Варення і сидр
Ну от від цього, здається неможливо втекти. Здається, кожного літа в мене має період варення і спустошеності.
Ну от зараз.
До мене причепилась якась дуже неприємна болячка (і нащо про це писати?), тому я не можу ні з ким зустрітись, хоч навіть бажаючі є. І от я вдихаю запах сірки від себе ж, і стає ще більш тоскно.
Я мовчу вже про те, що я не розумію. чому до мене вічно чіпляється всіляка зараза, чи то імунітет у мене слабкий, чи то біополе (чи що там) якесь до чорта пошкоджене (може, чортихатись менше треба, чи що?), але я, здається всіма можливими отакими болячками вже перехворіла. І чіпляла я їх то від собачок-котиків, то від милих бомжиків, що давали мені пограти на своїй гітарі... Ну коротше. Це неприємно, так, але ж це таке.
Ну є ще нюанс: через болячку я маю сидіти вдама. Якби не вона, то я б уже кілька днів подорожувла. Якби я подорожувала, бачила бщось нове, то була б якась (досить непогана, треба сказати) наповненість в голові і в серці. Я б не журилась.
Просто те, що я сиджу от вдома - це вже привід журитись. Що не раз, то більше з'являється ідей і бажань, куди поїхати. А я тут.
Зате в мене з'явилось ще бажання робити сидр. Тому завтрашній день буде присвячений тому, щоб надавити 10 літрів яблучного соку, який потихеньку забродить в сулії, і вже на мій День народження питимемо терпкий холодний домашній сидр. Чудесно було б.