ЛЕСЯ УКРАЇНКА - ПРО РЕЛІГІЮ РАБІВ
"Отак невільники руками ледве рушать,
Як на руках кайдани задзвенять.
Нехай же дзвонять голосно кайдани,
Не буду заглушать. Коли б могли
Вони збудить луну і розтроюдить рани
В серцях людей, що мохом поросли;
Коли б кайданів брязкіт міг ударить
Перуном в тії заспані серця."
(«Порвалася нескінчена розмова…», пам’яті C. M. 14.07.1898)
"Вступили в тую секту, в те мертводухе християнство" (Леся Українка)
Леся Українка вже на початку ХХ століття зрозуміла всю сутність чужинської релігії християнства як "рабської віри", накинуту усім народам. В її поетичних творах частенько знаходимо критичні роздуми над витоками цієї програми винищення самобутніх культур і розуміння суті юдейського монотеїзму: "Наступить той бог єдиний нам усім на шию, мов східний деспот...”
Вона вважає, що було б добре: "Щоб цяя секта зосталась для самих рабів..." (Руфін і Прісцілла)
Її думки, суголосні з поглядами сучасних язичників, на негативну роль християнства в житті націй. Пропонуємо нашим читачам Лесині рядки із драми "Руфін і Прісцилла" (із життя римлян ІІ ст. н.ч.). Йдеться про часи появи перших християн:
... мир і згода, гармонія небесна панувала в великім пантеоні. Поки дух юдейського народу, мстивий, заздрий, дав невидимий меч своєму сину Ісусу з Назарета. З того часу порушилась гармонія всесвітня на небі й на землі. Не видно краю великій боротьбі, що перейшла на землю з неба, від Богів на люди. ...Ся віра зародилась в Палестині, а в тих країнах варварських і східних уже й самі стихії, мов призводять до безміру і дикості в злочинах. ...Христос дав не саму любов, а й меч!... Наступить той бог єдиний нам усім на шию, мов східний деспот... ...Великий жаль, що стільки крові ллється за вашу віру, бо добра не вийде, вино ще грає, а вже оцтом чути. Я певен, що пожар великий Риму не християни вдіяли, та, може, вони пожар готують нам ще більший. Усе, що нам лишилося від славних часів колишніх, все та віра спалить і попіл рознесе на штири вітри. ...Як далі піде так, ми хутко станем чужинцями у нашім ріднім краю, вигнанцями з небесної держави, бо їй нема на нашім світі місця, та й ми дістатися туди не можем, де перше треба вмерти, щоб ожити, і втратити зовсім подобу людську, щоб статися не людьми й не Богами, а чимсь таким, як тінь, як дим, як пара. ...Поки новий Єрусалим настане, то Рим піде в старці, бо ваша віра зруйнує працьовитість, а жебрацтво в честь уведе, хоч і не дасть загоди голодній черні, тільки роздратує. ...Се в їх тепер, панотче, наче пошесть, у сих філософів високородних: позамикались дома, наче в урни замазались, іще й не спопелівши, обличчя в них повитягались навіть, пожовкли й попісніли - хто б подумав, що всі вони вступили в тую секту, в те мертводухе християнство... ...ваша церква не дбає про закон, про славу Риму, вона перейняла юдейський звичай, І віру, і закон. Щоб ця секта зосталась для самих рабів... бо для рабів вона корисна... ...Ні, справді, я в своєму господарстві се добре перевірив: кожен раб, як тільки християнство те перейме, стає покірним, чесним, роботящим, хоч кия забувай! Я все купую в послугу християн. Що ж до звичаїв, то що з раба звичаїв вимагати? - Аби корився та глядів роботи. Ну, вільним громадянам - інша річ. Водночас Лесю Українку, дослідницю волинської міфології, хвилювала доля давніх вірувань своїх Предків.
"Перун" (Уривок. На жаль Леся так і не змогла закінчити цю поему)
"Князь Володимир за Дніпром
на вловах запізнився.
І сам незчувся, як в бору
самотній опинився.
Дарма, таж не боїться князь
ні ворога, ні звіра,
водяників, лісовиків
розпудить нова віра.
Князь може полювати й сам,
аби була охота,
от тільки зморою лягла
полуденна духота".
Леся Українка була енциклопедично освіченою людиною, мала матеріалістичний світогляд, її літературна спадщина свідчить про глибоке розуміння письменницею законів розвитку природи і суспільства. З дитячих років Леся Українка виховувалася вільною від релігійних забобонів. Вона виступала проти церковних обрядів і релігійних церемоній. Пізніше, критикуючи спіритизм (від латинського spititus - дух), Леся відзначала, що єдино вартий дух - це дух свободи. Такі погляди її складалися спочатку під впливом дядька М.П.Драгоманова, відомого українського громадського діяча, котрий вивчав буддизм та індуїзм, вів товариство етнографії.
Рано зрозумівши реакційну суть релігії, письменниця на початку 90-х років XIX ст. включається в боротьбу проти одурманювання українського народу служителями церкви не тільки у себе на Батьківщині - в Західній Україні, але й у Галичині. В одному із своїх листів до брата М. П. Косача (березень 1891 року) Леся Українка писала про необхідність посилення боротьби з галицьким клерикалізмом і попівщиною, прямо відзначаючи, що клерикали і попи можуть «висмоктати всі здорові соки життя з народу».