Джомолунгма з хуйні
Originally posted by semesyuk at Джомолунгма з хуйні
Часом думаю про те, що наші уявлення про себе, про весь наш так званий історичний досвід в найширшому і масовому сенсі цього слова, не варті навіть котячого хуя. Практично весь він вигаданий в чиїхось, часто ворожих кабінетах, або ж у вітчизняних театральних гуртках, і транслюється через систему масової освіти, а далі ширше - і хуй зупиниш.
Прикладів багацько. Починаючи від штучного неймінгу, як-от вигаданий московитськими вченими термін Київська Русь, котрий передбачає існування ще однієї Русі і легітимізує назву Русь Московська. Закінчуючи майже повністю вигаданими масовими уявленнями про козацтво, його зовнішній вигляд і таке інше.
Популярною є апеляція до цих архетипів, котру можна зустріти на багатьох носіях, від їбальників на рекламних лайтбоксах ("Вітаємо зі святом хрещення Київської Русі!" - де на вас позирає мармиза князя Володимира в костюмі московита 17 століття), до кліпів з голопузими і підкачаними цирковими "козаками", де вони люто джигітують на конях новітніх спортивних порід і на голом торсє, чим вони в принципі не займалися ніколи). Окремими позиціями йдуть такі ідіотські вигадки як бойовий гопак, цей продукт хворобливої уяви тренерів з карате і самбо початку 90-х років, котрі надивилися по тєлеку українських народних танців зрежисованих у сталінську епоху тупо маже з нуля. І такої хуйні - тупо гори і їх не посунеш.
І от уявіть собі - маси людей копирсаються в цих нісенітницях, і шукають в усьому цьому лайні самоідентифікації, а отже й відповіді на питання - що ж робити далі?
Ніхуя не робити. Самонаїбнутися від історичного сказу.
Існують вузькі спеціалісти практики, які в курсі справи, але їхні делікатні голоси тонуть в завзятому хорі художників-постановників та ілюстраторів дитячих казок.
Пам’ятаєте, як саме виглядали козаки? Забудьте про це - вони виглядали зовсім інакше, і є купка людей котра про це таки знає. Пам’ятаєте назву Київська Русь? Так само нахуй. Історичні джерела не фіксують формації під саме такою назвою. А як ти човен назвеш - так він і попливе. Сила слова - це страшна сила, тим паче якщо це слово чужинське і вороже.
Найгіршим є те, що навіть наша масова "українськість", саме як набір вербальних і візуальних образів, архетипів, поведінкових матриць тощо, як противага московитам, майже вся вигадана або московитами, або під їхнім науковим керівництвом. Уявіть собі - 350 років тупо нахуй. Уявили?
Вони, оці чухонці, мало того, що поцупили наш історичний досвід, перепиздячили його під свої потреби і вмонутвали у свій світоглядний підмурок, так вони ще й нагородили нас штучною, часто просто вигадною історичною пам’яттю про оце все, символом чого є синтетичні червоні шаровари імені Шелеста під опуклий кендюх з чорними як смола туркменськими вусами.
То що ж робити? Нічого. Головне - не цікавитися, за можливістю. Жрати, срати, спати і слухати метафізичного Цоя.
Часом думаю про те, що наші уявлення про себе, про весь наш так званий історичний досвід в найширшому і масовому сенсі цього слова, не варті навіть котячого хуя. Практично весь він вигаданий в чиїхось, часто ворожих кабінетах, або ж у вітчизняних театральних гуртках, і транслюється через систему масової освіти, а далі ширше - і хуй зупиниш.
Прикладів багацько. Починаючи від штучного неймінгу, як-от вигаданий московитськими вченими термін Київська Русь, котрий передбачає існування ще однієї Русі і легітимізує назву Русь Московська. Закінчуючи майже повністю вигаданими масовими уявленнями про козацтво, його зовнішній вигляд і таке інше.
Популярною є апеляція до цих архетипів, котру можна зустріти на багатьох носіях, від їбальників на рекламних лайтбоксах ("Вітаємо зі святом хрещення Київської Русі!" - де на вас позирає мармиза князя Володимира в костюмі московита 17 століття), до кліпів з голопузими і підкачаними цирковими "козаками", де вони люто джигітують на конях новітніх спортивних порід і на голом торсє, чим вони в принципі не займалися ніколи). Окремими позиціями йдуть такі ідіотські вигадки як бойовий гопак, цей продукт хворобливої уяви тренерів з карате і самбо початку 90-х років, котрі надивилися по тєлеку українських народних танців зрежисованих у сталінську епоху тупо маже з нуля. І такої хуйні - тупо гори і їх не посунеш.
І от уявіть собі - маси людей копирсаються в цих нісенітницях, і шукають в усьому цьому лайні самоідентифікації, а отже й відповіді на питання - що ж робити далі?
Ніхуя не робити. Самонаїбнутися від історичного сказу.
Існують вузькі спеціалісти практики, які в курсі справи, але їхні делікатні голоси тонуть в завзятому хорі художників-постановників та ілюстраторів дитячих казок.
Пам’ятаєте, як саме виглядали козаки? Забудьте про це - вони виглядали зовсім інакше, і є купка людей котра про це таки знає. Пам’ятаєте назву Київська Русь? Так само нахуй. Історичні джерела не фіксують формації під саме такою назвою. А як ти човен назвеш - так він і попливе. Сила слова - це страшна сила, тим паче якщо це слово чужинське і вороже.
Найгіршим є те, що навіть наша масова "українськість", саме як набір вербальних і візуальних образів, архетипів, поведінкових матриць тощо, як противага московитам, майже вся вигадана або московитами, або під їхнім науковим керівництвом. Уявіть собі - 350 років тупо нахуй. Уявили?
Вони, оці чухонці, мало того, що поцупили наш історичний досвід, перепиздячили його під свої потреби і вмонутвали у свій світоглядний підмурок, так вони ще й нагородили нас штучною, часто просто вигадною історичною пам’яттю про оце все, символом чого є синтетичні червоні шаровари імені Шелеста під опуклий кендюх з чорними як смола туркменськими вусами.
То що ж робити? Нічого. Головне - не цікавитися, за можливістю. Жрати, срати, спати і слухати метафізичного Цоя.