Андре Нортон: Залізна клітка
Колись давно тварини і людина потребували одне одного для того, щоб вижити в дикому і ворожому світі, який був до них однаково суворим. Їхня співдружність була довгою, і вони довго дружили, а потім втратили почуття дружби один до одного. У багатьох нас є тепер прагнення протегувати тваринам, стримувати і обмежувати їхні здібності, порівнювати їхні фізичні якості, розум, саме життя з нашим новим високим становищем. Але тварини живуть в особливому світі - світі, який абсолютно відрізняється від нашого, і більше того - цей світ стародавніший на багато мільйонів років. Вони живуть на землі, в джунглях, в пустелях, в морях і небі. У них є щось таке, що ми, люди, давно втратили або що ми так і не набули. Вони бачать таке, що ми ніколи не зуміємо побачити. Вони чують звуки, які ми ніколи не зуміємо почути. Вони підпорядковуються зоряним і космічним ритмам і циклам, які ми так і не дізнаємося за все життя. Якщо людина зуміє видалити зі свого серця ненависть і страх, тоді співпраця і прихильність запанують між усіма царствами життя. Вінсент і Маргарет Геддіс, з книги «Незнайомий світ тварин і друзів».
Це епіграф до талановитої речі геніяльної Андре Нортон - "Залізна клітка".
Зазвичай я не люблю книг, де герой мусить віддати перевагу якимось напівлюдиноподібним нутріям перед родом людським, бо той виявився не зовсім гуманним. Наприклад, мені зовсім не до вподоби "Слово для світу - ліс" Урсули Ле Гуїн, за всієї глибокої поваги до її таланту. За такою побудовою сюжету, як правило, ховається прихована апологія зради "своїх" на користь "несхожого" супротивника, наприклад, якихось талібів, бо з ними нешляхетно поводяться твої брати по крові та зброї. Читача привчають зраджувати свою цивілізацію під впливом тих модерних емоцій, які дошкульно висміяв Фрідріх Ніцше. Підозрюю, що й "Аватар" мені не сподобається з тієї ж причини...
Але тут - інакше. У цій повісті теж є типові для Нортон мотиви спадку зниклої цивілізації, таємничих артефактів, які десь зберігаються у сховку, дорослішання й опанування певної сили. І наведений вище поворот сюжету, котрий би мене за інших обставин елементарно збісив, також наявний. Але за рахунок прологу й епілогу, що напрочуд зворушливо, до сліз, описують долю нещасної кішки та її крихітних малят, усі акценти змінюються й примушують сприймати книгу зовсім інакше. Андре Нортон одна з небагатьох не забуває про котячу тему ні в фентезі, ні в космічній опері й уміє описати наших улюблених симпапулечок із такою любов"ю й ніжністю!
Чорна з білими плямами кішка незатишно згорнулася в картонній коробці, куди її без церемонії засунули годину тому. Крики протесту і дряпання по покришці не повернули їй свободи. Тепер кішку охопив страх, хоча вона не розуміла слів, які долітали ззовні. Весь ранок сьогодні їй було не по собі - вона чекала кошенят і потрібно було вибратися звідси, щоб знайти зручне місце. Кожен нерв її тіла кричав про це, але всі спроби не принесли їй бажаного звільнення.
При звуці машини, що під'їхала, кішка ще щільніше згорнулася на дні коробки. Потім коробку грубо схопили і струснули, і її стало хитати з боку в бік. Тепер вона була в машині. Кішка занявкала знову, перелякана: їй потрібні були голос і руки, які завжди приносили тепло і безпеку...
Це епіграф до талановитої речі геніяльної Андре Нортон - "Залізна клітка".
Зазвичай я не люблю книг, де герой мусить віддати перевагу якимось напівлюдиноподібним нутріям перед родом людським, бо той виявився не зовсім гуманним. Наприклад, мені зовсім не до вподоби "Слово для світу - ліс" Урсули Ле Гуїн, за всієї глибокої поваги до її таланту. За такою побудовою сюжету, як правило, ховається прихована апологія зради "своїх" на користь "несхожого" супротивника, наприклад, якихось талібів, бо з ними нешляхетно поводяться твої брати по крові та зброї. Читача привчають зраджувати свою цивілізацію під впливом тих модерних емоцій, які дошкульно висміяв Фрідріх Ніцше. Підозрюю, що й "Аватар" мені не сподобається з тієї ж причини...
Але тут - інакше. У цій повісті теж є типові для Нортон мотиви спадку зниклої цивілізації, таємничих артефактів, які десь зберігаються у сховку, дорослішання й опанування певної сили. І наведений вище поворот сюжету, котрий би мене за інших обставин елементарно збісив, також наявний. Але за рахунок прологу й епілогу, що напрочуд зворушливо, до сліз, описують долю нещасної кішки та її крихітних малят, усі акценти змінюються й примушують сприймати книгу зовсім інакше. Андре Нортон одна з небагатьох не забуває про котячу тему ні в фентезі, ні в космічній опері й уміє описати наших улюблених симпапулечок із такою любов"ю й ніжністю!
Чорна з білими плямами кішка незатишно згорнулася в картонній коробці, куди її без церемонії засунули годину тому. Крики протесту і дряпання по покришці не повернули їй свободи. Тепер кішку охопив страх, хоча вона не розуміла слів, які долітали ззовні. Весь ранок сьогодні їй було не по собі - вона чекала кошенят і потрібно було вибратися звідси, щоб знайти зручне місце. Кожен нерв її тіла кричав про це, але всі спроби не принесли їй бажаного звільнення.
При звуці машини, що під'їхала, кішка ще щільніше згорнулася на дні коробки. Потім коробку грубо схопили і струснули, і її стало хитати з боку в бік. Тепер вона була в машині. Кішка занявкала знову, перелякана: їй потрібні були голос і руки, які завжди приносили тепло і безпеку...