Україна - не Росія? Wait. Loading...
Через три роки правління Порошенка Україна стала схожа на путінську Росію. Поки що в лайт варіанті і з деяким місцевим колоритом.
Втім, процес наближення режиму Порошенка до свого ідеалу, тобто, зразка російської системи влади і внутрішніх суспільно - політичних відносин, йде хоч і повільно, але впевнено.
Причому, Петро Олексійович, майже один в один, діє за путінським сценарієм розбудови своєї вертикалі влади.
ПОРОШЕНКО І ПУТІН. ЯК СТАТИ ПРЕЗИДЕНТОМ В ОДИН ТУР.
Тут головне - мати в країні війну. Війну за змістом, але, як антитерористичну операцію, за формою. Порівняйте. В Росії Другу чеченську війну, на тлі якої, в березні 2000 року, Володимир Путін став Президентом Росії, згідно указу ще Президента Єльцина, офіційно називали КТО - контртерористичною операцією. В Україні, війну з Росією і проросійськими колоборантами, під час якої Порошенко був обраний Президентом України, “нє мудрствуя лукаво” назвали АТО - антитерористичною операцією.
Наявність такої війни дозволила іПутіну і Порошенку скористатися для перемоги на виборах войовничою риторикою і поведінкою. Путін емоційно обіцяв мочити терористів в сортирах і літав на винищувачі, наш “однотуровий” не менш щиро і гаряче розказував про АТО, яка “повинна тривати години” і обіцяв по тисячі гривень в день солдатам, які воюють.
Слід ще згадати, що і в Росії, і в Україні однотурові перемоги Путіна і Порошенка відбулися після не очікуваного для широкого загалу, дострокового припинення повноважень попереднього Президента. З різних обставин, але дострокового. За таких умов, покладених на війну в країні, у виборця залишалося небагато часу для більш зваженої оцінки кандидатів, а у опонентів фактично не було шансів протистояти претенденту з більш значними фінансовими ресурсами, більш нахабним у передвиборчій риториці і з консолідованою підтримкою діючої на той момент влади.
Ну і саме цікаве, як на мене,на перших президентських виборах Путіна і Порошенка полягає у тому, що вони обидва отримали майже однаковий результат! Володимир Путін - 53%, Петро Порошенко - 54 %. І це знакові цифірки. І технологічні. Для обох випадків. З одного боку, вони свідчать про якусь наявну конкуренцію серед претендентів. Не 71% і навіть не 63%, перемоги, правда? З іншого, 3 - 4 відсотка зверху від 50% не залишають сумнівів для суспільства в однотуровості переможця і не дають приводу суперникам качатися за десяті долі відсотка у випадку, наприклад, 50,2 % у першого місця. Все по фен-шую, тобто. Не хочеться вдаватися до конспірології, але однаковість схем приходу до влади Путіна і Порошенка трохи бентежить.
ЦЕНЗУРА. РОСІЯ І ЇЇ УКРАЇНСЬКА ВЕРСІЯ.
Після перемоги Володимир Володимирович одразу визначив звідки для нього йде головна загроза. Це телевізор. В результаті не дуже хитрих комбінацій і кримінальних справ, найбільш популярні російські ТБ- компанії, які дозволяли собі критикувати однотурового Путіна, були або віджаті у своїх власників на протязі 2000 - 2001 років, як НТВ у Гусинського і ОРТ у Березовського, або взагалі закриті, як московський канал ТВ - 6, який перестав існувати в січні 2002 року. Як наслідок, усілякі “Куклы”, “Итоги”, “Глас народа”, “Независимое расследование”, та інші передачі, інформаційно несумісні з авторитарним режимом, який почав будувати Володимир Володимирович і які викривали злочинні дії російської влади та надавали громадянам Росії незалежну від офіціозу інформацію, зникли з інформпростору РФ. Частина головних і більш-менш незалежних журналістів була вимушена побігти з Росії від цензури і загрози своєму життю, інші переселилися в інтернет з набагато меншою аудиторією. Проте, значна кількість російських журналістів просто пішла у відверті путінські пропагандисти.
Відтепер телевізор перетворився з головного ворога Путіна на його кращого друга, за допомогою якого почалося масоване і доволі успішне зомбування російського плебсу. Свобода слова і дуже небезпечні для путінської влади публічні висвітлення історій про “Смоленский сахар” і підриви багатоповерхіок, про з Беслан і “Норд-ост”, або про загибель підлодки “Курск” канули в лету.
А, що у нас в цьому сенсі? Наступ Порошенка на свободу слова в Україні відбувається дещо за іншим алгоритмом і більш повільніше, ніж у кремлівського карлика на Московії. Враховуючи наші внутрішні особливості Петро Олексійович вимушений не віджимати телевізійні канали, а домовлятися з їх власниками. Домовлятися про зачистку українського ТБ-ефіру від негативного, щодо влади, контенту. І треба визнати, результати таких домовленостей однотуровий Порошенко демонструє непогані. Деякі сполохи критики діючої влади у телевізорі ще можна побачити, але резонансних, професійно зроблених і критично налаштованих до режиму Порошенка і загальноукраїнських передач у телевійзному ефірі майже не залишилося. Як приклад російсько-українського несприйняття свободи слова у діях влади можна навести однойменну передачу Савіка Шустера, яка була дуже популярною у Росії на початку 2000-х. Російська влада це ток-шоу прикрила, а Савік був вимушений зі своїм телевізійним проектом переїхати в Україну. Але і тут, саме за президентства Порошенка, який лицемірно обіцяв віддати життя за передачу Шустера, програма Шустер LIVE, в якій постійно лунала негативна оцінка діючої влади і яка мала неабияку глядацьку аудиторію, перестала існувати в телевізійному ефірі. І це такий дуже красномовний приклад того, як в Україні поступово знищується свобода слова.
Наступ на свободу слова в Україні розпочався і в інтернеті. В Росії громадяни вже не перший рік отримують вироки навіть за банальні перепости в соцмережах. Готуються робити теж саме і в Україні Поки що, схожий до російського, механізм починає відпрацьовуватися на оголошених поза законом мережах ВК і ОК та інших російських інтернет-ресурсах. Але, не за горами й полювання українських спецслужб за критиками режиму Порошенка у Фейсбуці і Твітері.
Тут головна технологічна фішка наступу на свободу слова полягає у наявності ворога. У Росії, це США, ЄС і Україна. В Україні,це Росія. І, якщо, в Росії такий ворог створений пропагандою майже штучно, в Україні російська агресія і окупація частини української території дозволяють режиму Порошенка в цьому сенсі особливо не напружуватись. Будь-хто, навіть з реальних українських патріотів, які нищівно критикують діючу владу, з легкістю оголошується владою і мінстецєм “рукою Москви”. Мінстецєм, який на сто відсотків працює за інформаційними лекалами російського Ольгіно. Сам же Петро Олексійович настільки увійшов в образ “незмінного” Путіна, що без роздумів користується відомим путінським закликом “не розхитувати човен”. Звісно, теж маючи на увазі свій власний режим. Путін, правда, в Росії на галерах життя кладе, а наш гарант лише будує собачі будки, проте, обидва Президента не забувають, час від часу, скромно нагадувати народу про свої заслуги перед ним.
ПАРТІЙНО - ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА.
Якщо в Росії в цьому плані все вже давно “устаканілось” і всі парламентські партії є складовими режиму з чітко визначеними ролями, то в Україні процес схожого “устаканіванія” поки що триває. Є у нас БПП, читай “Єдина Росія”. І є у БПП союзник у вигляді НФ, читай “Справедливої Росії”. Є у нас пан Ляшко, який один в один відіграє роль українського Жириновського. І є Опозиційний блок, який в Раді виконує функції КПРФ в Думі - грає в опозицію. Ручну опозицію. Як, власне і партія Ляшка - Жириновського.
Була в Росії права партія “Союз правих сил”. В 1999 році на виборах в Думу вона отримала 8,5 відсотків за партійними списками. На наступних виборах СПС в Думу вже не пройшла. Нікому це історію нашої правої “Свободи” не нагадує? Звісно, все це доволі умовно, особливо за наявності в Україні ексклюзивного феномену Юлії Тимошенко і купи дрібних, різноманітних політичних партій і течій, але, схожі з російськими, тенденції партійної структуризації насторожують.
Протестний рух в Україні за допомогою влади усіляко і успішно фрагментується, несистемні партії у різний спосіб дискредитуються. В той же час, у провладні сили заганяються або запрошуються всі зацікавлені у місці біля владного корита, більш-менш відомі, покидьки.
КОГНІТИВНИЙ ДИСОНАНС В МАСИ !
Якщо коротко, когнітивний дисонанс, це внутрішній психічний конфлікт у свідомості людини, який виникає внаслідок існування у неї суперечливих ідей, знань, переконань та отримання інформаційних протиріч стосовно деякого предмету, чи явища.
За таких обставин, і чим більше ступінь дисонансу, людина, часто-густо, починає втрачати логічне і об’єктивне сприйняття інформації і правильну реакцію на події і навколишню дійсність.
В принципі, це відомий засіб психологічних маніпуляторів - вводити людину у стан розгубленості, використовуючи цю розгубленість задля власних інтересів . І саме такий засіб використовується авторитарним режимом Путіна відносно власного населення.
З усіх російських телевізорів росіянам забивають в голови абсолютно суперечливі установки на православну сутність Росії і гордість за її комуністичне минуле. Серед московитів вже стало нормою ходити на релігійні свята з портретами комуністичних вождів, а на комуністичні свята таскати з собою ікони і церковні хоругви. З одного боку, на Московії хизуються досягненнями (здебільшого, за часів СРСР) у космосі, з іншого, релігійне мракобісся, яке підтримується владою, серед росіян досягло нечуваних розмірів.
Росія, фактично програла війну в Чечні і виплачує режиму Кадирова мільярдні контрибуції, але офіційно вона нібито перемогла. Міст в Пітері імені Ахмата Кадирова, який закликав вбивати як можна більше руських, мабуть дає останнім особливий привід для гордості.
Суцільна і тотальна брехня влади супроводжує московита 24 години на добу з усіх побутових приладів. Всі в Росії знають про агресію російської армії проти України, про загиблих в Україні російських військових і найманцях, проте, знов таки, офіційно - іхтамнєт. Таким чином, в розхитані офіційною пропагандою мізки к росіян, Кремль вкладає будь-яку маячню, типу “кримнашу”, “бєссмертного полку” і дозволяє пересічному росіянину, з голою сракою і напрямками замість доріг, хизуватися надутою бульбашкою величчі Російської імперії.
Натомість, українська влада і особисто Петро Олексійович, докладають максимум зусиль, аби розчавити мозок українцям нав’язаними фейками і протиріччями до стану російського. Порошенко на кожному куточку розказує про війну і російську агресію. Проте, юридично ніякої війни у нас немає, а є незрозуміле АТО і Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією. Договір, який офіційний Київ розривати не хоче і не збирається. До того ж, торгівля з агресором і його сателітами з окупованих територій йде повним ходом.
На фронті майже кожен день гинуть українські військові, а в столиці України один за одним відбуваються масштабні веселощі на кшталт Євробачення, святкування безвізу і гей-параду. Влада вже остогидла тим, що розповідаючи про своє прагнення до європейських цінностей, вона, одночасно с цим, плює на тотальне порушення прав людини і правове свавілля в країні. Подібні приклади подвійних стандартів і дволикості діючої української влади можна наводити годинами. І на сьогодні вже важко сказати, хто більше бреше своїм громадянам : режим Путіна, чи режим Порошенка.
ПОЛІТИЧНІ РЕПРЕСІЇ.
В Росії це вже загальне місце. Без вбивства і тюрем для політичних опонентів цю країну зараз й уявити важко. В Україні ж, після Революції гідності і Небесної сотні, про політичні репресії , здавалося б, можна було забути, Так багато хто думав. Але тільки не Петро Олексійович зі своїми соратниками і шістками в силових відомствах.
Спочатку були вбивства владою Сашка Білого і Лісника. Потім з’ясувалося, що в українських (!) тюрмах поступово і сплановано опинилися сотні українських добровольців, військових і просто патріотів. Зараз діюча влада вже.відкрито розпочала ганебний тиск на своїх політичних супротивників.
І наразі немає жодної причини вважати, що режим Порошенка якось зможе зупинитися у створенні авторитарної системи на зразок російської. Всі ці процеси будуть тільки посилюватися. А зупинити їх зможемо тільки ми з вами.
Р.S. Я розумію, що у протиставлення викладеним думкам можна написати не одну статтю про те, що і як нас розділяє з Росією і як ми відрізняємося від московитів. Але, сенс цієї статті полягає у тому, аби показати негативні тенденції які панують зараз в Україні завдяки кремлівському васалу Порошенку і його посіпакам у владі.
Олександр Ружанський