Генрі Каттнер. Цитадель пітьми (1939)
- Послухай, о мій повелителю! Я повідаю тобі про вищу відплату і про звитяжних воїнів сивої давнини... Так, давно, дуже давно це було! Тір та Ніневія встигли народитися, досягти розквіту своєї могутності і зрівнятися із землею. На заході юности світу колиска людства - велика імперія Гобі не знала собі рівних за красою і пишністю, але й злий фатум, що настигнув її, був настільки жахливим, що розум людський і донині безсилий уявити собі всю глибину нещасть, які спіткали цю колись благодатну країну.
Тепер про володарку азійських морів нагадують лише руїни колись розкішних палаців і величних храмів, серед яких жалібно ридає вітер, скорботно оплакуючи минулі перемоги. Слухай, о мій королю! Я розповім тобі свої сни і бачення, які нескінченною низкою проходять перед моїм внутрішнім поглядом ...
(З розповідей Сахмета Окаянного)