Остання реліквія (до нового Майдану залишилось 22 доби)
Мудрі люди пишуть. Для тих, хто не знав, не знав, а потім забув нашу сучасну історію. Іноді треба нагадувати, іноді треба перегорнути сторінки політичного непотребу...
"Маємо те,що маємо"(с). А, що ж ми маємо? Пригадався естонський фільм 1969 року "Остання реліквія".
Коли Янукович приступив до виконання обов'язків Президента клани олігархату кинулись "об'єднуватись". Згадаймо, як Коломойський рвався на банкет, який влаштував в одному з готелів Києва новообраний Віктор Федорович ще до закриття виборчих дільниць. Україна велика і багата. Вистачило посад і Хорошковському і Тігіпку, який часу даремно не втрачав і Порошенку, який довго мнявся і виторговував перш, ніж всістися у міністерське крісло. На високий прийом кинувся і Яценюк, але йому папа за порадою когось, явно розумного, відвів роль "опозиціонера". Адже, без наявності опозиції, хоч і керованої, не реально було вести конструктивний діалог із Заходом.
І все для них було добре, навіть надзвичайно вигідні і перспективні контракти заключили з "Шелл" і "Шеврон", поки Янукович, переломлений через коліно путіним, може, якраз і через ті контракти, не почав навантажувати корабель під назвою "Україна" на один борт і прийняти на Схід на стільки круто, що кораблик почав черпати воду. Як і водиться в таких випадках, олігархат розколовся на частини. Одна частина шукала шляхи адаптації своєї діяльності під путіним, інша зрозуміла, що це для них нереально. З тих, що збагнули, в свою чергу, хтось заліг на дно, а хтось спробував зловити рибку в мутній воді народного невдоволення.
Кволий середній клас, з мілкими підприємцями, студентами і прогресивними журналістами, викладачами, художниками і поетами, спробував зробити те, що голландці і французи втнули понад триста років тому.
Звісно, цим вирішило скористатися невдоволене крило олігархату. Олігархи через своїх шісток "демократичних депутатів" очолили Євромайдан. А, коли громадськість спробувала відмежуватись від цих політиків, депутати пішли на одну добу і залишили беззахисних людей на розтерзання влади. "Ну, що, зрозуміли, що без нас погано?". "Так!" відповіла громадськість. Днями Пашинський заявив:"Якби не ми, не було б ніякої революції". Так, її б втопили в крові.
В результаті, сівши на плечі обуреного народу, крило олігархату, яке потерпіло поразку в 2010 році тепер взяло реванш, але ті, що потерпіли поразку не захотіли ломитися з дарами до переможців і падати на коліна, як це робив згаданий Коломойський. Далі почалися торги і віджимання. Кого випустили з країни за викуп, в кого нахабно забрали майно, кому вдалося домовитись, а де кому, щоб прийшов до тями, не зважаючи на відчайдушні гудки, де, що довелось і розбомбити...
Заклик Порошенка "об'єднуватись" стосується в першу чергу олігархату. Він хоче щоб, як в 2010 році всі впали перед ним на коліна. Цей заклик свідчить про те, що Петро Олексійович вважає основне своє завдання виконаним більше, ніж не сто відсотків. Не тільки вдалося зберегти в країні владу олігархату, а й очолити її.
Якщо дивитись саме через цю призму, всі вчинки Порошенка стають логічними. І, я не здивуюся, якщо, наприклад, Хорошковський після виборів стане Головою СБУ, або займе не менш важливу іншу посаду. Звісно, якщо вдало спрацює під час волевиявлення народу.
А, що ж нам тепер робити? Для початку не голосувати за "блоки", "фронти" і уламки ПР та комуністів, а після виборів, скористатися перемир'ям і звільнитися від влади олігархату, як від нікому непотрібної "Останньої реліквії", який ми більше двадцяти років таскаємо на своєму горбу. Так, боротися з Порошенком, Коломойським, Ахметовим і Ко, буде надзвичайно важко, але альтернативи цьому не має.
Взяв у
vmotyka
"Маємо те,що маємо"(с). А, що ж ми маємо? Пригадався естонський фільм 1969 року "Остання реліквія".
Коли Янукович приступив до виконання обов'язків Президента клани олігархату кинулись "об'єднуватись". Згадаймо, як Коломойський рвався на банкет, який влаштував в одному з готелів Києва новообраний Віктор Федорович ще до закриття виборчих дільниць. Україна велика і багата. Вистачило посад і Хорошковському і Тігіпку, який часу даремно не втрачав і Порошенку, який довго мнявся і виторговував перш, ніж всістися у міністерське крісло. На високий прийом кинувся і Яценюк, але йому папа за порадою когось, явно розумного, відвів роль "опозиціонера". Адже, без наявності опозиції, хоч і керованої, не реально було вести конструктивний діалог із Заходом.
І все для них було добре, навіть надзвичайно вигідні і перспективні контракти заключили з "Шелл" і "Шеврон", поки Янукович, переломлений через коліно путіним, може, якраз і через ті контракти, не почав навантажувати корабель під назвою "Україна" на один борт і прийняти на Схід на стільки круто, що кораблик почав черпати воду. Як і водиться в таких випадках, олігархат розколовся на частини. Одна частина шукала шляхи адаптації своєї діяльності під путіним, інша зрозуміла, що це для них нереально. З тих, що збагнули, в свою чергу, хтось заліг на дно, а хтось спробував зловити рибку в мутній воді народного невдоволення.
Кволий середній клас, з мілкими підприємцями, студентами і прогресивними журналістами, викладачами, художниками і поетами, спробував зробити те, що голландці і французи втнули понад триста років тому.
Звісно, цим вирішило скористатися невдоволене крило олігархату. Олігархи через своїх шісток "демократичних депутатів" очолили Євромайдан. А, коли громадськість спробувала відмежуватись від цих політиків, депутати пішли на одну добу і залишили беззахисних людей на розтерзання влади. "Ну, що, зрозуміли, що без нас погано?". "Так!" відповіла громадськість. Днями Пашинський заявив:"Якби не ми, не було б ніякої революції". Так, її б втопили в крові.
В результаті, сівши на плечі обуреного народу, крило олігархату, яке потерпіло поразку в 2010 році тепер взяло реванш, але ті, що потерпіли поразку не захотіли ломитися з дарами до переможців і падати на коліна, як це робив згаданий Коломойський. Далі почалися торги і віджимання. Кого випустили з країни за викуп, в кого нахабно забрали майно, кому вдалося домовитись, а де кому, щоб прийшов до тями, не зважаючи на відчайдушні гудки, де, що довелось і розбомбити...
Заклик Порошенка "об'єднуватись" стосується в першу чергу олігархату. Він хоче щоб, як в 2010 році всі впали перед ним на коліна. Цей заклик свідчить про те, що Петро Олексійович вважає основне своє завдання виконаним більше, ніж не сто відсотків. Не тільки вдалося зберегти в країні владу олігархату, а й очолити її.
Якщо дивитись саме через цю призму, всі вчинки Порошенка стають логічними. І, я не здивуюся, якщо, наприклад, Хорошковський після виборів стане Головою СБУ, або займе не менш важливу іншу посаду. Звісно, якщо вдало спрацює під час волевиявлення народу.
А, що ж нам тепер робити? Для початку не голосувати за "блоки", "фронти" і уламки ПР та комуністів, а після виборів, скористатися перемир'ям і звільнитися від влади олігархату, як від нікому непотрібної "Останньої реліквії", який ми більше двадцяти років таскаємо на своєму горбу. Так, боротися з Порошенком, Коломойським, Ахметовим і Ко, буде надзвичайно важко, але альтернативи цьому не має.
Взяв у
vmotyka