Анафема окупаційній владі
Один з переможців нашого поетичного конкурсу (хором висловилося жюрі літконкурсу ПN) Сергій Зінченко надіславі талановиті і сміливі вірші.
Анафема окупаційній владі
Від серця відлучаю те чуже,
Що не болить за нашу землю й мову.
Чи ніч прийшла, а тому пізно вже
В пітьмі шукати долю світанкову?
«Борітеся - поборете!», - казав
Кобзар великий. А ми все чекаєм
Месію, щоб нам пута розірвав,
Сад Гетсиманський повернувши з раєм.
Навіщо? Бо коли ми - не народ,
Не здатні стать господарями в хаті,
Не треба нам ніяких нагород. -
Рабами будем жить при супостаті.
А коли в жилах ще нуртує кров
І серце пробиває шлях до волі,
Відлучимо чужинське. Хай любов
Здобуде правду в українськім полі!
Анафема - служителям пітьми,
Загарбникам посад і кабінетів!
Для вас, злодюги, - камери тюрми,
А смітники - для ваших віп-портретів!
Від серця відлучаю те чуже,
Що не болить за нашу землю й мову.
Чи ніч прийшла, а тому пізно вже
В пітьмі шукати долю світанкову?
З думкою про отамана
і окупантів
Так далеко… Мало не століття
Промайнуло на моїй землі,
Тільки отаман двадцятилітній
Все одно тримається в сідлі.
Хай не двадцять (трохи більше) років,
Але він влітає на коні
На ту вулицю чужинського пророка,
Де стоїть Шевченко в стороні,
А за ним (на конях) рівним строєм
З кулеметами, рушницями в руках,
Степова дивізія героїв
Заступає окупантам шлях.
«Што такоє?.. Караул!.. Бандіти!..» -
Загукали морди із машин,
Перелякано завили-забібікали
Їх машини в круговерті шин,
Кабінети владні спорожніли
І злетіли із копрів зірки,
І кудись в Москву пошелестіли
Іще вчора владні тупаки…
Та не сталось так. То все - уява,
Мертвих не підняти із землі.
Хоч сьогодні є у нас держава,
Тільки українці - не в сідлі.
Не злетить Пестушко з п’єдесталу,
Окупантів лютих не змете.
Мусимо самі змести навалу,
Якщо думка ще жива про те.
А найліричніший вірш тут:
На конкурс. Поезія Сергія Зінченка
