Apr 09, 2010 13:29
затихим був штиль, що вже починало бентежити...
ну от і маєш. я підозрювала,що щось тут не так...
* * *
ти вбиваєш мене своїм поглядом
пропалюєш лагідним вогнем з середини
ще питаш у мене
що це?
просто мені лоскотно просто тоскно
мені без тебе і мені
байдуже що буде завтра
бо ми стрімко летимо в однім літаку
розриваючи небо
на білі хмари
і мені не страшно навіть
бо небо воно
таке безкінече як твої очі
в яких я втопилась, захлинаючись від щастя
ми тримаємось за руки , мов за паски безпеки
бо нам так безпечніше пам"ятати про послідовність
аби потім не сталося катастрофи -
розбитого серця ... на друзки