгоспу, що командує чоловіками. Обидві є закінченими фанатичками й очолюють військові загони, тільки різного політичного забарвлення. "І як чобіт мій цілувати відмовився, теж пам'ятай!"
Фільм є підкреслено сексофобським. Атавістичним плотським утіхам віддаються переважно негативні чи перевиховувані дійові особи, той же Устин і Серафима, Фрол Курганов або його безпутний син Митька, натомість позитивні герої є однозначно асексуальними й акреативними. Відкидає будь-які домагання чоловіків большевичка Марія, а її наступник на посаді й однодумець Захар Большаков відмовляється кохатися з такою красивою й жаданою куркулькою Стешею до весілля. На невдалому весіллі просто дивиться тяжким поглядом в одну точку й ніяких емоцій не почуває. Утративши наречену, голова живе бобилем при надмірі незаміжніх жінок, навіть не робить спроб зав'язати романтичні стосунки з учителькою, сина якої він виховує, й створити з нею родину. Вони так і продовжують ділити хлопчика до кінця фільму. Взагалі, ідеалом автора, судячи з усього, є ситуація, коли чоловіки самостійно виховують дітей, як от той же Захар або Онисим Шатров... Родина ж звичайна, з батьком-матір'ю й дітьми, на прикладі тих же Морозових або Курганових змальовується як щось шкідливе, як осередок антикомуністичної релігійности й куркульства, чи просто нещасливе. Родинних сцен у фільмі немає.
Некрокульт Мар'ї підпорядковує собі життя в Зеленому Долі. На її могилі посаджена береза - дерево, що не родить. Вона й по смерті не полишає село, злившись зі скелею свого імени і ставши - при живих чоловікові й доньці - "легендою про горду й сміливу Мар'ю". Мітом тобто. Церква за непотрібністю перетворена на комору. Нова релігія втілюється циклопічними будовами...