Черкаси: туди і звідти
Іноді нестерпно сумно забути вдома планшет із фільмами-книжками й опинитись сам-на-сам із дорогою і похмурим сусідом у чорній шапці (яка всупереч усім законам фізики і анатомії тримається на потилиці і сумно погойдується в такт ямам недосконалого асфальту). Шторка не відкривається - винахід модного автобусного дизайнера. І спати не хочеться. Гірше буде тільки якщо включать російський мелодраматичний серіал. Але ні, минулося.
Спасіння прийшло несподівано. З сидіння, що якраз за мною почулась тиха чоловіча розмова, яка хоч-не-хоч супроводжуватиме до самісіньких Черкас. Це водії їдуть за другом у Бориспіль, щоби потім усі разом - до Чернігова.Там вздовж дороги сосни-сосни кивають шишками, а у Десні оооотакенні карасі. А солярку найкраще було красти в Кременчузі. Але не зараз, зараз зась - охорона сувора. Тільки охорона ця геть не рентабельна, задорога: стільки солярки неможливо вкрасти.
А автобус, ну цей Мерседес нікуди не годиться, .... (тут пішли незапам'ятовувані терміни) ... і сидіння вузькі, як ото в літаку, ще й праву ногу від пічки гріє. Десь пропало багато кукурудзи, хтось продав машину й купив дачу в Києві (а чого б ні? на дачу й автобусом можна добраться). І знов сосни, риба...
Спасибі іншому водієві - тому що був за кермом - не дав прогавити Черкас, висадив, ще й номер телефону записав, а раптом вийде ще й з Черкас додому добратися так само просто і душевно. Але де там, Мішаня (так звуть середньостатистичного водія, який допомогти не допоміг, але подзвонював справлявся, як я добираюсь додому, чи зі спортивного інтересу, чи таки зі співчуття).
А добиралась з пересадками і чатуванням автобуса в темряві на трасі у Смілі. Але це зовсім інша історія, з іншими персонажами: молодою мамою, яка серед степу з дитиною сіла, і так само серед степу вийшла, з лікаркою швидкої допомоги, яка матюкається, гарно співає і виглядає у 52 на 30, а як з макіяжем, то і на всі 25 років.
Але я знаю певно, що єдині справжні мандрівники, Viatorи - це водії.
Спасіння прийшло несподівано. З сидіння, що якраз за мною почулась тиха чоловіча розмова, яка хоч-не-хоч супроводжуватиме до самісіньких Черкас. Це водії їдуть за другом у Бориспіль, щоби потім усі разом - до Чернігова.Там вздовж дороги сосни-сосни кивають шишками, а у Десні оооотакенні карасі. А солярку найкраще було красти в Кременчузі. Але не зараз, зараз зась - охорона сувора. Тільки охорона ця геть не рентабельна, задорога: стільки солярки неможливо вкрасти.
А автобус, ну цей Мерседес нікуди не годиться, .... (тут пішли незапам'ятовувані терміни) ... і сидіння вузькі, як ото в літаку, ще й праву ногу від пічки гріє. Десь пропало багато кукурудзи, хтось продав машину й купив дачу в Києві (а чого б ні? на дачу й автобусом можна добраться). І знов сосни, риба...
Спасибі іншому водієві - тому що був за кермом - не дав прогавити Черкас, висадив, ще й номер телефону записав, а раптом вийде ще й з Черкас додому добратися так само просто і душевно. Але де там, Мішаня (так звуть середньостатистичного водія, який допомогти не допоміг, але подзвонював справлявся, як я добираюсь додому, чи зі спортивного інтересу, чи таки зі співчуття).
А добиралась з пересадками і чатуванням автобуса в темряві на трасі у Смілі. Але це зовсім інша історія, з іншими персонажами: молодою мамою, яка серед степу з дитиною сіла, і так само серед степу вийшла, з лікаркою швидкої допомоги, яка матюкається, гарно співає і виглядає у 52 на 30, а як з макіяжем, то і на всі 25 років.
Але я знаю певно, що єдині справжні мандрівники, Viatorи - це водії.