Павло Алеппський про середньовічні українські зачіски
Оригинал взят у nindzjutsu в Павло Алеппський про середньовічні українські зачіски
Оригинал взят у kostyantyn1979 в Павло Алеппський про середньовічні українські зачіски
Головне - читати першоджерела. Відомо, що однією з улюблених тем прихованих і відвертих українофобів є турецьке походження оселедця. Мовляв, таку зачіску носили османи, а якщо й не всі, то, принаймні, яничари чи інші вояки, а козаки в них лише запозичили. Йдуть у хід і мініятюри, на яких ті, хто дивився кіно про Гюррем, тепер розпізнає поворозочки головного убору, а не пасма волосся, і сумнівна переосмислена геральдика, і фантастичні картини австро-угорських малярів доби романтизму. А проте є одне османське арабомовне джерело, котре перекреслює всю цю пустопорожню балаканину.
Це - Павло Алеппський, архідиякон Антіохійської православної церкви, син патріярха Макарія ІІІ Заїма. Разом із батьком у 1652-1656 році він відвідав Константинополь, Волощину, Молдову, козацьку Україну й Московщину. Його записки є надзвичайно цінним джерелом і становлять собою своєрідний звіт про подорож, у них описуються країни, в яких побували батько з сином, великі і значущі міста того періоду і їхні пам’ятки, насамперед, монастирі та церкви, побут місцевих мешканців. І хоча українці переважно втішаються звістками про Гетьманщину, варто звернути увагу на інший уривок, про зовнішність мешканців Московського царства та його сусідів:
«Волосся на голові вони голять тільки раз на рік. Їхнє волосся тонке й добре розчесане по всій довжині. Починаючи ж від землі волохів і в землі козаків, всі постійно голять голови, залишаючи над очима щось на зразок пасма, що спускається на очі: такий їхній звичай. Усі козаки голять також бороди, за винятком небагатьох. Вуса у них густі - таке значення їхнього імени. У цій же країні московитів всі, прості і знатні, бороди не голять, але, хоч би як вона не росла, залишають її рости. Навіть торговці, котрі до них приїздять, не сміють голити ні голови, ні борід, за своїм звичаєм, тому що (росіяни) знаходять це надзвичайно огидним» [Путешествие антиохийского патриарха Макария в Россию в половине XVII века, описанное его сыном, архидиаконом Павлом Алеппским / Перевод с арабского Г. Муркоса. (По рукописи Московского Главного Архива Министерства Иностранных Дел). - Москва: Университетская типография, 1897. - Выпуск второй (От Днестра до Москвы). - С.129].
Поминемо поки що ставлення до гоління голови й бороди в Московщині. Важливе інше. Допитливий Павло не міг не спостерегти чуприну у жителів бачених ним причорноморських земель. Для нього це дивина, химерна, небачена раніше зачіска, вигляд якої він змушений ретельно описати, пояснити, яка вона. І якщо перед цим сирійський мандрівник старанно відзначав, якщо щось нагадувало побут турків, то тут він прямо говорить, що це їхній власний, місцевий звичай. Будучи мешканцем Османської імперії і належачи до впливової, заможної родини, він чудово знав, як виглядають яничари, беї, паші і решта турків, включно з мешканцями Стамбулу. Тому доводиться констатувати, що для нього ця зачіска була якою завгодно, проте не турецькою.
Хочуть одержимі мітичними чубатими турками краєзнавці, реконструктори й решта шовіністів, чи ні, проте з цим джерелом їм доведеться рахуватися. Його буде важко зняти з обліку. Мабуть, як завжди, просто проігнорують... Але в Павла Алеппського ще є дещо, що боляче лупить по прихильниках турецько-татарського походження слова «козак»...
Оригинал взят у kostyantyn1979 в Павло Алеппський про середньовічні українські зачіски
Головне - читати першоджерела. Відомо, що однією з улюблених тем прихованих і відвертих українофобів є турецьке походження оселедця. Мовляв, таку зачіску носили османи, а якщо й не всі, то, принаймні, яничари чи інші вояки, а козаки в них лише запозичили. Йдуть у хід і мініятюри, на яких ті, хто дивився кіно про Гюррем, тепер розпізнає поворозочки головного убору, а не пасма волосся, і сумнівна переосмислена геральдика, і фантастичні картини австро-угорських малярів доби романтизму. А проте є одне османське арабомовне джерело, котре перекреслює всю цю пустопорожню балаканину.
Це - Павло Алеппський, архідиякон Антіохійської православної церкви, син патріярха Макарія ІІІ Заїма. Разом із батьком у 1652-1656 році він відвідав Константинополь, Волощину, Молдову, козацьку Україну й Московщину. Його записки є надзвичайно цінним джерелом і становлять собою своєрідний звіт про подорож, у них описуються країни, в яких побували батько з сином, великі і значущі міста того періоду і їхні пам’ятки, насамперед, монастирі та церкви, побут місцевих мешканців. І хоча українці переважно втішаються звістками про Гетьманщину, варто звернути увагу на інший уривок, про зовнішність мешканців Московського царства та його сусідів:
«Волосся на голові вони голять тільки раз на рік. Їхнє волосся тонке й добре розчесане по всій довжині. Починаючи ж від землі волохів і в землі козаків, всі постійно голять голови, залишаючи над очима щось на зразок пасма, що спускається на очі: такий їхній звичай. Усі козаки голять також бороди, за винятком небагатьох. Вуса у них густі - таке значення їхнього імени. У цій же країні московитів всі, прості і знатні, бороди не голять, але, хоч би як вона не росла, залишають її рости. Навіть торговці, котрі до них приїздять, не сміють голити ні голови, ні борід, за своїм звичаєм, тому що (росіяни) знаходять це надзвичайно огидним» [Путешествие антиохийского патриарха Макария в Россию в половине XVII века, описанное его сыном, архидиаконом Павлом Алеппским / Перевод с арабского Г. Муркоса. (По рукописи Московского Главного Архива Министерства Иностранных Дел). - Москва: Университетская типография, 1897. - Выпуск второй (От Днестра до Москвы). - С.129].
Поминемо поки що ставлення до гоління голови й бороди в Московщині. Важливе інше. Допитливий Павло не міг не спостерегти чуприну у жителів бачених ним причорноморських земель. Для нього це дивина, химерна, небачена раніше зачіска, вигляд якої він змушений ретельно описати, пояснити, яка вона. І якщо перед цим сирійський мандрівник старанно відзначав, якщо щось нагадувало побут турків, то тут він прямо говорить, що це їхній власний, місцевий звичай. Будучи мешканцем Османської імперії і належачи до впливової, заможної родини, він чудово знав, як виглядають яничари, беї, паші і решта турків, включно з мешканцями Стамбулу. Тому доводиться констатувати, що для нього ця зачіска була якою завгодно, проте не турецькою.
Хочуть одержимі мітичними чубатими турками краєзнавці, реконструктори й решта шовіністів, чи ні, проте з цим джерелом їм доведеться рахуватися. Його буде важко зняти з обліку. Мабуть, як завжди, просто проігнорують... Але в Павла Алеппського ще є дещо, що боляче лупить по прихильниках турецько-татарського походження слова «козак»...