Нереальність
Читаю Ісабель Альєнде, "Любов і пітьма".
Доволі грубенька антипіночетівська агітка з нагромадженням жахіть. Часом виникає враження, що її настрочив писака з відомого роману Варґаса Льоси.
З книги випливає, що проти генерала Піночета боролися спадкові революціонери, котрі не бачили іншої мети в житті, пересичена, знуджена молодь із багатих родин, а також... збоченці.
І ще одне, про що обмовилася племінниця соціялістичного людомора, - для всіх цих підпільників нормальне життя було... нереальним, ілюзорним, несправжнім. Вони його просто не сприйммали, тому й були готові до його знищення:
«Відтоді як Франсіско почав працювати в журналі, він відчував, що життя його стало багате на різні несподіванки. Місто для нього було розділене невидимим кордоном: він часто-густо був змушеним його переходити... Однією ногою він стояв у світі вимушених ілюзій, іншою - в реальному світі підпілля. У кожному конкретному випадку він мусив пристосовуватися до вимог моменту; та після рабочого дня, коли в тиші своєї кімнати він подумки перебирав події, що трапилися, то приходив до висновку: в умовах щоденного роздвоєння краще особливо не роздумувати, тоді страх чи гнів будуть не в змозі тебе паралізувати...»
Гадається, що для наших опозиціонерів, які мріють розхитати країну задля примарних «свобод», повалити ненависний їм «режим» навіть ціною обвалу економіки та масового зубожіння, теж є притаманним аналогічне світовідчуття: реальною є лише їня безтямна «боротьба», а життя, яким живуть мільйони українців, - для них якесь несправжнє, на нього можна не зважати, ним вільно можна пожертвувати, переступити через нього, просто не помічати його...
Доволі грубенька антипіночетівська агітка з нагромадженням жахіть. Часом виникає враження, що її настрочив писака з відомого роману Варґаса Льоси.
З книги випливає, що проти генерала Піночета боролися спадкові революціонери, котрі не бачили іншої мети в житті, пересичена, знуджена молодь із багатих родин, а також... збоченці.
І ще одне, про що обмовилася племінниця соціялістичного людомора, - для всіх цих підпільників нормальне життя було... нереальним, ілюзорним, несправжнім. Вони його просто не сприйммали, тому й були готові до його знищення:
«Відтоді як Франсіско почав працювати в журналі, він відчував, що життя його стало багате на різні несподіванки. Місто для нього було розділене невидимим кордоном: він часто-густо був змушеним його переходити... Однією ногою він стояв у світі вимушених ілюзій, іншою - в реальному світі підпілля. У кожному конкретному випадку він мусив пристосовуватися до вимог моменту; та після рабочого дня, коли в тиші своєї кімнати він подумки перебирав події, що трапилися, то приходив до висновку: в умовах щоденного роздвоєння краще особливо не роздумувати, тоді страх чи гнів будуть не в змозі тебе паралізувати...»
Гадається, що для наших опозиціонерів, які мріють розхитати країну задля примарних «свобод», повалити ненависний їм «режим» навіть ціною обвалу економіки та масового зубожіння, теж є притаманним аналогічне світовідчуття: реальною є лише їня безтямна «боротьба», а життя, яким живуть мільйони українців, - для них якесь несправжнє, на нього можна не зважати, ним вільно можна пожертвувати, переступити через нього, просто не помічати його...