Путівник. Музей ракетних військ. Побузьке.
Оригинал взят у tourist_ua в Путівник. Музей ракетних військ. Побузьке.
Музей ракетних військ стратегічного призначення розташований в Первомайському районі Миколаївської області біля села Побузьке. Музей досить складно знайти. Якщо їхати трасою Первомайськ-Голованівськ десь на межі Миколаївської та Кіровоградської областей біля села Побузьке є звичайний з’їзд з траси праворуч. Якщо чесно, навіть не пам’ятаю, чи є там якийсь вказівник, чи то ми кілька разів звертали, доки знайшли потрібну дорогу.
В цьому немає нічого незвичайного, бо музей - це колишня секретна військова частина. Колись на території України було здається дев’ять таких військових частин, кожна з яких мала до десяти пускових установок. Розкидані вони були по території кількох областей.
Звернувши з траси через декілька кілометрів тебе зустрічає паркан військової частини.
Один з найцікавіших експонатів музею: міжконтинентальна балістична ракета «Воєвода», або як її звуть американці «Сатана». Ракетний комплекс «Воєвода» з міжконтинентальною ракетою здатен уразити всі цілі, навіть захищені засобами ПРО, навіть при багаторазовому попаданні ядерних ракет по території військової частини.
Технічні характеристики ракети вражають.
Перевозилася ракета за допомогою таких тягачів. До того ж вага її була доволі велика, тому перевозили зазвичай два тягача, один спереду та один ззаду.
Для транспортування ракет використовувались надпотужні тягачі МАЗ-537. За радянські часи вони широко використовувались для транспортування як важкої гусеничної техніки, так і великих негабаритних вантажів. Щоправда швидкість такого тягача була не більше 25 кілометрів на годину.
Наступний тягач використовувався для транспортування обладнання, за допомогою якого встановлювались в шахту командний пункт та ракети.
На території музею доволі багато різноманітних тягачів та пристроїв для встановлення ракет.
Кабіна зсередини.
Ще один тягач з цистерною для транспортування ракетного пального.
Так виглядає тягач, що штовхає ракету під час перевезення.
Є також примірники обладнання для завантаження командного пункту та ракет в шахтну споруду, наприклад, цей
Або цей
Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за величиною арсенал ядерної зброї в світі після Росії та Сполучених Штатів. Однак, в 1994 року Україна підписала договір про нерозповсюдження ядерної зброї вже в якості без’ядерної держави. Пізніше всі ядерні боєголовки були передані в Росію для ліквідації. Остання боєголовка була передана в 1996 році. Майже всі пускові шахти були залиті бетоном. Залишили тільки одну пускову установку та один єдиний командний пункт. Саме ці дві споруди можна переглянути в музею.
Військова частина дуже надійно охоронялась. Вона мала багато рівнів безпеки, починаючі з паркану з колючим дротом, на який подавалась напруга багато тисяч вольт, яка була здатна лише за рахунок шагової напруги вбити людину на відстані кілька метрів від паркану. Далі були мінні поля, автоматичні кулемети та ще багато рівнів оборони, хоча не всі вони були задіяні постійно. Міни, наприклад, в мирні часи зберігалися на складі.
Це єдина пускова шахта, яку залишили в якості експонату. Шахта являє собою монолітний залізобетонний герметичний циліндр, глибиною 35 метрів з апаратурою та устаткуванням, закритий герметичною кришкою. Відкриття за штатних умов відбувається за допомогою гідравліки, але кришка шахти додатково обладнана піропатроном, за допомогою якого багатотонна кришка відкривалась за лічені секунди. Далі інший великий піропатрон підкидував двохсоттонну ракету на відстань кілька десятків метрів від землі, де вже стартував перший двигун ракети.
Якщо не помиляюсь, це датчики радіоактивного забруднення. Якщо команда на старт ракети вже була дана, але по позиціям було задано ядерного удару, за допомогою цих датчиків аналізується рівень радіоактивного забруднення і запуск ракети відбудеться в автоматичному режимі, коли цей рівень зменшиться до мінімального, за яким можливий старт.
Ця антена невипадково має невеликий кут нахилу. Вона доволі важка, і цей кут дозволяє швидко покласти антену на землю за допомогою своєї ваги., незважаючи навіть на можливо заіржавілий механізм повороту антени.
Кожен відвідувач за досить невелику суму грошей має можливість пройти по підземній потерні, довжиною більше 150 метрів що прокладена під землею до командного пункту.
Командний пункт - це багато поверхова споруда розмірами схожа на саму ракету. Задля уніфікації і пускові установки і командний пункт встановлювали в однакові за розміром шахти. Кожний поверх або рівень - це округла кімната з устаткуванням, яке може працювати майже за будь яких умов за поверхні.
Вхід до командного пункту через кілька гермо дверей. Командний пункт підтримують всередині шахти великі амортизатори, які захищають апаратуру від коливання землі, якщо по території військової частини задано ядерного удару.
Так виглядає командний пункт з поверхні. Командний пункт міг знаходитися в ізоляції до 45 діб, використовуючи лише внутрішні запаси.
Це службове приміщення, де готується вода та повітря для обслуговування ракет та командного пункту. Трохи пилу забагато.
Цей чудовий та дуже популярний за радянських часів холодильник не мав компресора, тому був дуже тихим та довговічним. Кажуть мав змогу використовуватися навіть у космосі, хоча не знаю перевіряв хтось це чи ні.
В самому командному пункті є можливість сісти на місце командиру та натиснути червону кнопку, якою всіх так лякали. Хоча насправді це не кнопка а два ключи, розведені на таку відстань між собою, щоб було неможливо виконати запуск ракеті лише однією людиною. До ключів має доступ командир та його заступник. Хоча за особливих умов навіть наявність людей в командному пункті не є обов’язковим, бо запуск ракет міг здійснитись автоматично з центру, і тоді навіть командир немає змоги відмінити наказ, незважаючи не те, що знаходиться в самому командному пункті.
Ще надворі невеличка експозиція маленьких ракет та двигунів. Дивишся: звичайний двигун, але за секунду він зжирає більше тони пального.
А це відома ракета Р-12. Хоча на вигляд вона не така і страшна, але розміщення саме цих ракет на Кубі в 1962 році призвело до Карибської кризи і мало не до ядерної війни.
Окрім експонатів ракетних військ на території ще є декілька гармат, танків та іншої військової техніки.
Якщо чесно, я ще не чув жодного відгуку від когось, хто відвідував цей музей менш ніж «круто». На території України не дуже то й багато військових музеїв, і цей один з найкращих, якщо не найкращий.
Музей ракетних військ стратегічного призначення розташований в Первомайському районі Миколаївської області біля села Побузьке. Музей досить складно знайти. Якщо їхати трасою Первомайськ-Голованівськ десь на межі Миколаївської та Кіровоградської областей біля села Побузьке є звичайний з’їзд з траси праворуч. Якщо чесно, навіть не пам’ятаю, чи є там якийсь вказівник, чи то ми кілька разів звертали, доки знайшли потрібну дорогу.
В цьому немає нічого незвичайного, бо музей - це колишня секретна військова частина. Колись на території України було здається дев’ять таких військових частин, кожна з яких мала до десяти пускових установок. Розкидані вони були по території кількох областей.
Звернувши з траси через декілька кілометрів тебе зустрічає паркан військової частини.
Один з найцікавіших експонатів музею: міжконтинентальна балістична ракета «Воєвода», або як її звуть американці «Сатана». Ракетний комплекс «Воєвода» з міжконтинентальною ракетою здатен уразити всі цілі, навіть захищені засобами ПРО, навіть при багаторазовому попаданні ядерних ракет по території військової частини.
Технічні характеристики ракети вражають.
Перевозилася ракета за допомогою таких тягачів. До того ж вага її була доволі велика, тому перевозили зазвичай два тягача, один спереду та один ззаду.
Для транспортування ракет використовувались надпотужні тягачі МАЗ-537. За радянські часи вони широко використовувались для транспортування як важкої гусеничної техніки, так і великих негабаритних вантажів. Щоправда швидкість такого тягача була не більше 25 кілометрів на годину.
Наступний тягач використовувався для транспортування обладнання, за допомогою якого встановлювались в шахту командний пункт та ракети.
На території музею доволі багато різноманітних тягачів та пристроїв для встановлення ракет.
Кабіна зсередини.
Ще один тягач з цистерною для транспортування ракетного пального.
Так виглядає тягач, що штовхає ракету під час перевезення.
Є також примірники обладнання для завантаження командного пункту та ракет в шахтну споруду, наприклад, цей
Або цей
Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за величиною арсенал ядерної зброї в світі після Росії та Сполучених Штатів. Однак, в 1994 року Україна підписала договір про нерозповсюдження ядерної зброї вже в якості без’ядерної держави. Пізніше всі ядерні боєголовки були передані в Росію для ліквідації. Остання боєголовка була передана в 1996 році. Майже всі пускові шахти були залиті бетоном. Залишили тільки одну пускову установку та один єдиний командний пункт. Саме ці дві споруди можна переглянути в музею.
Військова частина дуже надійно охоронялась. Вона мала багато рівнів безпеки, починаючі з паркану з колючим дротом, на який подавалась напруга багато тисяч вольт, яка була здатна лише за рахунок шагової напруги вбити людину на відстані кілька метрів від паркану. Далі були мінні поля, автоматичні кулемети та ще багато рівнів оборони, хоча не всі вони були задіяні постійно. Міни, наприклад, в мирні часи зберігалися на складі.
Це єдина пускова шахта, яку залишили в якості експонату. Шахта являє собою монолітний залізобетонний герметичний циліндр, глибиною 35 метрів з апаратурою та устаткуванням, закритий герметичною кришкою. Відкриття за штатних умов відбувається за допомогою гідравліки, але кришка шахти додатково обладнана піропатроном, за допомогою якого багатотонна кришка відкривалась за лічені секунди. Далі інший великий піропатрон підкидував двохсоттонну ракету на відстань кілька десятків метрів від землі, де вже стартував перший двигун ракети.
Якщо не помиляюсь, це датчики радіоактивного забруднення. Якщо команда на старт ракети вже була дана, але по позиціям було задано ядерного удару, за допомогою цих датчиків аналізується рівень радіоактивного забруднення і запуск ракети відбудеться в автоматичному режимі, коли цей рівень зменшиться до мінімального, за яким можливий старт.
Ця антена невипадково має невеликий кут нахилу. Вона доволі важка, і цей кут дозволяє швидко покласти антену на землю за допомогою своєї ваги., незважаючи навіть на можливо заіржавілий механізм повороту антени.
Кожен відвідувач за досить невелику суму грошей має можливість пройти по підземній потерні, довжиною більше 150 метрів що прокладена під землею до командного пункту.
Командний пункт - це багато поверхова споруда розмірами схожа на саму ракету. Задля уніфікації і пускові установки і командний пункт встановлювали в однакові за розміром шахти. Кожний поверх або рівень - це округла кімната з устаткуванням, яке може працювати майже за будь яких умов за поверхні.
Вхід до командного пункту через кілька гермо дверей. Командний пункт підтримують всередині шахти великі амортизатори, які захищають апаратуру від коливання землі, якщо по території військової частини задано ядерного удару.
Так виглядає командний пункт з поверхні. Командний пункт міг знаходитися в ізоляції до 45 діб, використовуючи лише внутрішні запаси.
Це службове приміщення, де готується вода та повітря для обслуговування ракет та командного пункту. Трохи пилу забагато.
Цей чудовий та дуже популярний за радянських часів холодильник не мав компресора, тому був дуже тихим та довговічним. Кажуть мав змогу використовуватися навіть у космосі, хоча не знаю перевіряв хтось це чи ні.
В самому командному пункті є можливість сісти на місце командиру та натиснути червону кнопку, якою всіх так лякали. Хоча насправді це не кнопка а два ключи, розведені на таку відстань між собою, щоб було неможливо виконати запуск ракеті лише однією людиною. До ключів має доступ командир та його заступник. Хоча за особливих умов навіть наявність людей в командному пункті не є обов’язковим, бо запуск ракет міг здійснитись автоматично з центру, і тоді навіть командир немає змоги відмінити наказ, незважаючи не те, що знаходиться в самому командному пункті.
Ще надворі невеличка експозиція маленьких ракет та двигунів. Дивишся: звичайний двигун, але за секунду він зжирає більше тони пального.
А це відома ракета Р-12. Хоча на вигляд вона не така і страшна, але розміщення саме цих ракет на Кубі в 1962 році призвело до Карибської кризи і мало не до ядерної війни.
Окрім експонатів ракетних військ на території ще є декілька гармат, танків та іншої військової техніки.
Якщо чесно, я ще не чув жодного відгуку від когось, хто відвідував цей музей менш ніж «круто». На території України не дуже то й багато військових музеїв, і цей один з найкращих, якщо не найкращий.