Пісьма іздалєка
Уродженець паскудного й запльованого чайнатауна Холуйкова (Харкова), напівкацап Дмітрій Рєзнічєнкоreznichenko_d, котрий уславився антиукраїнськими есеями на захист кацапськомовности та маханням кулаками перед камерами на боці газпромівської опозиції, відзначився черговим подвигом.
Цього разу це - «Пісьмо русскому другу».
Одразу слід зазначити, що цей друг - не миролюбний турист, який заїхав до України і з цікавістю дивиться на наші пам’ятники, не партнер із бізнесу, не колега-науковець, не чийсь родич із Росії і не дружній націонал-демократ або націонал-солідарист, яким можна розповісти про Мазепу чи Бандеру.
Це Євґєній Долґанов, гівнорокер, фронтмен імперської групи «Русскій стяґ» (так, між іншим, долгани - то один із корінних народів Півночі).
«Ми таґда баролісь за украінскій язик, протів русіфікаціі, но ми нє хатєлі бароться с русскімі, і ми с вами ґаварілі. Проста сідєлі, ґаварілі, слушалі твоі песні. Думаєшь, лєґко било убедіть ребят нє кідаться без аґлядкі в драку, а нємножка, буквальна чутачку паслушать?..
Помнішь? Ми тагда вияснілі, кто такіє малароси, і пачєму ви відітє пєрєд сабой украінцев. Ми разабралісь, как в спіскє арґанізатарав вашєй прабєжкі аказалісь черві із ЕСМ. Мы понялі, пачєму ви нєсьотє імпєрскій флаґ, і пачєму для вас он імєєт вовсє нє то значєніє, что для нас».
Ти ба, які понятливі... Далі - зворушлива фоточка під «русскім стяґом». Тим самим, під яким убивали й убивають українців.
Враховуючи, що в Діми знань із історії й етнології нерідного йому українського народу тамбовський вовк наплакав, можна уявити, що він їм там плів про «малоросів» і «українців».
Та важливо не це.
Для Найемового улюбленця українство - це щось таке, в що можна людину навернути, штучне й зовнішнє; а ворожий співун - частково свій, новоспечений свободівець сідає з ним «на радном язикє пабазаріть», а потім дивується й обурюється, чому горлодер не зайшов до них у гості, коли вдруге приїхав співати для кремлівських наймитів: «Чьорт пабєрі, Жєня, я би хатєл увідєть тєбя снова. У меня мноґае накопілась за этат ґод, чєм я хатєл би падєліться с табой, і услишать, что ти скажєшь в атвєт. Я би хатєл пазнакоміть тєбя са сваімі таваріщамі, каторим єсть что сказать а русскай ідєє, патаму чта ані мноґа, очєнь мноґа вистрадалі за нєйо. Мы бы долга сідєлі, ґаварілі, слушалі тваі пєсні, вєдь таґда, ґод назад, ми рассталісь почті друзьямі».
Я розчулений! Так не по-чоловічому ніжно й пристрасно, з тугою...
Це ворожий агітатор, із ним не «пєрєтірать» треба у компанії окупантів, які, живучи в Україні, «мноґа, очєнь мноґа» постраждали «за русскую ідєю» від українців і Української держави, не ностальгійні «патріотічєскіє» завивання слухати, не стримувати хлопців від розправи, а в кращому разі зпідтишка, не світячи облич, показово й жорстоко з ним розправитися - щоб інший гівнорокер тричі подумав, перш ніж їхати до України підтримувати «срусскій мір». Тоді хоча б мав право оселедця носити (втім, напівкровкам-тумам усе одно цього не можна, бо в туми - бісові думи). У гіршому, якщо жижки тремтять учинити по-козацькому, - відкрито затопити в азійську пику, так, як «бандєровєц» Діма вдарив українського хлопця-спецназівця. Зламати йому щелепу, аби воно ще місяців зо два не співало свої «пєсні, хоть трєсні». Але не сідати поговорити з ворогом «а свайом, а русском».
Далі йдуть зізнання в коханні, інакше й не назвеш: «Развє украінци не праваділі мітінґ пад рассійскім пасольствам в паддєржку «манєжкі»? Разве в Кієвє нє бил арґанізован русско-украінскій турнір «Іду на Ви» - «Дух воіна»? Развє ми нє атносімся с уважєнієм к вашім политіческім узнікам?».
Що ж то за «узнікі» такі? Затримані ліві екстремісти, яких підтримували вітчизняні антифа й марксисти-автономи?
Цей надлишок проросійських акцій просто жахає. Нумо, хто пригадає акцію на підтримку хорватів, македонців, словенців, боснійців, чорногорців, косовських албанців, литовців, латишів, естонців, поляків? Ніхто не провів мітингу на підтримку сирійських християн і мусульман, які в цей час мужно б’ються проти комуністичного диктаторського режиму кровожерної секти алавітів. Ганебно, але в лавах сирійців немає українських стрільців і військових інструкторів. Про солідарність із тувинськими, інґерманляндськими, карельськими, пруськими борцями наші кацапськомовні «бандєровци» показово мовчать, ще б пак, вони ж розбралися, для чого їхнім новим друзям триколор і шанують їхню імперську ідею. Забутими в Україні є білоруські націоналістичні політв’язні, про повагу до них ніхто не говорить, хоча вони заслуговують на неї більше, ніж багато росіян. Можливо, вже пора говорити про інфільтрацію українського націоналістичного руху російською агентурою?
На такі думки наводить і наступне одкровення гламурного блогера: «Разве мноґіє русскіє націоналісти не скриваются в Украінє? Развє іх хоть раз видалі украінскіє правиє?»
Отже, мало нам російських шпигунів і наймитів, то в нас іще тут просто зараз, у даний час, переховуються розшукувані за якісь злочини їхні радикали, й у великій кількості, «мноґіє». Яких відтінків, якого забарвлення? Чи засвідчили вони в обмін на сховок свою прихильність до українців і найбільш радикальних українських ідей, які йдуть врозріз із ординством? Марксистські союзники «Свободи», автономи, вже переховували нацбола-українофоба, котрий потім хвалився, що боровся в Україні проти вкраїнських націоналістів. І які саме вкраїнські праві переховують потенційних ворогів своєї нації? Ці питання треба ставити. І приймати рішення. Чим більше вороги знищать самих себе, тим краще. І якщо до нас справді забрели триєдинці, захисники гноблених «русінав» і вартові «русскомірья», їх треба видавати без будь-яких сумнівів. А часом і ліквідовувати самим.
Істота, з якою нарцисичний Рєзнічєнко сів «паґаваріть па душам», - це ворожий ординський пропагандист, який цілеспрямовано зомбує окупантів і підтримує їхній бойовий дух. Із ним принципово не повинно бути перемовин. Бесідою з ним і наступним листом Дмітрій у черговий раз показав, що він не є українцем і не розуміє, за що бореться й проти кого. А Євґєша відповів. Він задля глузування вживає в російському тексті слово «нєзалєжность», бо, ясна річ, не поважає існування держави Україна, самих українців «предобродушно» зве «хахламі», згадує про «тьоплий прийом» Вєрнаво казачества - «так ми самі казакі, і єщьо какіє верниє». Тобто жодних переконань не змінив. А наприкінці зажадав «объєдінєнія націаналістав в барьбє с общім враґом», мабуть, із Европою й США, бо брав участь у пробіжці на підтримку кривавих соціялістичних імперіялістів Бєлграду... Такі ось Євґєші на пару з сербами вбивали дітей і жінок в українських селах Воєводини, Славонії й північної Боснії.
Тому дуже сумно, що в український рух приходять ось такі самозакохані людці без коріння, приносячи з собою російську ідейність, тактику, методи, зв’язки й, найстрашніше, російське світобачення, включно з ненавистю до справжніх українців. Вони ревно прагнуть засвітитися, потрапити в об’єктив, у новини, стати подією, просто зі шкури ешелонної лізуть, аби їх затримали... а потім сідають слухати «пєсні» ворогів... ні, своїх друзів, із якими «спєлісь і спілісь»...
Цього разу це - «Пісьмо русскому другу».
Одразу слід зазначити, що цей друг - не миролюбний турист, який заїхав до України і з цікавістю дивиться на наші пам’ятники, не партнер із бізнесу, не колега-науковець, не чийсь родич із Росії і не дружній націонал-демократ або націонал-солідарист, яким можна розповісти про Мазепу чи Бандеру.
Це Євґєній Долґанов, гівнорокер, фронтмен імперської групи «Русскій стяґ» (так, між іншим, долгани - то один із корінних народів Півночі).
«Ми таґда баролісь за украінскій язик, протів русіфікаціі, но ми нє хатєлі бароться с русскімі, і ми с вами ґаварілі. Проста сідєлі, ґаварілі, слушалі твоі песні. Думаєшь, лєґко било убедіть ребят нє кідаться без аґлядкі в драку, а нємножка, буквальна чутачку паслушать?..
Помнішь? Ми тагда вияснілі, кто такіє малароси, і пачєму ви відітє пєрєд сабой украінцев. Ми разабралісь, как в спіскє арґанізатарав вашєй прабєжкі аказалісь черві із ЕСМ. Мы понялі, пачєму ви нєсьотє імпєрскій флаґ, і пачєму для вас он імєєт вовсє нє то значєніє, что для нас».
Ти ба, які понятливі... Далі - зворушлива фоточка під «русскім стяґом». Тим самим, під яким убивали й убивають українців.
Враховуючи, що в Діми знань із історії й етнології нерідного йому українського народу тамбовський вовк наплакав, можна уявити, що він їм там плів про «малоросів» і «українців».
Та важливо не це.
Для Найемового улюбленця українство - це щось таке, в що можна людину навернути, штучне й зовнішнє; а ворожий співун - частково свій, новоспечений свободівець сідає з ним «на радном язикє пабазаріть», а потім дивується й обурюється, чому горлодер не зайшов до них у гості, коли вдруге приїхав співати для кремлівських наймитів: «Чьорт пабєрі, Жєня, я би хатєл увідєть тєбя снова. У меня мноґае накопілась за этат ґод, чєм я хатєл би падєліться с табой, і услишать, что ти скажєшь в атвєт. Я би хатєл пазнакоміть тєбя са сваімі таваріщамі, каторим єсть что сказать а русскай ідєє, патаму чта ані мноґа, очєнь мноґа вистрадалі за нєйо. Мы бы долга сідєлі, ґаварілі, слушалі тваі пєсні, вєдь таґда, ґод назад, ми рассталісь почті друзьямі».
Я розчулений! Так не по-чоловічому ніжно й пристрасно, з тугою...
Це ворожий агітатор, із ним не «пєрєтірать» треба у компанії окупантів, які, живучи в Україні, «мноґа, очєнь мноґа» постраждали «за русскую ідєю» від українців і Української держави, не ностальгійні «патріотічєскіє» завивання слухати, не стримувати хлопців від розправи, а в кращому разі зпідтишка, не світячи облич, показово й жорстоко з ним розправитися - щоб інший гівнорокер тричі подумав, перш ніж їхати до України підтримувати «срусскій мір». Тоді хоча б мав право оселедця носити (втім, напівкровкам-тумам усе одно цього не можна, бо в туми - бісові думи). У гіршому, якщо жижки тремтять учинити по-козацькому, - відкрито затопити в азійську пику, так, як «бандєровєц» Діма вдарив українського хлопця-спецназівця. Зламати йому щелепу, аби воно ще місяців зо два не співало свої «пєсні, хоть трєсні». Але не сідати поговорити з ворогом «а свайом, а русском».
Далі йдуть зізнання в коханні, інакше й не назвеш: «Развє украінци не праваділі мітінґ пад рассійскім пасольствам в паддєржку «манєжкі»? Разве в Кієвє нє бил арґанізован русско-украінскій турнір «Іду на Ви» - «Дух воіна»? Развє ми нє атносімся с уважєнієм к вашім политіческім узнікам?».
Що ж то за «узнікі» такі? Затримані ліві екстремісти, яких підтримували вітчизняні антифа й марксисти-автономи?
Цей надлишок проросійських акцій просто жахає. Нумо, хто пригадає акцію на підтримку хорватів, македонців, словенців, боснійців, чорногорців, косовських албанців, литовців, латишів, естонців, поляків? Ніхто не провів мітингу на підтримку сирійських християн і мусульман, які в цей час мужно б’ються проти комуністичного диктаторського режиму кровожерної секти алавітів. Ганебно, але в лавах сирійців немає українських стрільців і військових інструкторів. Про солідарність із тувинськими, інґерманляндськими, карельськими, пруськими борцями наші кацапськомовні «бандєровци» показово мовчать, ще б пак, вони ж розбралися, для чого їхнім новим друзям триколор і шанують їхню імперську ідею. Забутими в Україні є білоруські націоналістичні політв’язні, про повагу до них ніхто не говорить, хоча вони заслуговують на неї більше, ніж багато росіян. Можливо, вже пора говорити про інфільтрацію українського націоналістичного руху російською агентурою?
На такі думки наводить і наступне одкровення гламурного блогера: «Разве мноґіє русскіє націоналісти не скриваются в Украінє? Развє іх хоть раз видалі украінскіє правиє?»
Отже, мало нам російських шпигунів і наймитів, то в нас іще тут просто зараз, у даний час, переховуються розшукувані за якісь злочини їхні радикали, й у великій кількості, «мноґіє». Яких відтінків, якого забарвлення? Чи засвідчили вони в обмін на сховок свою прихильність до українців і найбільш радикальних українських ідей, які йдуть врозріз із ординством? Марксистські союзники «Свободи», автономи, вже переховували нацбола-українофоба, котрий потім хвалився, що боровся в Україні проти вкраїнських націоналістів. І які саме вкраїнські праві переховують потенційних ворогів своєї нації? Ці питання треба ставити. І приймати рішення. Чим більше вороги знищать самих себе, тим краще. І якщо до нас справді забрели триєдинці, захисники гноблених «русінав» і вартові «русскомірья», їх треба видавати без будь-яких сумнівів. А часом і ліквідовувати самим.
Істота, з якою нарцисичний Рєзнічєнко сів «паґаваріть па душам», - це ворожий ординський пропагандист, який цілеспрямовано зомбує окупантів і підтримує їхній бойовий дух. Із ним принципово не повинно бути перемовин. Бесідою з ним і наступним листом Дмітрій у черговий раз показав, що він не є українцем і не розуміє, за що бореться й проти кого. А Євґєша відповів. Він задля глузування вживає в російському тексті слово «нєзалєжность», бо, ясна річ, не поважає існування держави Україна, самих українців «предобродушно» зве «хахламі», згадує про «тьоплий прийом» Вєрнаво казачества - «так ми самі казакі, і єщьо какіє верниє». Тобто жодних переконань не змінив. А наприкінці зажадав «объєдінєнія націаналістав в барьбє с общім враґом», мабуть, із Европою й США, бо брав участь у пробіжці на підтримку кривавих соціялістичних імперіялістів Бєлграду... Такі ось Євґєші на пару з сербами вбивали дітей і жінок в українських селах Воєводини, Славонії й північної Боснії.
Тому дуже сумно, що в український рух приходять ось такі самозакохані людці без коріння, приносячи з собою російську ідейність, тактику, методи, зв’язки й, найстрашніше, російське світобачення, включно з ненавистю до справжніх українців. Вони ревно прагнуть засвітитися, потрапити в об’єктив, у новини, стати подією, просто зі шкури ешелонної лізуть, аби їх затримали... а потім сідають слухати «пєсні» ворогів... ні, своїх друзів, із якими «спєлісь і спілісь»...