Що може бути гірше?
Оригинал взят у goutsoullac в Що може бути гірше?
У Львові вшанували пам’ять дітей, які загинули в катівнях НКВС.
Галина Терещук
20.05.2012
x
Львів - 20 травня, у День пам’яті жертв політичних репресій, у Львові на Янівському цвинтарі освятили надгробний пам’ятник 26 дітям, які були закатовані комуністичним режимом у 1949-1951 роках у двох із львівських в’язниць. Це були немовлята з репресованих родин українців. 15 років Товариство політичних в’язнів і репресованих домагалось від місцевої влади належно впорядкувати місце вічного спочинку невинно убієнних. Донедавна на місці поховання дітей стояв тільки березовий хрест.
x
«Це трагедія не лише окремої родин, це трагедія міста, держави, - заявив під час відкриття надгробного пам’ятника мер Львова Андрій Садовий. - Коли кати вбивали цих дітей, вони думали, що вб’ють націю».
x
Тут спочивають діти віком від одного дня до трьох років, також у братській могилі поховані двоє неповнолітніх, 15 і 17 років. На Янівський цвинтар їх привозили таємно і вночі з Замарстинівської в’язниці і «Бригідок». Це були діти матерів, які перебували під слідством чи були замучені НКВС. Комуністична влада намагалась вибити якомога більше інформації від жінок, вбиваючи їхніх малюків, народжених у в’язниці або ж арештованих із мамами.
Голова Львівського обласного товариства політичних в’язнів і репресованих Петро Франко дізнався про братську могилу дітей у 1989 році від сторожа Янівського цвинтаря, який ховав дітей і довідався, звідки їх привозять. У 1990-х Петро Франко дослідив архівні матеріали і встановив усі прізвища малюків. Під час проведеної ексгумації було виявлено, що в могилі спочиває 26 неповнолітніх.
«У львівському архіві вивчав документи від 1939 року. 11 вибрав з тюрми «Бригідки» дітей і 15 осіб - з тюрми Замарстинівської. На базі моїх матеріалів видали довідку. Є написано ім’я, прізвище, коли померла дитина. Якби ці 26 дітей були живі, то ми б мали вже четверте покоління,120 людей - це ціле село», - каже Петро Франко.
Мама схилила голову у скорботі над дитиною - цей образ на могилі похованих дітей у граніті відтворив львівський скульптор Юліан Савка. Він і вся його родина були репресовані. Маму митця вивезли у Якутію за її українськість, батько-упівець загинув, коли дитині було 11 місяців. Юліан Савка у 1947 році, маючи неповні три роки, взимку перебував у жіночій в’язниці разом із тіткою.
«Вони сказали, що «это отродие жить не будет». Коли приходили енкаведисти, я кричав несамовито. Пригадую, як били бабусю, копали. Її вивезли у Сибір, і вона між станціями померла. Там похована у 1949 році», - розповів митець.
«Щасливі ті, хто пам’ятає»
Пам’ятник закатованим дітям,каже скульптор, - це данина сучасників. А в Західній Україні є десятки відомих і невідомих місць поховань дітей, замордованих комуністичним режимом.
Лише за січень-лютий 1941 року на Личаківський цвинтар у Львові були привезені тіла понад ста немовлят віком від одного до тридцяти днів. Малюки були народжені у львівських тюрмах жінками-політв’язнями, яких вагітними арештовували офіцери НКВС у 1940-1941 роках за співпрацю з ОУН.
Невідомо також, скільки малюків закатовано наприкінці 1940-х у тюрмі на Лонцького. Бо й тут жінки народжували, і доля немовлят донині не досліджена. Вархівних документах працівники НКВС зумисно зазначали, що це немовлята не із в’язниць, а народжені в певному районі.
Товариство політичних в’язнів і репресованих просить мерію, щоб це місце масового поховання було впорядковане.
«Щасливі ті, хто пам’ятає», - наголошувалось під час відкриття пам’ятника,який виготовлений за кошт міського бюджету.
Оригинал взят у logvynenko_gb в Що може бути гірше?
У Львові вшанували пам’ять дітей, які загинули в катівнях НКВС.
Галина Терещук
20.05.2012
x
Львів - 20 травня, у День пам’яті жертв політичних репресій, у Львові на Янівському цвинтарі освятили надгробний пам’ятник 26 дітям, які були закатовані комуністичним режимом у 1949-1951 роках у двох із львівських в’язниць. Це були немовлята з репресованих родин українців. 15 років Товариство політичних в’язнів і репресованих домагалось від місцевої влади належно впорядкувати місце вічного спочинку невинно убієнних. Донедавна на місці поховання дітей стояв тільки березовий хрест.
x
«Це трагедія не лише окремої родин, це трагедія міста, держави, - заявив під час відкриття надгробного пам’ятника мер Львова Андрій Садовий. - Коли кати вбивали цих дітей, вони думали, що вб’ють націю».
x
Тут спочивають діти віком від одного дня до трьох років, також у братській могилі поховані двоє неповнолітніх, 15 і 17 років. На Янівський цвинтар їх привозили таємно і вночі з Замарстинівської в’язниці і «Бригідок». Це були діти матерів, які перебували під слідством чи були замучені НКВС. Комуністична влада намагалась вибити якомога більше інформації від жінок, вбиваючи їхніх малюків, народжених у в’язниці або ж арештованих із мамами.
Голова Львівського обласного товариства політичних в’язнів і репресованих Петро Франко дізнався про братську могилу дітей у 1989 році від сторожа Янівського цвинтаря, який ховав дітей і довідався, звідки їх привозять. У 1990-х Петро Франко дослідив архівні матеріали і встановив усі прізвища малюків. Під час проведеної ексгумації було виявлено, що в могилі спочиває 26 неповнолітніх.
«У львівському архіві вивчав документи від 1939 року. 11 вибрав з тюрми «Бригідки» дітей і 15 осіб - з тюрми Замарстинівської. На базі моїх матеріалів видали довідку. Є написано ім’я, прізвище, коли померла дитина. Якби ці 26 дітей були живі, то ми б мали вже четверте покоління,120 людей - це ціле село», - каже Петро Франко.
Мама схилила голову у скорботі над дитиною - цей образ на могилі похованих дітей у граніті відтворив львівський скульптор Юліан Савка. Він і вся його родина були репресовані. Маму митця вивезли у Якутію за її українськість, батько-упівець загинув, коли дитині було 11 місяців. Юліан Савка у 1947 році, маючи неповні три роки, взимку перебував у жіночій в’язниці разом із тіткою.
«Вони сказали, що «это отродие жить не будет». Коли приходили енкаведисти, я кричав несамовито. Пригадую, як били бабусю, копали. Її вивезли у Сибір, і вона між станціями померла. Там похована у 1949 році», - розповів митець.
«Щасливі ті, хто пам’ятає»
Пам’ятник закатованим дітям,каже скульптор, - це данина сучасників. А в Західній Україні є десятки відомих і невідомих місць поховань дітей, замордованих комуністичним режимом.
Лише за січень-лютий 1941 року на Личаківський цвинтар у Львові були привезені тіла понад ста немовлят віком від одного до тридцяти днів. Малюки були народжені у львівських тюрмах жінками-політв’язнями, яких вагітними арештовували офіцери НКВС у 1940-1941 роках за співпрацю з ОУН.
Невідомо також, скільки малюків закатовано наприкінці 1940-х у тюрмі на Лонцького. Бо й тут жінки народжували, і доля немовлят донині не досліджена. Вархівних документах працівники НКВС зумисно зазначали, що це немовлята не із в’язниць, а народжені в певному районі.
Товариство політичних в’язнів і репресованих просить мерію, щоб це місце масового поховання було впорядковане.
«Щасливі ті, хто пам’ятає», - наголошувалось під час відкриття пам’ятника,який виготовлений за кошт міського бюджету.
Оригинал взят у logvynenko_gb в Що може бути гірше?