Усуні з країни Неба
Якщо вірити провінційним невігласам-пантюркістам, то тюрки осідали на півдні й у центрі України безперестанно. Вони тільки й робили, що переймали українську мову, християнську віру та проголошували себе українцями. Щоправда, навіть якщо оминути непрестижність такої самоідентифікації в Речі Посполитій, усе одно не зрозуміло, як за стількох потужних хвиль асиміляції українська мова взагалі збереглася, бо кожна нова міграція тюрків на місці мала зустрічати не слов'ян, а попередніх прибульців, іще не до кінця не асимільованих. Їм би не було потреби вчити чужу мову, бо їх би гостинно приймали співплемінники, й процес асиміляції мав би тягтися ще довше, ніж в Угорщині або Московщині, де він зайняв чотири століття. А сучасні українці, особливо південні, нащадки запорожців, мали б бути геть усі монголоїдами тією чи іншою мірою. Адже тюркське походження козацтва в середовищі "чорноклобучників" навіть не підлягає сумнівам.
Як назло, типажі колишніх Вольностей Запорозьких уперто демонструють европеоїдну дотюркську зовнішність, прозоро натякаючи на свою спадкоємність зі скіфами, сарматами, аланами й іншими іраномовними народами - справжніми володарями Великого Степу. Про те, що кошовий отаман-подолянин Іван Сірко є двійником сакського правителя, ми вже писали.
Настав час показати ще декого.
Усуні (Wūsūn, китайською 烏孫) - скотарсько-землеробський напівкочовий народ, який мешкав у давнину на півночі сучасного Сіньцзяну, а потім переселився на територію Семиріччя. Джерела згадують місто Усунь. Межували усуні з Кангюєм і Ферганою, підтримуючи дипломатичні відносини з Китаєм, товаришуючи з саками та ворогуючи з єнісейськомовними кочовиками ксіунгну.
Усуньський расовий тип антропологи визначають як европеоїдний. Першу згадку про зовнішність усунів можна знайти у книзі ворожінь династії Західної Хань Джаоші Йіліня, де усуньські жінки описані як потворні, з глибоко посадженими очима, тобто европеоїдні на вигляд. Наприкінці VII століття Янь Шігу, коментатор до Ханьшу, стверджує, що усуні мають зелені очі й руде волосся, на відміну від інших західних варварів, що робило їх в очах китайців схожими на мавп. У 107 році до н.е. ханьський імператор відправив до країни Усунь принцесу заміж за усуньського володаря. Принцеса була юною, а правитель усунів - літнього віку. Вони бачилися раз або двічі на рік, їй було нудно, й вона склала пісню, що починалася словами: «Видали мене родичі до країни Неба (Тянь)». Усуньських коней (усунь ма) в Китаї, згідно з Симою Цянем, називали небесними кіньми (тянь ма). Китайці ненавиділи цей народ, який мешкав у повстяних юртах, описуючи його як хоробрий, із "серцями тигрів і вовків", але лихий, жадібний і ненадійний, схильний до грабунку.
Чиновники їхньої держави звалися takan, що відповідає согдійському trγ’n, trχ’n [tarxān] «титул» (зокрема, князь Деваштич носив його), скіфському Ταρχαν «суддя», сакському ttarkana- «титул», осетинському tærxon «суд», санскр. tark- «вирішувати, припускати, судити» з індоевропейською етимологією. Іншою посадою був сі-хоу (-гу в стародавньому прочитанні), що відповідає титулові ябгу - від сакського (кушанського) yavuga (yam- «ватагувати, очолювати»). У назві місцевості Че-янь-е-ші ('tsia-ian-ak-si) проглядає скіфське -ξαισ «володар». Фулі (拊離, piu-ljie) - ім'я одного з усуньських вельмож - споріднене зі скіфськими іменами Βορυς, Βωρακυς «жовтий; багатий», іменем з осетинського нартівського епосу Bora «те ж саме», осетинським іменем Boran «багатий». Іншого вельможу звали Цилімі (tsie-lie(t)-mjie), що тотожне осетинському імені Cyryh. Ань-жи (安日, an-nziet) - ім'я одного з усуньських князів, відновлюють як Eri. Воно походить від кореня *ụirāh-, спорідненого з авестійським vỉra- «чоловік, воїн», скіфським οίόρ «чоловік», согдійським wyr «чоловік, муж», середньоперським wir «чоловік, герой», ягнобським vir, санскритським vỉrá- «чоловік, герой», звідки осетинське ir, iræ «осетини», «осетинський народ». Діші (d'ieisi, 弟史) - ім'я доньки Фей-вана і китайської князівни Гяй-ю - тотожне осетинському жіночому імені Dysa. Слово буцзю (<*pwo-dzíiog) може відповідати титулові bhozaka (Bhojaka) на ефталітських монетах Забулістана. Божака чи Великий Божака - одне з імен великого сонячного бога в саків Індії, яке означало «спаситель», «рятівник».
Правитель усунів мав титул хунь-мо. Ієрогліфи хунь-мо (<γuən-mâk) за регулярної передачі транскрипційним фінальним -n іноземних звуків -n, а також -r, -l, походять від позначення *hvar-baγ і відповідають іранському hvar baγ «Сонце-бог». Сучасники знали й пам’ятали про божественну сутність хуньмо. За легендою, коли ксіунгну напали й убили батька першого хуньмо, мати народила його й покинула в степу, але ворони носили йому в дзьобах, аби нагодувати його. Вождь ксіугнів здивувався цьому й, вирішивши, що той є богом, узяв його й виростив. Китайські філософи, зокрема, Вань Чун, використовували цю розповідь як історичну паралель для доведення божественної сутності предка чжоусців Хоуцзі, який народився без батька й оберігався тваринами й птахами. Сима Цянь засвідчує, що ватажки ксіунгнів і надалі вважали правителів усуней божествами. Бань Гу розповідає, що якось ксіунгнська кіннота вирушила на війну з усунями. Але ратники відмовилися битися й «віддалилися» на тій підставі, що усуньське військо очолював сам бог (шень) хуньмо. Сонячні династії відомі також у скіфів, саків і раджпутів.
Подібно до аланів, бачених Амміаном Марцелліном, усуні, за китайськими повідомленнями, кочували зі своєю худобою. Їхнє озброєння відрізнялося від ксіунгнського, але було дуже близьким до озброєння пізніх сарматів і іранських народів Центральної Азії й Турфану.
Низка дослідників ототожнює усунів із відомими Страбонові (XI.8,2) та Помпеєві Трогові асіанами. Деякі вчені припускають, що усуні, можливо, були ідентичні людям, описаним Геродотом (IV.16-25) і в географії Птолемея як ісседони. Мову усунів, винищених тюрками - предками сучасних каракиргизів і киргиз-кайсаків, нині визнано іранською.
Це усуньський вождь із Тянь-Шаня, могильник Байталчі, кенкольська культура I-VII століть. Череп штучно деформований, згідно з іранським звичаєм:
А це - відомий український актор театру й кіно, уродженець Кривого Рогу, що на Січеславщині, Народний артист України Сергій Романюк. Мешкає в Івано-Франківську. Із ролей пригадується Валько Босаківський у «Гетьманських клейнодах» за повістю Богдана Лепкого "Крутіж", козак Лелека в ганебній «Молитві за гетьмана Мазепу» та хвацькі нестаріючі працівники спецслужб.
Можна й далі вигадувати. А можна брати до уваги справді незаперечні факти. Такі, як антропологія