Сонце не світить
Вчора іду по центру як завжди. На зустріч проносяться тисячі людей, "но темные стекла хранят мою душу". Тут одна тітонька років 45-ти порівнялась зі мною і так сама до себе ніби роздумуючи вголос говорить, "Сонце не світить...". А на дворі і справді сонечко то вигляне із за хмар, то загляне. На ту мить взагалі незрозуміло було, ні вашим ні нашим.
Більшість людей, яких я зустрічаю на вулиці звикли жити за наказом, отримувати все по рознарядці, ходити в уніформі/дрес-коді, хавати черпак-норму, виганятись на парад, а потім на вибори, а потім знов заганятись в стойло. Якщо почав накрапати дощ, то всі мають розкрити парасольки, якщо світить сонце дозволяється вдягнути сонцезахисні окуляри. Вставати треба вранці, а лягати ввечорі. Їсти треба мовчки, а любити партіюбоганачальникафірмутренд голосно. І з цим нереально щось зробити. До цього явища годиться тільки один аргумент "давай іді гуляй до свіданья".
Більшість людей, яких я зустрічаю на вулиці звикли жити за наказом, отримувати все по рознарядці, ходити в уніформі/дрес-коді, хавати черпак-норму, виганятись на парад, а потім на вибори, а потім знов заганятись в стойло. Якщо почав накрапати дощ, то всі мають розкрити парасольки, якщо світить сонце дозволяється вдягнути сонцезахисні окуляри. Вставати треба вранці, а лягати ввечорі. Їсти треба мовчки, а любити партіюбоганачальникафірмутренд голосно. І з цим нереально щось зробити. До цього явища годиться тільки один аргумент "давай іді гуляй до свіданья".