Володимир Каплієнко: ЧИ ЗАХИСТ УКРАЇНИ - ГОЛОВНА МЕТА СЬОГОДНІШНІХ ПРОТЕСТНИХ ДІЙ?
На підтримку майдану, приїхало багато моїх друзів з Одеси, Тернополя, Житомира, Львову, Донецьку та Сімферополя. Проте трохи здивовані занадто, на їх погляд, низькою активністю біля Парламенту в цей день, третього грудня 2013 року. Також розчаровані млявістю та відсутністю керівних дій з боку лідерів опозиції.
Здається, що слова моїх друзів варті уваги. Так, коли нас просять підтримати - то ми підтримуємо, проте без плану дій все це може затухнути і призвести до ще більшої зневіри українців в подальшому.
Бо сьогодні, після недільної ходи, здається, що ані Тягнибок ані Яценюк ані Кличко не володіють питаннями: що конкретно робити і куди вести людей. Планів нема. Гасел реальних нема. Команди, здатної не бла бла бла, а реально керувати процесом - також нема. Дії хаотичні. Трохи дивно і навіть сумно. Мати такий високий рівень уваги суспільства і така бездарна політика. Я також не питаю - де ті «політики-ваговики», які мають досвід реалізації подібних проектів в минулому, досвід безцінний: Кириленко, Вінський, Стецьків, Жванія тощо. Чому вони не залучені до процесу?? Місця для них нема? Тож Україна одна, і якщо через власні амбіції, щодо кількості стоячих на трибуні, відштовхувати людей, які хочуть і можуть допомогти - діла не буде. І якщо лідери опозиції вважають що Кияни вийшли ходою в 1,5 мільйони за них - то вони сильно помиляються. Тож знайте, що українці вийшли на підтримку побитих дітей на Євромайдані, вийшли, тим самим висловивши свій особистий протест владі проти насильства.
Тому, якщо на риторичне питання: «Чи захист України - головна мета сьогоднішніх протестних дій?» - ми маємо відповідь «так, виключно Україна та її майбутнє нас цікавить», то закликаю лідерів опозиції: Луценка, Тягнибока, Яценюка та Кличка - розпочати об’єднавчий процес спочатку серед вагових політиків, залучивши їх секторально до роботи, а не просто до стояння на майданах, де вони приносять набагато менше користі ніж можуть дати. Далі - сісти за розробку реального та системного плану дій, створення групи реального управління страйком, не забувши включити оголошення референдуму з одночасними перевиборами.
От тоді, не тільки моє перебування на майдані, але й друзів, близьких, кожного в кого болить серце за Україну - не буде позбавлено сенсу. Бо хочеться, щоб ми таки стали Європейською державою. А не розповідали пізніше, чому ми не змогли знову досягнути своєї мрії.
Слава Україні!!!
Здається, що слова моїх друзів варті уваги. Так, коли нас просять підтримати - то ми підтримуємо, проте без плану дій все це може затухнути і призвести до ще більшої зневіри українців в подальшому.
Бо сьогодні, після недільної ходи, здається, що ані Тягнибок ані Яценюк ані Кличко не володіють питаннями: що конкретно робити і куди вести людей. Планів нема. Гасел реальних нема. Команди, здатної не бла бла бла, а реально керувати процесом - також нема. Дії хаотичні. Трохи дивно і навіть сумно. Мати такий високий рівень уваги суспільства і така бездарна політика. Я також не питаю - де ті «політики-ваговики», які мають досвід реалізації подібних проектів в минулому, досвід безцінний: Кириленко, Вінський, Стецьків, Жванія тощо. Чому вони не залучені до процесу?? Місця для них нема? Тож Україна одна, і якщо через власні амбіції, щодо кількості стоячих на трибуні, відштовхувати людей, які хочуть і можуть допомогти - діла не буде. І якщо лідери опозиції вважають що Кияни вийшли ходою в 1,5 мільйони за них - то вони сильно помиляються. Тож знайте, що українці вийшли на підтримку побитих дітей на Євромайдані, вийшли, тим самим висловивши свій особистий протест владі проти насильства.
Тому, якщо на риторичне питання: «Чи захист України - головна мета сьогоднішніх протестних дій?» - ми маємо відповідь «так, виключно Україна та її майбутнє нас цікавить», то закликаю лідерів опозиції: Луценка, Тягнибока, Яценюка та Кличка - розпочати об’єднавчий процес спочатку серед вагових політиків, залучивши їх секторально до роботи, а не просто до стояння на майданах, де вони приносять набагато менше користі ніж можуть дати. Далі - сісти за розробку реального та системного плану дій, створення групи реального управління страйком, не забувши включити оголошення референдуму з одночасними перевиборами.
От тоді, не тільки моє перебування на майдані, але й друзів, близьких, кожного в кого болить серце за Україну - не буде позбавлено сенсу. Бо хочеться, щоб ми таки стали Європейською державою. А не розповідали пізніше, чому ми не змогли знову досягнути своєї мрії.
Слава Україні!!!