Козаки Кубанського загону особливого призначення осавула Андрія Шкуро зі стягом свого підрозділу
Військова слава майбутнього громадянина Української держави Андрія Шкуро (Шкури) почала переможну ходу на братовбивчій для українців Першій світовій війні, коли окупаційна російська влада кидала в бій українських солдатів і козаків супроти таких самих українських жовнірів і січових стрільців, теж козацьких нащадків. На початку листопада 1914 року Шкуро в боях під Радом разом із донцями бере в полон багато австрійців, захоплює гармати, кулемети, за що нагороджується Георгіївською зброєю.
У 1915 році Шкуро отримав чин осавула за вміле командування. Вилікувавшись від чергового поранення і користуючись затишшям на фронті, пропонує командуванню проект формування загону спеціального призначення.
Отримавши схвалення своїх ініціатив, Шкуро в грудні 1915 - січні 1916 року з козаків-кубанців організовує "Кубанський кінний загін особливого призначення військового старшини Шкуро" для партизанських дій у тилу противника на Німецькому фронті, в Мінській губернії й у районі Південних Карпат.
Чорне знамено Кубанського кінного загону особливого призначення з зображенням вовчої голови, шапки з вовчого хутра, бойовий клич, який наслідував вовче виття, породили неофіційну назву загону Шкуро - "вовча сотня".
Загін Шкуро здійснював рейди по ворожих тилах, підривав мости, артилерійські склади, громив обози.
Цей загін отримав на фронті широку популярність. Німці оцінили голову Шкуро в 60 тисяч рублів.
Згодом білогвардійська російська офіцерня буде люто ненавидіти Шкуро й заздрити йому, регулярно звинувачуючи його чорноморців у розбійництві, пияцтві й загальній деморалізованості. Це послугує причиною того, що в Другій світовій війні Андрій Шкуро встановить контакт із хорватськими мельниківцями й перейде на бік свого українського народу, щоб змагатися за його свободу на боці країн Вісі.
.