Галілеянам - галілейське, або Трішки християнства
Однією з найбільших загадок політики Російської Федерації лишається хворобливе бажання будь-що, за будь-яку ціну поглинути Українську державу. Адекватного пояснення воно так і не знаходить, лишаючись у межах пропагандистського бубоніння про триєдиний народ, який розпався завдяки підступам ворогів і карі Божій за гріхи росіян. Проте свого часу один із найвизначніших українських правих мислителів сьогодення, культуролог Олег Гуцуляк звернув увагу на кореспонденції між Україною й біблійною Галілеєю:
«Галуззю, областю, де "народжується нове", є "п у с т е л я", "к о р д о н", "м е ж а", "к р а й н і с т ь ". Бути біля межі - доля гангстера, козака. Україна - це крайня (грец. Eshata) земля, біля краю буття. З "крайної" для всієї Іудеї Галілеї прийшов Син Божий. Disciti moniti ("Пам’ятайте, попереджені!"). Як для іудея галілеянин, так для росіянина українець, турок чи якут - це "лишь некоторая странность мира" (М. Іверовський). Саме оцінка їх як "дивних", "не таких, як ми (тобто росіяни)" робить з росіян фарисеїв. Вони, фарисеї, одного разу не прийняли Христа» [Гуцуляк Олег. В чому неправий Дугін // http://thule.primordial.org.ua/mesogaia/antidugin.htm].
Тут варто згадати роздуми одного з ідеологів політичного молдаванізму, неотроцкіста Сєрґєя Ерліха, котрий поставив завдання задля збереження російської цивілізації знайти країну, що стане донором нової ідеольогії. Стосунок спадкоємиці до Росії муситиме відповідати взаємозв’язку Стародавнього Риму й християнського Заходу. Російські клясики увійдуть у культурний фонд нової цивілізації на правах «стародавніх авторів». Російська мова продовжила б своє літературне й розмовне існування, подібно до функцій ученої й розмовної латини. Разом із тим язичницькі норови часів «солдатських імператорів» були б пом’якшені новою високодуховною ідеольогією. Можливо, спорідненість буде більш близькою, на кшталт «батьківського комплексу» ненависти, що визначав ставлення християн до юдеїв. Тоді священні книги російської культури складуть «Старий заповіт» нової цивілізації. Безперечно, що Палестина, здатна перетворити Третій Рим, не може перебувати в межах власне російських земель. Над останніми занадто тяжіють традиції всіх минулих поколінь. Адже і християнство не здатне було зародитися в Італії. Місце появи нової цивілізації - десь на околиці, в одній з колишніх совєтських республік. Аналогії у взаємозв’язку і взаємному відштовхуванні завіту Мойсея і благої вісті Ісуса дозволяюють викреслити з прогнозу іновірних «самаритян» Балтії, Центральної Азії та Кавказу. На роль лише наполовину «своєї» Галілеї, що первісно слугувала об’єктом глузування, а мешканці якої в Єрусалимі визнавалися дурними, залишаються єдиновірні білоруси, українці та молдавани [Эрлих С.Е. Россия колдунов-2 // http://content.mail.ru/arch/1990/734450.html]. Таким чином, призначення України з точки зору росіян - стати новим вином у старих міхах, точніше, жертовною кров’ю з кабалістичного канібальського обряду, пиття якої на певний час подовжить життя їхньої немічної й умираючої цивілізації «Нового Єрусалиму».
Під цим кутом зору дуже характерними є риси, які споріднюють никоніянську Росію та Юдею. Зокрема, дуже цікавою є «демонологія» Євангелія від святого Марка. Ось повний список його лексем на позначення темних сил: το πνευμα το ακαθαρτον (дух нечистий ) - 1:23, 26, 27; 3:11, 30; 5:2, 8, 13; 6:7; 7:25; 9:25, το πνευμα αλαλον (дух німий) - 9:17, 25, το δαιμονιον (біс) - 1:34 (bis), 39; 3:15, 22 (bis); 6:13; 7:26, 29, 30; 9:38 (а також 16:9, 17), 'ο δαιμονισθεις (*δαιμονιζομαι; біснуватий, шаленіючий) - 1:32; 5:15, 16, 18, 'ο αρχων των δαιμονιων (князь бісівський) - 3:22, Βεελζεβουλ (Вельзевул) - 3:22, Σατανα (Сатана) - 1:13; 3:23 (bis), 26; 4:15; 8:33. Звернімо увагу: щойно події переносяться з Галілеї в Юдею, геть усі згадки про демонів зникають.
З цього можна зробити помилковий висновок про те, що «Галілея» - на відміну від «Юдеї» - терен, особливо вподобаний демонами. Це нагадує російське сприйняття українців як «демонічного» й «відьмократичного» народу. Проте тут необхідно відчувати, що з моменту Великого Преображення тьма навколо Господа згущується, ущільнюється, як зростає нерозуміння Його Особистості народом та учнями, як світ робиться все більш ворожим Йому. Темрява досягає межі в Гетсиманії. «Темрява, що настала по всій землі аж до години дев’ятої», - містичне вираження того, що сталося в Юдеї, парадигма хронотопу «Юдея». Якщо хронотоп «Галілея» можна зобразити світлим фоном з темними плямами бісівщини, то «Юдея» - терен мороку з рідкісним проблисками слабкого, нестійкого світла: хтось, хто шукає життя вічного (10:17:22, книжник Йосиф (12:28-34; 15:42-46), кентуріон (15:39)... Але темрява згущується катастрофічно, - навіть найближчі учні спокушаються, не вберігшись «закваски Іродової». І Євангеліє від святого Марка приховано показує в цій темряві не тільки діяння Сатани, але й - не називаючи його по імені - самого князя темряви. Одним із «імен Люцифера» в цьому Євангелії є слово Гнатевс (γναφευς, 9:3), унікальне в Новому Заповіті [Торопов Виктор. Гнафевс (Мк.9:3) // http://ru-ellinist.livejournal.com/211728.html]. Суцільна демонічність Росії, її столиць Москви й Петербургу є добре знаним у культурології явищем.
Щоправда, такі паралелі означають, що будь-яка спроба поглинути Україну для Росії обернеться розпадом, розпорошенням росіян азійськими теренами, кризою їхньої фарисейської цивілізації та падінням їхніх торгашних храмів. На зміну їхній ідеольогії прийде нова, українська, так само спрямована на Европу, як і в грецькомовних галілеян.
«Галуззю, областю, де "народжується нове", є "п у с т е л я", "к о р д о н", "м е ж а", "к р а й н і с т ь ". Бути біля межі - доля гангстера, козака. Україна - це крайня (грец. Eshata) земля, біля краю буття. З "крайної" для всієї Іудеї Галілеї прийшов Син Божий. Disciti moniti ("Пам’ятайте, попереджені!"). Як для іудея галілеянин, так для росіянина українець, турок чи якут - це "лишь некоторая странность мира" (М. Іверовський). Саме оцінка їх як "дивних", "не таких, як ми (тобто росіяни)" робить з росіян фарисеїв. Вони, фарисеї, одного разу не прийняли Христа» [Гуцуляк Олег. В чому неправий Дугін // http://thule.primordial.org.ua/mesogaia/antidugin.htm].
Тут варто згадати роздуми одного з ідеологів політичного молдаванізму, неотроцкіста Сєрґєя Ерліха, котрий поставив завдання задля збереження російської цивілізації знайти країну, що стане донором нової ідеольогії. Стосунок спадкоємиці до Росії муситиме відповідати взаємозв’язку Стародавнього Риму й християнського Заходу. Російські клясики увійдуть у культурний фонд нової цивілізації на правах «стародавніх авторів». Російська мова продовжила б своє літературне й розмовне існування, подібно до функцій ученої й розмовної латини. Разом із тим язичницькі норови часів «солдатських імператорів» були б пом’якшені новою високодуховною ідеольогією. Можливо, спорідненість буде більш близькою, на кшталт «батьківського комплексу» ненависти, що визначав ставлення християн до юдеїв. Тоді священні книги російської культури складуть «Старий заповіт» нової цивілізації. Безперечно, що Палестина, здатна перетворити Третій Рим, не може перебувати в межах власне російських земель. Над останніми занадто тяжіють традиції всіх минулих поколінь. Адже і християнство не здатне було зародитися в Італії. Місце появи нової цивілізації - десь на околиці, в одній з колишніх совєтських республік. Аналогії у взаємозв’язку і взаємному відштовхуванні завіту Мойсея і благої вісті Ісуса дозволяюють викреслити з прогнозу іновірних «самаритян» Балтії, Центральної Азії та Кавказу. На роль лише наполовину «своєї» Галілеї, що первісно слугувала об’єктом глузування, а мешканці якої в Єрусалимі визнавалися дурними, залишаються єдиновірні білоруси, українці та молдавани [Эрлих С.Е. Россия колдунов-2 // http://content.mail.ru/arch/1990/734450.html]. Таким чином, призначення України з точки зору росіян - стати новим вином у старих міхах, точніше, жертовною кров’ю з кабалістичного канібальського обряду, пиття якої на певний час подовжить життя їхньої немічної й умираючої цивілізації «Нового Єрусалиму».
Під цим кутом зору дуже характерними є риси, які споріднюють никоніянську Росію та Юдею. Зокрема, дуже цікавою є «демонологія» Євангелія від святого Марка. Ось повний список його лексем на позначення темних сил: το πνευμα το ακαθαρτον (дух нечистий ) - 1:23, 26, 27; 3:11, 30; 5:2, 8, 13; 6:7; 7:25; 9:25, το πνευμα αλαλον (дух німий) - 9:17, 25, το δαιμονιον (біс) - 1:34 (bis), 39; 3:15, 22 (bis); 6:13; 7:26, 29, 30; 9:38 (а також 16:9, 17), 'ο δαιμονισθεις (*δαιμονιζομαι; біснуватий, шаленіючий) - 1:32; 5:15, 16, 18, 'ο αρχων των δαιμονιων (князь бісівський) - 3:22, Βεελζεβουλ (Вельзевул) - 3:22, Σατανα (Сатана) - 1:13; 3:23 (bis), 26; 4:15; 8:33. Звернімо увагу: щойно події переносяться з Галілеї в Юдею, геть усі згадки про демонів зникають.
З цього можна зробити помилковий висновок про те, що «Галілея» - на відміну від «Юдеї» - терен, особливо вподобаний демонами. Це нагадує російське сприйняття українців як «демонічного» й «відьмократичного» народу. Проте тут необхідно відчувати, що з моменту Великого Преображення тьма навколо Господа згущується, ущільнюється, як зростає нерозуміння Його Особистості народом та учнями, як світ робиться все більш ворожим Йому. Темрява досягає межі в Гетсиманії. «Темрява, що настала по всій землі аж до години дев’ятої», - містичне вираження того, що сталося в Юдеї, парадигма хронотопу «Юдея». Якщо хронотоп «Галілея» можна зобразити світлим фоном з темними плямами бісівщини, то «Юдея» - терен мороку з рідкісним проблисками слабкого, нестійкого світла: хтось, хто шукає життя вічного (10:17:22, книжник Йосиф (12:28-34; 15:42-46), кентуріон (15:39)... Але темрява згущується катастрофічно, - навіть найближчі учні спокушаються, не вберігшись «закваски Іродової». І Євангеліє від святого Марка приховано показує в цій темряві не тільки діяння Сатани, але й - не називаючи його по імені - самого князя темряви. Одним із «імен Люцифера» в цьому Євангелії є слово Гнатевс (γναφευς, 9:3), унікальне в Новому Заповіті [Торопов Виктор. Гнафевс (Мк.9:3) // http://ru-ellinist.livejournal.com/211728.html]. Суцільна демонічність Росії, її столиць Москви й Петербургу є добре знаним у культурології явищем.
Щоправда, такі паралелі означають, що будь-яка спроба поглинути Україну для Росії обернеться розпадом, розпорошенням росіян азійськими теренами, кризою їхньої фарисейської цивілізації та падінням їхніх торгашних храмів. На зміну їхній ідеольогії прийде нова, українська, так само спрямована на Европу, як і в грецькомовних галілеян.